Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 552/7321/18

провадження № 61-21175св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Київська районна у м. Полтаві рада,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року у складі судді Васильєвої Л. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у справі у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Київська районна у м. Полтаві рада, про виділ в натурі її частки із майна, що є у спільній частковій власності у самостійний об`єкт та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 2/5 частин садибного житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а інші 3/5 частини належать відповідачам. Оскільки у неї виникла потреба в реальному розподілі спільного нерухомого майна шляхом виділу в натурі належної частки житлового будинку, господарських будівель і споруд в самостійний об`єкт нерухомого майна та встановлення користування земельною ділянкою з метою її подальшої приватизації, вона звернулася до відповідачів з письмовими пропозиціями укласти у нотаріальному порядку договір про (виділ) у натурі частки з нерухомого спільного майна за вказаною адресою в самостійний об`єкт, та встановити порядок користування земельною ділянкою за умовами та варіантами, що будуть з ними спільно узгоджені та закріплені.

Відмова відповідачів вирішити спірне питання в позасудовому порядку стало підставою для звернення до суду зі вказаним позовом.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:виділити для неї в натурі належну їй частку із майна, що є у спільній частковій власності в самостійний об`єкт нерухомого майна, з одночасним припиненням права спільної часткової власності та визнати за нею право власності на виділену частку, що складається із частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 86,1 кв. м, у тому числі житловою площею 49,6 кв. м, у складі: тамбуру 1-1 пл. 1,9 кв. м, передпокою1-2 пл. 4,3 кв. м, кімнати 1-3 пл. 17,6 кв. м, кімнати 1-4 пл. 11,4 кв. м, кімнати 1-5 пл. 12,5 кв. м, кухні 1-6 пл. 9,4 кв. м, ванни 1-7 пл. 6,9 кв. м, сіней 1-8 пл. 6,3 кв. м, передпокою 1-9 пл. 7,0 кв. м, кімнати 1-10 пл. 8,1 кв. м, вбиральні 1-11 пл. 0,7 кв. м, господарських будівель та споруд в складі: сараю літ Г, гаражу літ. З, огорожі № 3, воріт огорожі № 9, що розташовані на АДРЕСА_1 , та позначено зеленим кольором згідно з додатком № 2 до висновку «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» № 89 від 09 листопада 2018 року;. встановити фактичний порядок користування земельною ділянкою, який відбувся між співвласниками житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , визначивши: їй частину земельної ділянки площею 1 000 кв. м, що згідно з додатком № 3 до висновку «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» № 89 від 09 листопада 2018 року, зафарбована в зелений колір, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 частину земельної ділянки площею 875 кв. м, що згідно з додатком № 3 до висновку «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» № 89 від 09 листопада 2018 року, зафарбована в жовтий колір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Виділено ОСОБА_1 в натурі належну їй частку із майна, що є у спільній частковій власності в самостійний об`єкт нерухомого майна, з одночасним припиненням права спільної часткової власності та визнано за нею право власності на виділену у самостійний об`єкт нерухомого майна частку у будинку АДРЕСА_1 , яка складається з частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 86,1 кв. м, у тому числі житловою площею 49,6 кв. м, у складі: тамбуру 1-1 пл. 1,9 кв. м, передпокою1-2 пл. 4,3 кв. м, кімнати 1-3 пл. 17,6 кв. м, кімнати 1-4 пл. 11,4 кв. м, кімнати 1-5 пл. 12,5 кв. м, кухні 1-6 пл. 9,4 кв. м, ванни 1-7 пл. 6,9 кв. м, сіней 1-8 пл. 6,3 кв. м, передпокою 1-9 пл. 7,0 кв. м, кімнати 1-10 пл. 8,1 кв. м, вбиральні 1-11 пл. 0,7 кв. м, господарських будівель та споруд в складі: сараю літ Г, гаражу літ. З, огорожі № 3, воріт огорожі № 9, що розташовані на АДРЕСА_1 , як позначено зеленим кольором згідно з додатком № 2 до висновку «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» № 89 від 09 листопада 2018 року.

Визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв. м, як позначено зеленим кольором згідно з додатком № 2 до висновку «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» № 89 від 09 листопада 2018 року.

Виділено у спільне користування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку площею 875 кв. м , як позначено жовтим кольором згідно з додатком № 2 до висновку «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» № 89 від 09 листопада 2018 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано посиланням на висновки «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» № 89 від 09 листопада 2018 року, згідно з яким встановлено можливість виділу частки домогосподарства в самостійний об`єкт нерухомого майна та визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до фактичного порядку, який склався між співвласниками будинку.

При цьому суд, застосувавши до правовідносин положення статей 356 364 ЦК України прийняв до уваги, що співвласники спірного домоволодіння фактично визначили порядок користування та розпорядження земельною ділянкою, з урахуванням розміщених на ній господарських будівель та споруд, який має усталений характер, враховуючи, що сама земельна ділянка відноситься до державного фонду відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 75 від 21 лютого 1953 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки сторони справи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визначили порядок користування земельною ділянкою, користуються нею та розміщеними на ній спорудами та будівлями тривалий час, відповідачі визнали позов згідно із частиною першою статті 206 ЦПК України, районний суд правильно закріпив усталений порядок користування земельною ділянкою, виділивши сторонам земельні ділянки відповідно до висновку «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» № 89 від 09 листопада 2018 року.

Апеляційний суд вказав, що сам по собі факт придбання ОСОБА_4 28 травня 2019 року земельної ділянки, площею 0,0973 га, яка розташована за суміжною адресою та має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, не свідчить про незаконність судового рішення в частині визначення порядку користування іншою земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , питання щодо виділення якої мешканцям цього будинку було вирішено в 1953 році.

Крім того, посилання ОСОБА_4 на те, що належна їй земельна ділянка на АДРЕСА_1 , площею 0,0973 га, накладається на виділену ОСОБА_1 судовим рішенням земельну ділянку на 97,3% та на 2,7% земельну ділянку, виділену відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не підтверджено жодним доказом.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності не оскаржувалося, відтак, у цій частині в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій протиправно ухвалили судові рішення про надання в користування земельних ділянок. При цьому суди не мають права визначати порядок користування земельною ділянкою.

Стверджує, що апеляційний суд не дослідив докази про те, що насправді існує одна земельна ділянка, якою користуються сторони, а не дві, як зазначено у постанові апеляційного суду.

Вказує, що позивач не довела жодної обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх позовних вимог щодо права користування спірною земельною ділянкою. Судами ухвалено судові рішення про визначення порядку користування земельною ділянкою з порушенням принципу співмірності часток в житловому будинку, оскільки ОСОБА_1 передано в користування 1 000 кв. м, а відповідачам - 875 кв. м.

Стверджує, що земельна ділянка площею 1 000 кв. м, на яку оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції надано право користування ОСОБА_1 , на 97,3% складається із земельної ділянки площею 0,0973 га, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193 і належить їй на праві власності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки її доводи є необґрунтованими.

Зазначає, що станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції земельної ділянки з кадастровим номером 5310136400:14:006:0193, власником якої на даний час є ОСОБА_4 , не існувало, отже, рішення суду не впливало на права ОСОБА_4 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 грудня 2007 року реєстровий № 2-3736 належить 2/5 частин садибного житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10).

ОСОБА_2 є власником спільної часткової власності 4/25 частки спірного домоволодіння відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 вересня 2018 року № 1488 (а. с. 12).

ОСОБА_3 є власником спільної часткової власності 11/25 частки домоволодіння за вищевказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 1980 року № 3781 (а. с. 13-14).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 21 лютого 1955 року № 75 «Про затвердження матеріалів обміру кварталів №№ 354, 364, 404, 414, 432, 444, 452, 455, 470, 472, 503, 530, 532, 543 ,544, 547, 548, 556, 563, 565, 566, 567, 568, 578, 580, 586, 592, 597, 614, 615» за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва - АДРЕСА_1) за землекористувачем зареєстровано земельну ділянку площею 1 890 кв. м. (а. с.175,175 (зворот).

З огляду на кадастровий план земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , складений НВТОВ «Інтерагроцентр», загальна площа земельної ділянки становить 1 875 кв. м, із яких земельна ділянка розміром 1 000 кв. м перебуває у фактичному користуванні позивача ОСОБА_1 , а земельна ділянка площею 875 кв. м перебуває у фактичному користуванні відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а. с. 23).

Згідно з рішенням 43 сесії 7 скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 28 березня 2019 року ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 973 кв. м для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193 (а. с. 124).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 07 травня 2019 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 вказану земельну ділянку, яка в подальшому 28 травня 2019 року була продана ОСОБА_6 новому власнику - ОСОБА_7 (а. с. 99, 87).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частини першої статті 364 ЦК України).

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Пунктом 2.7. Інструкції визначено, що спори щодо поділу об`єктів нерухомого майна вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до пункту 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновком експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження від 09 листопада 2018 року № 89 визначено варіант порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , який відповідає встановленому фактичному користуванню сторонами.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки співвласники спірного домоволодіння фактично визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, користуються нею за домовленістю тривалий час, отже, підстави для внесення змін в порядок користування, який склався між ними відсутні, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Твердження ОСОБА_4 про те, що належна їй земельна ділянка на АДРЕСА_1 , площею 0,0973 га, накладається на виділену ОСОБА_1 судовим рішенням земельну ділянку на 97,3% та на 2,7% земельну ділянку, виділену відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ці доводи. Зокрема, такі твердження заявника не підтверджено документами, а є її припущеннями та зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями.

При цьому висновок апеляційного суду про те, що сам по собі факт придбання ОСОБА_4 28 травня 2019 року земельної ділянки, площею 0,0973 га, яка розташована за суміжною адресою та має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, не свідчить про незаконність судового рішення в частині визначення порядку користування зовсім іншою земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , питання щодо виділення якої мешканцям цього будинку було вирішено в 1955 році, є правильним.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване судове рішення було ухвалено до набуття ОСОБА_5 та пізніше ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 973 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, на час його ухвалення воно відповідало вимогам закону та не могло порушувати права ОСОБА_4 .

Вказані висновки є правильними, оскільки на момент звернення позивача до суду та на момент ухвалення рішення районним судом, земельна ділянка площею 973 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не була виділена та не належала нікому. Натомість, земельна ділянка площею 1 890 кв. м була надана для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_1) на підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 21 лютого 1955 року № 75.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що на момент ухвалення рішення районним судом не було порушено прав ОСОБА_4 .

Посилання заявника на те, що судами ухвалено судові рішення про визначення порядку користування земельною ділянкою з порушенням принципу співмірності часток в житловому будинку, оскільки ОСОБА_1 передано в користування 1 000 кв. м, а відповідачам - 875 кв. м, колегія суддів відхиляє, оскільки судові рішення були ухвалені відповідно до фактично визначеного порядку користування й розпорядження земельною ділянкою між сторонами та районним судом враховано визнання позову відповідачами.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк