Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 552/7905/17

провадження № 61-35097св18

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Фаловської І . М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації,

треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави, Полтавський обласний військовий комісаріат,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду

м. Полтави від 13 лютого 2017 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2018 року у складі суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Абрамова П. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави, Полтавський обласний військовий комісаріат, про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов`язання поновити на квартирному обліку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1980 року до 2007 року. При проходженні служби у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) 18 листопада 1992 року його було взято на квартирний облік житловою комісією військової частини НОМЕР_1 Яворівської КЕЧ району.

У військовій частині НОМЕР_1 він проходив військову службу з серпня 1992 року до листопаду 1997 року, а у 1997 році він був переміщений до нового місця служби Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку. Після переведення був поставлений житловою комісією на чергу з квартирного обліку з 03 лютого 1995 року.

08 листопада 2017 року він звернувся до житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації із заявою про перегляд житловою комісією Військового коледжу дати прийняття його на квартирний облік і зарахування попереднього часу перебування на квартирному обліку, а саме:

з 18 листопада 1992 року.

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь на своє звернення, у якій зазначено про відсутність підстав для зарахування його на квартирний облік із 18 листопада 1992 року, а також про те, що це питання не входить до повноважень житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною відмову житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 14 листопада 2017 року у зарахуванні його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 18 листопада 1992 року, визнати протиправним рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня 1998 року № 17 в частині зарахування його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов із 03 лютого 1995 року та поновити його на обліку з 18 листопада 1992 року.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності підстав стверджувати про звуження змісту існуючих прав і свобод позивача, оскільки на час його первісного зарахування на квартирний облік із 18 листопада 1992 року збереження попереднього часу перебування на квартирному обліку при переміщенні по службі взагалі передбачено не було, а станом на час зарахування позивача на квартирний облік за новим місцем служби, оформленого рішенням житлової комісії від 24 березня 1998 року, стало можливим зарахування позивача на такий облік із 03 лютого 1995 року. У зв`язку з зазначеним, суди вважали, що підстави для визнання протиправним рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня 1998 року № 17 у частині зарахування позивача на квартирний облік із 03 лютого 1995 року,

а відповідно, і для внесення змін щодо перебування позивача на квартирному обліку з 18 листопада 1992 року, відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, також виходив із того, що станом на момент ухвалення рішення Житловою комісією Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня 1998 року № 17 про взяття ОСОБА_1 на квартирний облік із 03 лютого 1995 року, були відсутні нормативні акти, які б передбачали можливість зарахування позивача на квартирний облік за новим місцем служби із збереженням попереднього часу перебування на такому обліку. Нормативні акти, на які позивач посилається на обґрунтування своїх позовних вимог, були прийняті значно пізніше, ніж прийнято вказане оскаржуване рішення Житлової комісії, а тому не були і не могли бути враховані при прийнятті рішення.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду із позовом, оскільки перебіг строків позовної давності розпочинається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Перебіг такого строку розпочався з дня прийняття комісією оскаржуваного рішення, тобто з 24 березня

1998 року, а із позовними вимогами ОСОБА_1 звернувся до суду лише через дев`ятнадцять років після його прийняття.

Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що позивачу відмовлено у позові з підстав необґрунтованості позовних вимог, тобто без застосування строку позовної давності.

У своєму рішенні суд лише навів мотиви, чому він вважає посилання відповідача та третьої сторони на пропуск позовної давності обґрунтованими, проте у рішенні суду відсутні висновки про те, що у позові слід відмовити саме з цієї підстави, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, на думку апеляційного суду, саме з підстав необґрунтованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2018 року, у якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Київського районного суду м. Полтави № 552/7905/17.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ від 16 квітня 2020 року справу № 552/7905/17 передано судді-доповідачу Сімоненко В. М. та визначено суддів, які увійшли в колегію.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені вимоги частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 43 ЖК Української РСР, а також не враховано того, що наказ Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20, на який посилається житлова комісія Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, відмовляючи в перенесенні дати зарахування на квартирний облік на 1992 рік, втратив чинність у зв`язку із прийняттям наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень» від 06 жовтня 2006 року № 577.

Висновок судів про те, що відмова житлової комісії від 14 листопада

2017 року № 1/10/2/611 не є рішенням житлової комісії, яке може бути оскаржене, є помилковим та не обґрунтованим, оскільки відповідач жодним чином не заперечував, що його відмова не є рішенням житлової комісії. Судами не звернуто належної уваги на те, що в самій відмові немає жодних обґрунтувань чи посилань на те, що відмовлено в зарахуванні на квартирний облік на підставі невідповідності наданих документів або подані не в тому порядку, тощо.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив (заперечення) на касацій скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 05 серпня 1980 року до 19 грудня 2007 року перебував на військовій службі у Збройних Силах України.

Під час проходження військової служби рішенням житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 Яворівської КЕЧ району ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік з 18 листопада 1992 року.

Із 05 листопада 1997 року ОСОБА_1 переміщений на інше місце служби на посаду заступника командира роти курсантів з виховної роботи Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку.

Рішенням житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня 1999 року (протокол № 17) ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік, включений у списки з 03 лютого 1995 року.

08 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації та до голови житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації з заявою, у якій просив внести зміни до його облікової справи та зарахувати на квартирний облік з 18 листопада 1992 року.

Листом від 14 листопада 2017 року № 1/10/2/611 на вказану вище заяву ОСОБА_1 надано відповідь про відсутність підстав для зарахування його на квартирний облік із 18 листопада 1992 року.

Зазначений лист підписаний начальником Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Злобіним К. В. та головою житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Кузьменко О. М.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 22 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. При цьому згідно з частиною третьою цієї статті при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадянин не може бути обмежений або привілейований у своїх конституційних правах та свободах за ознакою місця проживання або іншими ознаками відповідно до статті 24 Конституції України.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (частина друга статті 47 Конституції України).

Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення їх та членів їхніх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 Житлового кодексу Української РСР (далі

ЖК Української РСР), відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Відповідно до частини першої статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Згідно з частинами першою, четвертою статтею 43 ЖК УРСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

В абзаці четвертому статті 43 ЖК УРСР зазначено, що черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Суть цього положення не змінювалась у період із 18 листопада 1992 року (взяття на облік позивача) по сьогоднішній день.

Зазначені норми є загальними до житлових правовідносин.

Разом з тим, права військовослужбовців регулюються й іншими нормами матеріального права, як спеціальними нормами, зокрема Положенням про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 23 грудня 1992 року N220, який наказом Міністерства оборони України № 20 від 3 лютого 1995 року викладено у новій редакціїї, та який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони N 577 від 06 жовтня 2006 року

Наказ Міністра оборони України № 577 втратив чинність на підставі наказу Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями».

Також права військовослужбовців регулюються Законом України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 12 Закону України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 1 цієї статті порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищезазначеного пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 затвердив Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями. Пункт 4 цього порядку, зокрема, передбачає, що центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними Силами, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, правоохоронні органи спеціального призначення, Держспецтрансслужба та Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом.

У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону про внесення змін до статті 12 зазначено військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим Законом забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку.

Абзац 4 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону про внесення змін до статті 12 покладає зобов`язання на Кабінет Міністрів України забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону. На виконання цієї вимоги, з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства оборони України у відповідність із чинним законодавством, був виданий Наказ Міністра оборони України № 577.

Спеціальним чинним нормативним актом, що регулює прийняття на облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, є також Інструкція про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року №737 (далі Інструкція № 737).

Пункт 2.15. Інструкції № 737 встановлює, що військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем проходження служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Відтак, на час звернення позивача з заявою про визначення дати квартирного обліку нормативно правові акти забезпечували збереження за військовослужбовцем прав на знаходження на квартирному обліку з дати первинної постановки на такий облік.

Оскільки, наказ Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20, на який посилалась житлова комісія Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації при прийнятті рішення від 14 листопада 2017 року № 1/10/2/611, втратив чинність, а тому оскаржувані дії відповідача призводять до порушення рівності в черговості забезпечення житлом військовослужбовців, які проходять військову службу, не змінюючи місця служби, та військовослужбовців, які внаслідок переїзду до іншого місця служби втрачають при цьому час квартирного обліку за попереднім місцем служби.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 760/9507/15-ц, від 07 червня 2018 року

у справі № 362/4273/17, від 27 вересня 2018 року у справі № 362/4307/17,

від 22 листопада 2018 року у справі № 362/6383/16-ц, від 18 березня

2019 року у справі № 285/3566/17, від 20 березня 2019 року у справі

№ 760/750/16-ц, від 04 листопада 2019 року у справі № 362/776/19,

від 22 травня 2020 року у справі № 569/13485/17.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції у порушення зазначених правових норм не звернули належної уваги на те, що позивач у законному порядку був зарахований на квартирний облік із 18 листопада 1992 рокуна загальну чергу під час проходження військової служби у військовій частині № НОМЕР_1 , переводився по військовій службі до інших військових частини, із квартирного обліку не знімався, а тому дійшли помилкового висновку про те, що за позивачем разом із членами його сім`ї не зберігається час перебування на обліку саме із 18 листопада 1992 року.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами 1, 3 статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права абопорушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержанням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави, Полтавський обласний військовий комісаріат, про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов`язання поновити на квартирному обліку задовольнити.

Визнати протиправною відмову житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 14 листопада 2017 року у зарахуванні ОСОБА_1 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов,

із 18 листопада 1992 року.

Визнати протиправним рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня

1998 року № 17 в частині зарахування ОСОБА_1 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов із 03 лютого 1995 року, та поновити ОСОБА_1 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, із 18 листопада 1992 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

І. М. Фаловська