Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 553/1501/15-ц

провадження № 61-6886св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти Ірини Миколаївни на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року у складі судді Новака Ю. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 08 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1608/0808/45-012, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 33 000 доларів США для придбання квартири зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11,90 % річних з кінцевим строком повернення до 08 серпня 2038 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 08 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1608/0808/45-012-Р-1, за яким поручитель зобов`язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. Крім того, 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом 10 вересня 2017 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 40 469,46 доларів США та 67 058,57 грн, з яких: 30 266,51 доларів США - тіло кредиту, 10 202,95 доларів США - відсотки, 67 058,57 грн - пеня за останній календарний рік. Враховуючи викладене, ПАТ «Альфа Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість, а також окремо з кожного відповідача судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № 1608/0808/45-012 станом на 10 вересня 2017 року в розмірі 40 469,46 доларів США та 67 058,57 грн (у валюті кредиту - 2 578,86 доларів США), з яких: 30 266,51 доларів США (еквівалент у національній валюті - 787 025,60 грн) - тіло кредиту, 10 202,95 доларів США (еквівалент у національній валюті - 265 309,18 грн) - відсотки, 67 058,57 грн (еквівалент у валюті кредиту - 2 578,86 доларів США) - пеня за останній календарний рік. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти І. М. задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року змінено в частині розміру стягнених сум заборгованості за кредитом та посилання на еквівалент суми заборгованості за кредитом та відсотками у національній валюті та еквівалент суми пені у валюті кредиту. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № 1608/0808/45-012 станом на 15 квітня 2015 року, яка становить: 30 266,51 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 1 089,41 доларів США - заборгованість за відсотками та 2 698,50 грн - пеня за останній календарний рік. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 26 березня 2015 року ПАТ «Альфа-банк» направило відповідачам вимогу про дострокове погашення кредиту протягом 30 діб, а 15 квітня 2015 року - звернулося до суду з цим позовом,зазначивши, що станом на 01 березня 2015 року розмір заборгованості за кредитним договором становить: 30 266,51 доларів США - тіло кредиту, 1 089,41 доларів США - відсотки, 2 698,58 грн - пеня. Однак повністю задовольняючи позов, місцевий суд не врахував, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з цим після звернення позивача до суду з цим позовом його вимоги щодо нарахування процентів за користування кредитом, а також обумовленої в договорі неустойки, не підлягають задоволенню. Отже, у справі, яка переглядається, банк має право на стягнення боргу в розмірі, визначеному в позовній заяві на дату пред`явлення позову, тобто станом на 15 квітня 2015 року. Шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 банком дотриманий.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - Гайтота І. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2018 року повністю, а постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року - в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором станом на 15 квітня 2015 року, яка становить: 30 266,51 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 1 089,41 доларів США - заборгованість за відсотками та 2 698,50 грн - пеня за останній календарний рік, та в частині стягнення з кожного з відповідачів судових витрат і направити справу в означених частинах на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів отримання позичальником кредиту саме в доларах США, розміру заборгованості та переходу права вимоги за кредитним договором до ПАТ «Альфа-Банк». Суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та безпідставно не взяли до уваги висновок судово-економічної експертизи, в якому зазначено, що факт видачі ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 33 000 доларів США за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № 1608/0808/45-012 та наданий банком розрахунок заборгованості не підтверджені первинною бухгалтерською документацією. Зазначивши, що 26 березня 2015 року ПАТ «Альфа-банк» направило відповідачам вимогу про дострокове погашення кредиту протягом 30-ти діб, суди залишили поза увагою те, що банк звернувся до суду з цим позовом 15 квітня 2015 року, тобто без дотримання зазначеного у вимозі 30-денного строку. Крім того, ОСОБА_1 не отримував указану вимогу і в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цієї обставини.

У липні 2019 року ПАТ «Альфа-Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Полтави.

05 червня 2019 року справа № 553/1501/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 08 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1608/0808/45-012, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 33 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11,90 % річних з кінцевим строком повернення до 08 серпня 2038 року.

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Пунктом 9.1 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов`язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, зазначеного в пункті 2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених в пунктах 3.1, 3.3 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов`язаний виконати зазначене зобов`язання в порядку, передбаченому у пунктах 9.2, 9.3 цього договору.

14 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, згідно з якою сторони дійшли згоди викласти пункт 2.2 кредитного договору в такій редакції: позичальник зобов`язаний в строк до 12 вересня 2008 року здійснити реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості (квартиру) у відповідності з вимогами чинного законодавства України та надати банку для ознайомлення оригінал витягу про реєстрацію права власності.

Згідно з наданим ПАТ «Альфа-Банк» розрахунком станом на 01 березня 2015 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість перед банком в розмірі 31 355,56 доларів США та 2 698,50 грн, з яких: 30 266,51 доларів США - тіло кредиту; 1 089,41 доларів США - відсотки, 2 698,50 грн - пеня.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 08 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1608/0808/45-012-Р-1, за яким поручитель зобов`язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 серпня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є квартири АДРЕСА_1 , що була придбана іпотекодавцем на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2008 року за згодою дружини ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» було укладено договір купівлі-продажу за кредитом, за яким права вимоги за вищевказаними кредитним та забезпечувальними договорами відступлені ПАТ «Альфа Банк».

В червні 2012 року відповідачем ОСОБА_1 був здійснений платіж за кредитним договором на рахунок ПАТ «Дельта Банк», а з липня 2012 року до листопада 2014 року включно ним здійснювалися такі платежі на рахунок, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк».

26 березня 2015 року ПАТ «Альфа-банк» направило відповідачам вимогу про дострокове погашення кредиту протягом 30-ти календарних днів з моменту надіслання цієї вимоги.

Згідно з висновком судової економічної експертизи від 13 квітня 2017 року № 209/210, складеним Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, первинною бухгалтерською документацією видача ВАТ «Сведбанк» кредиту ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № 1608/0808/45-012 в сумі 33 000 доларів США документально не підтверджується. Первинною бухгалтерською документацією дані розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1608/0808/45-012, що був наданий ПАТ «Альфа-банк» як доказ заявленого розміру позовних вимог,документально не підтверджується. За відсутності банківських виписок ПАТ «Сведбанк» встановити, на якому рахунку обліковувалася заборгованість за кредитним договором № 1608/0808/45-012 на момент її відступлення ПАТ «Сведбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, не є можливим. За відсутності банківських виписок ПАТ «Сведбанк»,ПАТ «Дельта Банк» встановити, чи існувала заборгованість за кредитним договором № 1608/0808/45-012 на момент її відступлення ПАТ «Сведбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, не є можливим. Перехід права вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № 1608/0808/45-012 первинними бухгалтерськими документами документально не підтверджується. За відсутності банківських виписок ПАТ «Дельта Банк», на яких обліковувався рух грошових коштів за кредитним договором № 1608/0808/45-012 на момент її відступлення ПАТ «Дельта Банк» на користь ПАТ «Альфа-банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, встановити, на якому рахунку ПАТ «Дельта Банк» обліковувалася кредитна заборгованість, не є можливим. Встановити, чи була списаною заборгованість за кредитним договором № 1608/0808/45-012 на момент її відступлення ПАТ «Дельта Банк» на користь ПАТ «Альфа-банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, не є можливим. Первинні документи щодо переходу права вимоги між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-банк» за кредитним договором № 1608/0808/45-012 для дослідження не надані. В обсязі наданих для дослідження матеріалів встановити відповідність реальної процентної ставки, визначеної в пункті 1.3 кредитного договору № 1608/0808/45-012 в розмірі 11,90 % річних, реальній процентній ставці не представляється можливим через відсутність банківських виписок по нарахуванню процентів за користування кредитними коштами. В обсязі наданих для дослідження матеріалів встановити відповідність заявленої в кредитному договорі № 1608/0808/45-012 сукупної вартості кредиту реальній сукупній вартості кредиту, існування кредиторської заборгованості та її розмір на рахунку № НОМЕР_1 не є можливим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Змінюючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що 26 березня 2015 року банк направив відповідачам вимогу про дострокове погашення кредиту протягом 30-ти діб.Після звернення 15 квітня 2015 року ПАТ «Альфа-банк» до суду з цим позовом його вимоги щодо нарахування процентів за користування кредитом, а також обумовленої в договорі неустойки, не підлягають задоволенню. Отже, у справі, яка переглядається, банк має право на стягнення боргу в розмірі, визначеному в позовній заяві на дату пред`явлення позову, тобто станом на 15 квітня 2015 року.

Однак такий висновок суду апеляційної інстанції зроблений з порушенням норм процесуального права та є передчасним, з огляду на таке.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) наведено такі висновки щодо застосування норм права.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Споживчий кредит -це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті у відповідній редакції).

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).

Наведені приписи дають підстави виснувати, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, Велика Палата Верховного Суду відхилила довід касаційної скарги про те, що позивач перед зверненням до суду не виконав вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, і пункту 12 договору про надання споживчого кредиту, не направив досудове повідомлення (вимогу), з огляду на що не набув право на дострокове стягнення коштів за цим договором. Велика Палата Верховного Суду вказала, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язоквідповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту. Враховуючи те, що вимоги кредитора й обов`язки боржника за договором про надання споживчого кредиту у добровільному порядку не були виконані на час ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові погодилася з аргументами суду апеляційної інстанції про наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості.

Наведений висновок не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Порушення позивачем визначеного кредитним договором порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитним договором.

В порушення вимог статей 89 263 264 367 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції в цій справі не дослідив належним чином умов кредитного договору та не з`ясував, чи був дотриманий банком передбачений договором досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів, який не може погіршувати порівняно із Законом України «Про захист прав споживачів» становище позичальника як споживача.

Встановлення зазначених обставин має важливе правове значення, оскільки за відсутності доказів одержання досудової вимоги у позичальника як споживача відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у визначеному в оскаржуваній постанові обсязі.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не дали належної оцінки висновку судової економічної експертизи, є неспроможними, оскільки вказаний висновок складений на підставі обмеженого обсягу документів, а тому не може бути повним та достовірним.

При цьому у справі, яка переглядається, судами встановлено, що за умовами кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 33 000 доларів США дляпридбання нерухомого майна - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що кредит може надаватися у готівковій формі через касу банку або у безготівковій формі на підставі заяви позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України та здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу, зазначеним у пункті 1.4 цього договору.

Таким чином, набуття ОСОБА_1 права власності на вказану квартиру в день укладення кредитного договору, передання її в подальшому в іпотеку з метою забезпечення основного зобов`язання та часткове погашення ним кредитної заборгованості підтверджує факт виконання банком свого основного обов`язку - видачу кредитних коштів позичальнику.

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів отримання позичальником кредиту саме в доларах США, розміру заборгованості та переходу права вимоги за кредитним договором до ПАТ «Альфа-Банк» спрямовані на переоцінку доказів та на встановлення інших обставин, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій. Тому такі доводи виходять за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень вищенаведеної статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти Ірини Миколаївни задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук