Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 554/10759/16-ц

провадження № 61-5725св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Полтавського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 27 листопада 2018 року у складі судді Крючко Н. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Полтавського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за вкладом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25 січня 2018 року, просив суд стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк» на його користь грошові кошти за вкладом з урахуванням інфляції за 26 років у розмірі 2 368 339,68 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 12 березня 1992 року його батьки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та він внесли 6 000 крб на рахунок № НОМЕР_1 у філії № 8392/076 Державного ощадного банку України Ленінського району міста Полтави, що на той час знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами договору 8 років вони не мали права знімати гроші з рахунку, тому що вклад був довгостроковим. Після смерті батьків він знайшов ощадну книжку та 10 вересня 2012 року звернувся до «Ощадбанку» з проханням про повернення внесених коштів і одержав відповідь про те, що залишок на рахунку станом на 18 вересня 2012 року становить 1,71 грн, а компенсаційні виплати на залишок вкладу не нараховувалися, оскільки він був відкритий після 02 січня 1992 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 27 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано безпідставністю заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, справу передати новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Ленінського районного суду міста Полтави.

02 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для справи, зроблено висновки, які не відповідають матеріалам справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 10).

12 березня 1992 року у філії № 8392/076 Державного ощадного банку України на ім`я ОСОБА_2 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 на суму 6 000 крб (т. 1 а. с. 9).

Після 12 березня 1992 року вкладник ОСОБА_2 поповнень рахунку готівковими коштами не здійснювала, проводилося лише нарахування відсотків:

- 31 грудня 1992 року на суму 6 000 крб нараховані річні відсотки 1 187,50 крб. Залишок склав 7 187,50 крб;

- 30 червня 1993 року було проведено округлення суми до повних карбованців, залишок коштів склав 7 187 крб;

- 31 грудня 1993 року на суму 7 187 крб нараховані річні відсотки в сумі 10 801 крб, залишок становив 17 988 крб;

- 31 грудня 1994 року на суму 17 988 крб нараховані річні відсотки в сумі 34 212 крб, залишок - 52 200 крб;

- 15 червня 1995 року проведено 70 % індексацію, станом на 31 грудня 1993 року, на залишок вкладу 17 988 крб з округленням до 500 крб (сума індексації 12 500 крб), залишок склав 64 700 крб;

- 31 грудня 1995 року нараховані річні відсотки, на суму 64 700 крб, в сумі 45 300 крб, залишок склав 110 000 крб.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 24 березня 2003 року ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 8).

10 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про повернення йому коштів за вкладом його матері ОСОБА_2 № НОМЕР_1, за результатом розгляду якої йому було повідомлено, що станом на 18 вересня 2012 року залишок по вказаному рахунку становить 1,71 грн, а так як рахунок був відкритий після 02 січня 1992 року, то компенсаційні нарахування згідно Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 року № 537/96-ВР не проводилися (т. 1 а. с. 4).

Рішеннями Октябрського районного суду міста Полтави від 24 квітня 2014 року, від 27 січня 2015 року та 02 грудня 2015 року, які були залишені без змін ухвалами Апеляційного суду Полтавської області від 05 червня 2014 року, від 03 березня 2015 року та від 19 січня 2016 року, було встановлено правомірність списання 12 листопада 2013 року рахунку № НОМЕР_1, відкритого на ім`я ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що протягом трьох років по зазначеному рахунку не здійснювались операції та сума грошових коштів, що зберігалася на ньому становила 1,71 грн, тобто була меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанова апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 384 ЦК УРСР 1963 року (діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 ) громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах дохід у вигляді процентів або виграшів, провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів кредитних установ та виданих у встановленому порядку правил. Держава гарантує таємницю вкладів, їх збереження і видачу за першою вимогою вкладника. Порядок розпорядження вкладами, внесеними в державні трудові ощадні каси та в інші кредитні установи, визначається їх статутами і зазначеними у частині першій цієї статті правилами.

Згідно із пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02 січня 1992 року, регулюються Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» (далі - Закон), статтею 1 якого встановлені зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Відповідно до статті 2 цього Закону держава зобов`язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.

Установи Ощадного банку України на виконання вимог статті 5 Закону провели одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, видали вкладникам ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету.

Суми, зафіксовані в ощадних книжках (компенсаційних рахунках), вкладниками фактично на зберігання до Ощадного банку України не вносились, зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання статті 1 Закону.

Згідно Указу Президента України № 762/96 від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України № 1002 від 26 серпня 1996 року «Про переоцінку товарів (робіт, послуг) та механізмів контролю за переглядом цін та формуванням вартісних показників в умовах грошової реформи» в усіх установах Ощадного банку України по всіх рахунках було проведено переоцінку залишків вкладів у наступному співвідношенні: українські карбованці підлягали обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню.

У зв`язку з цим станом на 02 вересня 1996 року залишок на рахунку № НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_2 становив 1,10 грн.

На залишок 1,10 грн нараховувалися відсотки: 31 грудня 1996 року нараховані річні відсотки в сумі 0,33 грн, 31 грудня 1997 року нараховані річні відсотки в сумі 0,14 грн, 31 грудня 1998 року нараховані річні відсотки в сумі 0,08 грн, 25 жовтня 1999 року нараховані річні відсотки в сумі 0,06 грн, залишок становив - 1,71 грн.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки позивачем не доведено факту порушення його прав ПАТ «Державний ощадний банк України», правових та фактичних підстав вжиття заходів судового захисту по справі не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 27 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська