ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 554/2744/21

провадження № 61-15272св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - виконавчий комітет Полтавської міської ради,

треті особи: Управління майном комунальної власності міста, Шевченківська районна у м. Полтаві рада, Приватне підприємство «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», ОСОБА_3 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гайтота Ірина Миколаївна, на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 червня 2022 року у складі судді Гольник Л. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Абрамова П. С., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У березні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до виконавчого комітету Полтавської міської ради, треті особи: Управління майном комунальної власності міста, Шевченківська районна у м. Полтаві рада, Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (далі - ПП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор»), ОСОБА_3 , про визнання недійсним розпорядження про приватизацію частини квартири та свідоцтва про право власності на житло.

В обґрунтування позову посилались на те, що під час звернення щодо приватизації своєї частини у квартирі, загальною площею 61,2 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вони дізнались, що у 2001 році відбулась приватизація однієї кімнати з вказаної квартири, площа якої становить 10,2 кв.м, що складає 1/5 частини квартири, за ОСОБА_4 , а у 2005 році відбулась приватизація другої кімнати з вказаної квартири, площею 17,1 кв. м, що складає 2/5 частини квартири за ОСОБА_5 .

Вважають, що приватизація частини квартири за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була здійснена з порушенням норм законодавства України, оскільки письмової згоди позивачів як членів їх сім`ї останні не отримували.

Наприкінці 2020 року позивачі дізнались, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які на даний час вже померли, подарували кожен свою частку ОСОБА_3 , яка є їх рідною тіткою.

Посилаючись на викладені обставини, просили:

- визнати недійсним розпорядження про приватизацію виконкому Полтавської міської ради відділом приватизації житла від 05 грудня 2001 року на 1/5 частину квартири за АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане відділом приватизації житла Головного управління з питань житлово-комунального підприємства м. Полтава від 05 грудня 2001 року, зареєстроване колективним підприємством «Інвентаризатор» на 1/5 частини квартири за АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним розпорядження про приватизацію Головного управління з питань житлово-комунального обслуговування населення м. Полтава виконкому Полтавської міської ради від 14 червня 2005 року на 2/5 частини квартири за АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане Головним управління з питань житлово-комунального обслуговування населення м. Полтави від 14 червня 2005 року, зареєстроване колективним підприємством «Інвентаризатор» на 2/5 частини квартири за АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не були членами сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розумінні статті 64 Житлового кодексу України на момент проведення приватизації спірного житлового приміщення. Фактично квартира АДРЕСА_2 була квартирою з кількома квартиронаймачами. Спірна квартира має окремі кімнати, в кожній з яких проживали різні квартиронаймачі. Кожен квартиронаймач займав свою окрему кімнату з правом користування місцями загального користування та мав особовий рахунок для нарахування оплати за надані комунальні послуги. Жоден з квартиронаймачів не отримував згоду від інших квартиронаймачів на приватизацію своєї частини, оскільки така згода чинним законодавством не передбачалась.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 червня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23 жовтня 2023 року ОСОБА_6 в особі представника - адвоката Гайтоти І. М. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

30 листопада 2023 року від Управління майном комунальної власності міста до Верховного Суду надійшов відзив, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

01 грудня 2023 року від ПП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор» до Верховного Суду надійшов відзив, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з огляду на їх законність та обґрунтованість.

08 грудня 2023 року від виконавчого комітету Полтавської міської ради до Верховного Суду надійшов відзив, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року відзив виконавчого комітету Полтавської міської ради до Верховного Суду повернуто заявнику без розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

14 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_2 складається з: 1 - коридор площею 7,2 кв. м, 2 - вбиральня площею 1,00 кв. м, 3 - ванна площею 2,00 кв. м, 4 - кухня площею 5,7 кв. м, 5 - кімната жила площею 17,1 кв. м, 6 - кімната жила площею 17,2 кв. м, 7 - кімната жила площею 10,2 кв. м, балкон площею 0,8 кв. м. Загальна площа 61,2 кв. м, житлова площа 44,5 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради № 137 від 27 березня 2001 року «Про переоформлення особових рахунків на житлову площу» розділено особові рахунки на квартиру АДРЕСА_2 : відкрито особовий рахунок на ОСОБА_4 на одну кімнату житловою площею 10,2 кв. м, склад сім`ї - 1 чоловік; відкрито особовий рахунок на ОСОБА_5 на дві кімнати житловою площею 34,3 кв. м, склад сім`ї - 3 чоловіка.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 січня 2004 року у справі № 2-1602/04 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про зміну договору найму житлового приміщення позовні вимоги були задоволені. Змінено договір найму жилого приміщення квартири АДРЕСА_2 . Зобов`язано ГЖЕД № 2 укласти з ОСОБА_5 окремий договір найму житлового приміщення і відкрити на її ім`я окремий особовий рахунок на кімнату розміром 17,1 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради № 132 від 13 квітня 2004 року «Про переоформлення особових рахунків на житлову площу» розділено особові рахунки на квартиру АДРЕСА_2 згідно з рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 січня 2004 року: відкрито особовий рахунок на ОСОБА_5 на одну кімнату житловою площею 17,1 кв. м, склад сім`ї - 1 чоловік; відкрито особовий рахунок на ОСОБА_1 на кімнату житловою площею 17,2 кв. м, склад сім`ї 2 чоловіки.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 2001 року, виданого відділом приватизації житла управління житлово-комунального господарства згідно з розпорядженням (наказом) від 25 грудня 2001 року № 1270, ОСОБА_4 належить квартира (приміщення квартири спільного заселення) - 1/5 частина за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа квартири 13,3 кв. м, характеристика квартири наведена у технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва. Згідно технічного паспорта розмір приватизованої окремої житлової кімнати становить 10,2 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 червня 2005 року, виданого Головним Управлінням житлово-комунального обслуговування населення згідно з розпорядженням від 14 червня 2005 року за № 505, ОСОБА_5 належить квартира (приміщення квартири спільного заселення) 2/5 частина за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа квартири 24,00 кв. м, інша характеристика квартири наведена у технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва. Згідно технічного паспорта розмір приватизованої окремої житлової кімнати становить 17,1 кв. м.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надана довідка ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» № 9691 від 21 жовтня 2016 року, згідно з якою останнім повідомлено про те, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 10 жовтня 2016 року інженером ПП БТІ «Інвентризатор» проведено розрахунок часток об`єкту нерухомого майна. У користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходиться в квартирі № 113 кімната (6 ) площею 17,2 кв. м, в загальному користуванні коридор площею 7,2 кв. м, вбиральня площею 1,0 кв. м, ванна площею 2,0 кв. м, кухня площею 5,4 кв. м, що згідно проведеного розрахунку складає 2/5 частини квартири.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 03 червня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 належить 2/5 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: загальна площа квартири 23,9 кв. м, житлова площа частини квартири 17,2 кв. м, в загальному користуванні: коридор площею 7,2 кв. м, вбиральня площею 1,0 кв. м, ванна площею 2,0 кв. м, кухня площею 5,7 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що приватизація частин спірної квартири за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була здійснена з порушенням чинних на той час норм законодавства України, оскільки їх письмової згоди на проведення приватизації відповідачі не отримували.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло.

Частиною третьою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII (далі - Закон № 2482-XII), яким передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Частиною першою статті 1 Закону № 2482-XII (тут і далі - в редакції, чинній на момент здійснення приватизації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) визначено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2482-XII до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Статтями 3, 5 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті 8 Закону № 2482-XII передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви

громадянина. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Згідно з пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

Отже, право на приватизацію квартири мають особи, які постійно проживають у цій квартирі.

Відповідно до частини другої статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Установивши, що позивачі на момент проведення приватизації спірних житлових приміщень не були членами сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розумінні статті 64 ЖК України, квартира АДРЕСА_2 була квартирою з окремими кімнатами, в кожній з яких проживали різні квартиронаймачі, які займали свою окрему кімнату з правом користування місцями загального користування та мали особовий рахунок для нарахування оплати за надані комунальні послуги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність порушень законодавства під час здійснення відповідачами приватизації відповідних часток квартири - кімнат, які є окремими об`єктами приватизації, а тому процедура приватизації не передбачала необхідності отримання письмової згоди всіх повнолітніх членів сім`ї.

З огляду на викладене, суд першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання недійсними розпоряджень про приватизацію та свідоцтв про право власності на житло.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Гайтота Ірина Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов