Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 554/2831/18

провадження № 61-3759св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 05 листопада 2020 року у складі судді Савченко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 22 листопада 2013 року до 21 листопада 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого ними набуто спільне майно: грошові кошти в сумі 405 527,49 грн, які зберігались на депозитних рахунках за договорами банківського вкладу а акціонерному товаристві «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «КБ «ПриватБанк») та публічному акціонерному товаристві «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), автомобіль марки «Geely Emgrand 7», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Зазначала, що відповідач самостійно на власний розсуд розпорядився спільним майном, без її згоди та не в інтересах сім`ї.

Зокрема, 16 серпня 2017 року самостійно зняв депозитні кошти з нарахованими відсотками в сумі 205 527,49 грн у ПАТ «КБ «ПриватБанк», розпорядився вкладом із відсотками у сумі 206 716,93 грн у ПАТ «Акцент-Банк» та у січні 2018 року без її згоди відчужив на користь сторонньої особи автомобіль марки «Geely Emgrand 7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , витративши кошти на свої потреби.

Посилаючись на наведене, та, уточнивши вимоги, просила суд визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя грошові кошти у загальному розмірі 405 527,49 грн та автомобіль марки «Geely Emgrand 7», реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 186 110,22 грн; стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину вартості спільного майна подружжя у розмірі 299 177,32 грн.

02 липня 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання шлюбу, укладеного 22 листопада 2013 року та розірваного 21 листопада 2017 року, недійсним з моменту його укладення, тобто з 22 листопада 2013 року.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ОСОБА_2 уклала з ним шлюб без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 05 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 206 716,93 грн, що знаходилися на депозитному рахунку у ПАТ «Акцент-Банк» (А-Банк), відкритому на ім`я ОСОБА_2 ; автомобіль марки «Geely Emgrand 7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , вартістю 186 110,22 грн, всього на загальну суму 392 827,15 грн.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості спільного майна подружжя, що становить 196 413,58 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль та грошові кошти, внесені ОСОБА_2 на банківський рахунок, набуті за час шлюбу сторін, що відповідно до статей 60 61 СК України створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка не спростована відповідачем, та підлягають поділу між сторонами у рівних частках.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 05 листопада 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду та, зазначивши, що такі висновки суд зробив з дотриманням норм процесуального права, вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, залишив судове рішення без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 березня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволених вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд вийшов за межі позовних вимог, прийняв рішення про права і інтереси осіб, які не були залучені у справі, та встановив обставини, що мають значення, не дослідивши всі допустимі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення вимог первісного позову про визнання об`єктами спільної сумісної власності грошових коштів, що знаходилися на депозитному рахунку у ПАТ «Акцент-Банк», та транспортного засобу, стягнення 1/2 частини вартості спільного майна подружжя, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Суди не врахували те, що подружжя не мало спільного бюджету, не вели спільне господарство, ОСОБА_2 не довела наявність сімейних відносин між ними.

Окрім того, ОСОБА_2 не спростовано, що грошові кошти, які перебували на депозитному рахунку в ПАТ «Акцент-Банк», належать ОСОБА_4 , яка не була залучена до участі у справі.

Доводи інших осіб у справі

ОСОБА_1 подала відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції не надходили

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Октябрського районного суду міста Полтави справу № 554/2831/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним.

Обставини справи

Суди встановили, що з 22 листопада 2013 року до 21 листопада 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу 24 вересня 2016 року сторони придбали автомобіль марки «Geely Emgrand 7», номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2

31 січня 2018 року ОСОБА_2 відчужив вказаний транспортний засіб без згоди іншого подружжя.

Згідно з висновком експерта від 26 жовтня 2019 року ринкова вартість автомобіля «Geely Emgrand 7», номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 21 листопада 2017 року склала 186 110,22 грн.

Також установлено, що під час перебування у шлюбі 02 жовтня 2017 року ОСОБА_2 уклав строковий договір банківського вкладу (депозиту) з ПАТ «Акцент-Банк» (А-Банк) на суму 200 000 грн (розмір відсотків 6 716,93 грн), який ним розірваний 03 липня 2018 року, а грошові кошти за депозитом після розірвання шлюбу використані без згоди іншого подружжя та не в інтересах сім`ї.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставою касаційного оскарження рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 05 листопада 2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судом норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд вийшов за межі позовних вимог, прийняв рішення про права і інтереси осіб, які не були залучені у справі та встановив обставини, що мають значення не дослідивши всі допустимі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, урахувавши наведені положення закону, дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль, придбаний сторонами за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і частки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у праві власності на автомобіль є рівними. ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності права власності на вказане майно.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).

Встановивши, що ОСОБА_2 відчужив спірний автомобіль, який є спільною власністю подружжя, без письмової згоди ОСОБА_6 та за відсутності доказів використання отриманих від продажу цього майна коштів в інтересах сім`ї, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належну їй 1/2 частку у праві власності на це майно.

Також колегія суддів погоджується із висновком судів про те, що грошові кошти, внесені ОСОБА_2 на його банківський рахунок у ПАТ «Акцент-Банк» під час перебування з ОСОБА_2 у шлюбі та використані ним після розірвання шлюбу без згоди іншого подружжя і не в інтересах сім1ї, підлягають поділу між сторонами у рівних частках.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, й не суперечать правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду, що зазначена заявником в касаційній скарзі.

Доводи заявника про порушення судами норм процесуального права також не зайшли свого підтвердження. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Посилання у касаційній скарзі на незалучення до участі у справі ОСОБА_7 , на користь якого був відчужений спірний автомобіль, а також ОСОБА_4 , з якою був укладений договір щодо зберігання коштів, є безпідставними, оскільки договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 , та договір про зберігання коштів, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , не є предметом даного спору.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права, зводяться до незгоди з ухваленим у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 05 листопада 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун