Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
місто Київ
справа № 554/3264/18
провадження № 61-20054св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаревсьої С. М., Кривчун Т. О., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у травні 2018 року звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - ПАТ «НСТУ») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, уточнивши позовні вимоги, просила: визнати незаконним та скасувати наказ від 30 березня 2018 року № 108-0 філії ПАТ «НСТУ» Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА» про звільнення її із займаної посади старшого редактора із 30 березня 2018 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді редактора філії ПАТ «НСТУ» Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»; стягнути з ПАТ «НСТУ» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 березня 2018 року до дня ухвалення рішення у справі; стягнути з ПАТ «НСТУ» на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000, 00 грн; стягнути з ПАТ «НСТУ» на її користь усі судові витрати, пов`язані із розглядом справи, витрати на правничу допомогу та судові витрати.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона працювала старшим редактором редакції суспільно-політичних програм ТВО програм обласного радіо. Наказом менеджера Полтавської регіональної дирекції «ЛТАВА» від 30 квітня 2018 року № 108-0 звільнена у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вважала, що під час її звільнення не дотримано вимог законодавства, оскільки не враховано переважне право залишення на роботі, не враховано рішення вищого виборчого органу профспілки, а також її високі професійні якості та рівень її освіти.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що ним дотримано процедуру проведення змін в організації виробництва і праці та не порушено прав позивача.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновків, що звільнення ОСОБА_1 здійснено із дотриманням вимог трудового законодавства.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та адвоката Адвокатського об`єднання «КЕЙТС ЛО ГРУП» Петрощук Катерини Володимирівни задоволено частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 квітня 2019 року скасовано. Суд ухвалив нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 30 березня 2018 року № 108-0 Філії ПАТ «НСТУ» Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА» про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади старшого редактора редакції суспільно-політичних програм ТВО програм обласного радіо з 30 березня 2018 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 з 30 березня 2018 року на посаді старшого редактора редакції суспільно-політичних програм ТВО програм обласного радіо Філії ПАТ «НСТУ» Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА».
Стягнуто з ПАТ «НСТУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 березня 2018 року до дня ухвалення рішення у справі у розмірі 125 880, 84 грн.
Стягнуто з ПАТ «НСТУ» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000, 00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов висновків, що звільнення ОСОБА_1 відбулося із порушенням вимог статей 42 49-2 КЗпП України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у листопаді 2019 року, ПАТ «НСТУ» просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року та залишити в силі рішення Октябрського районного суду Полтавської області від 17 квітня 2019 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що:
- апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 42 43 49-2 КЗпП України;
- позивач у судовому засіданні визнала, що ознайомлювалася із переліком вакантних посад;
- посада, яку обіймала позивач, була єдиною у штатному розписі, а тому у роботодавця не було підстав та можливості проводити порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації з метою вирішення питання переважного права залишення на роботі;
- в оскаржуваній постанові апеляційного суду відсутні висновки щодо дотримання чи порушення роботодавцем правил статті 43 КЗпП України;
- позивач не обґрунтувала належним чином розмір відшкодування моральної шкоди.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ПАТ «НСТУ» залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Вважає, що доводи касаційної скарги не доводять правомірності підстав її звільнення та зводяться до переоцінки фактів і обставин справи.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з записом у трудовій книжці, НОМЕР_1 , ОСОБА_1 перебувала на посаді старшого редактора редакції «Суспільно-політичних програм» ТВО обласного радіо (наказ від 30 травня 2016 року № 62-0, пункт 29).
Наказом Полтавської регіональної дирекції «ЛТАВА» від 30 березня 2018 року № 108-0 ОСОБА_1 звільнена у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ПАТ «НСТУ» від 23 січня 2017 року № 2 згідно з основними напрямками діяльності ПАТ «НСТУ» на 2017 рік з урахуванням пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, якою встановлено форми, в яких можуть відбуватися зміни в організації виробництва і праці, а саме: ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, 21 грудня 2017 року правлінням ПАТ «НСТУ» ухвалило рішення про затвердження та введення в дію з 02 квітня 2018 року нової структури та штатного розпису ПАТ «НСТУ» і на його виконання видано наказ ПАТ «НСТУ» від 21 грудня 2017 року № 469
«Про організацію заходів, пов`язаних зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників) у ПАТ «НСТУ».
З урахуванням положень статті 49-4 КЗпП України, якою встановлено обов`язок роботодавця або уповноваженого ним органу завчасно (не пізніше ніж за три місяці до початку проведення процедури скорочення чисельності та штату) надати професійним спілкам інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення та з метою дотримання вимог, передбачених частиною третьою статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», адміністрацією ПАТ «НСТУ» подано усім профспілковим організаціям, членами яких є працівники ПАТ «НСТУ» та посади яких підпадають під скорочення, відповідні листи. Крім того, зазначену інформацію повідомлено Первинній профспілковій організації Полтавської обласної державної телерадіокомпанії «ЛТАВА» та Полтавській обласній організації Профспілки працівників культури України листом ПАТ «НСТУ» від 26 грудня 2017 року № 02-18/4542.
На виконання пункту 6.2 техніко-економічного обґрунтування рішення правління ПАТ «НСТУ» щодо змін в організації виробництва і праці ПАТ «НСТУ» відповідач здійснив заходи для дотримання процедури проведення змін в організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників) у ПАТ «НСТУ». На виконання положень статті 48 Закону України «Про зайнятість населення» 05 січня 2018 року до Державної служби зайнятості направлено листа № 02-18/15 щодо проведення змін в організації виробництва і праці (скорочення чисельності та штату) у ПАТ «НСТУ».
Створено в Центральній дирекції та відокремлених структурних підрозділах ПАТ «НСТУ» (в тому числі і в філії ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА») (далі - Філія) відповідні Комісії з визначення переважного права на залишенні на роботі працівників, що підлягають переведенню, звільненню та попередженню про майбутнє звільнення з роботи, якими було опрацьовано особові справи працівників, на наявність переваг в залишенні на роботі. Комісією персонально повідомлено працівників про майбутнє скорочення.
Перше персональне повідомлення про скорочення посади та наступне вивільнення позивач отримала 11 січня 2018 року, стверджуючи, що при цьому їй не було запропоновано вакантних посад.
21 березня 2018 року Комісією відповідно до листа ПАТ «НСТУ» від 15 березня 2018 року № 02-18/713 запрошено позивача для ознайомлення з переліком усіх наявних в ПАТ «НСТУ» вакантних посад станом на 15 березня 2018 року та запропоновано обрати відповідну (за кваліфікацією, досвідом роботи та станом здоров`я працівника) вакантну посаду для переведення.
За результатом ознайомлення ОСОБА_1 з переліком усіх вакантних посад, які були в ПАТ «НСТУ» станом на 15 березня 2018 року, позивачем самостійно обрано для переведення посади редактора та редактора «ТО «Ранок» Філії, про що проставлено особистий підпис.
Проте, наказом філії ПАТ «НСТУ» Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА» від 30 березня 2018 року № 108-0 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади старшого редактора із 30 березня 2018 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідно до цього наказу ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі змінами в організації виробництва, ознайомленням її з усіма вакантними посадами, які були чи з`явилися у відповідача в період проведення процедури вивільнення, обранням позивачем посади, яку вона не може обіймати - редактор та редактор «ТО «Ранок» у зв`язку з невідповідністю наявної у неї кваліфікації до посади, яку вона виявила бажання обіймати та бути переведеною, відмовою від запропонованих їй інших, відповідних до наявної у неї спеціальності та кваліфікації, вакантних посад.
Підставою для видачі зазначеного наказу було попередження позивача про наступне звільнення від 11 січня 2018 року та 21 березня 2018 року, а також рішення комісії для визначення переважного права на залишення на роботі працівників відповідача від 26 березня 2018 року.
Встановлено, що відповідач запропонував позивачу наявні вакантні посади лише один раз протягом двомісячного терміну, а саме 21 березня 2018 року під час пропозиції до персонального письмового попередження про наступне вивільнення працівників від 11 січня 2018 року.
При цьому відповідач не надав належних та допустимих доказів пропонування позивачу інших вакантних посад, аніж відмови у переведенні на ту, яку позивач зазначила, що згодна обійняти - посаду редактора та редактора «ТО «Ранок».
Також за змістом витягу протоколу засідання профкому Полтавської обласної організації професійної спілки працівників культури України від 15 березня 2018 року № 11 (пункт 5) погодження на скорочення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не надано.
Про допущені адміністрацією відповідача порушення, в тому числі пов`язані з неповідомленням про вільні посади, неознайомленням з переліком інших вакантних посад, позивач зазначила в повідомленні щодо наступного вивільнення від 11 січня 2018 року та пропозиції щодо персонального письмового попередження про наступне вивільнення від 21 березня 2018 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
В оцінці правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані були з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, виходячи з тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що роботодавець дотримався вимог статей 40 42 43 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив за два місяці про звільнення, а також, що роботодавець пропонував працівнику вакантні місця, проте ОСОБА_1 обрала посаду, якій вона не відповідає за кваліфікацією.
Не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що під час звільнення ОСОБА_1 роботодавець не дотримався вимог статей 42 49-2 КЗпП України.
Щодо переважного права залишення на роботі
Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частини друга та третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
Перевіряючи дотримання відповідачем положення статті 42 КЗпП України, яка не містить вичерпного переліку категорій працівників, яким надається перевага в залишенні на роботі, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків, що суд першої інстанції не дослідив зміст витягу з протоколу засідання комісії для визначення переважного права залишення на роботі працівників, які підлягають переведенню, звільненню або попередженню, про майбутнє вивільнення працівників від 26 березня 2018 року, у якому не наведено обґрунтованих мотивів прийняття відповідного рішення про залишення на роботі іншого працівника, аніж ОСОБА_1 .
Зважаючи на встановлені обставини справи, за яких відбулося звільнення ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновків, що роботодавець під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не довів належними та допустимими доказами правомірність прийнятого ним рішення про звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, не встановивши у працівника переважного права залишення на роботі.
Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц (провадження № 61-12386св18) зазначив, що до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню.
Отже, вирішуючи питання про переважне право залишення на роботі, роботодавець мав здійснити порівняльний аналіз усіх працівників, які займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві і які працювали до скорочення на підприємстві позивача, а не лише в окремому структурному підрозділі.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновків про помилковість доводів заявника про те, що у справі, яка переглядається, правила статті 42 КЗпП України не застосовуються, оскільки посада, яку обіймала позивач, була єдиною у штатному розписі, а тому у роботодавця не було підстав та можливості проводити порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації з метою вирішення питання переважного права залишення на роботі.
Щодо інших доводів касаційної скарги
В оцінці доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин правила статті 49-2 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновків, що такі доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, адже суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, подані сторонами, встановив, що позивачу не було запропоновано вакантні посади під час повідомлення про наступне вивільнення працівників від 11 січня 2018 року, а також, що відповідач не надав належних та допустимих доказів пропонування позивачу інших вакантних посад, аніж відмови у переведенні на ту, яку вона зазначила, що згодна обійняти, - посаду редактора та редактора «ТО «Ранок».
Враховуючи, що судом встановлено порушення правил статті 42 КЗпП України, то відсутні правові підстави надавати оцінку вмотивованості відмови профспілкового органу на звільнення позивача, а тому доводи касаційної скарги про неправильне застосування статті 43 КЗпП України Верховний Суд визнає також необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги про безпідставне відшкодування моральної шкоди також відхилені Верховним Судом з огляду на таке.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а
статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у порядку, визначеному законодавством.
Вирішуючи спір, суди дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем доведено факт заподіяння їй неправомірними діями відповідача моральної шкоди.
На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, яким надана оцінка судом апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача на переважне право залишення на роботі, що призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (частина перша та пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, апеляційний суд врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер майнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Зазначені висновки суду не підлягають переоцінці Верховним Судом, оскільки це виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а тому касаційна скарга ПАТ «НСТУ» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.
Доводи касаційної скарги в цілому стосуються зміни оцінки доказів, досліджених під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна суспільне телерадіокомпанія України» залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
Д. Д. Луспеник
О. В. Ступак