ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 554/4096/17

провадження № 61-45732 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - житлово-комунальна контора «Полтаваоблагробуд»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 червня 2018 року у складі судді Савченко Л. І., постанову апеляційного суду Полтавської області від 06 серпня 2018 року у складі колегії суддів Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ЖКК «Полтаваоблагробуд» та просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 21 травня 2015 року № 2 про звільнення з посади юриста ЖКК «Полтаваоблагробуд»;

- зобов`язати відповідача не пізніше наступного дня після ухвалення рішення видати наказ про її поновлення на роботі на посаді юриста ЖКК «Полтаваоблагробуд» з 21 травня 2015 року;

- визнати недійсним внесення до трудової книжки запису про звільнення від 21 травня 2015 року № 8;

- зобов`язати внести до трудової книжки позивача запис про недійсність запису від 21 травня 2015 року № 8.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що відповідно до наказу від 07 жовтня 2011 року № 32-К вона була прийнята на посаду юриста ЖКК «Полтаваоблагробуд».

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23 листопада 2006 року ЖКК «Полтаваоблагробуд» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, закінчення якої передбачало звільнення всіх працівників.

У період з 08 липня 2014 року по 14 травня 2017 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

24 жовтня 2016 року, самостійно шукаючи роботу, вона звернулася до відділу кадрів ЖКК «Полтаваоблагробуд» за ксерокопією трудової книжки і дізналася, що всі працівники звільнені з підприємства 1,5 роки тому.

Копію трудової книжки отримала лише 26 жовтня 2016 року.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки з нею не був проведений розрахунок, не виплачена вихідна допомога відповідно до частини другої статті 44 КЗпП України, трудову книжку видано з порушенням статті 47 КЗпП України, а саме не 21 травня 2015 року, коли зроблено запис про звільнення в трудовій книжці, а 26 жовтня 2016 року, не видано копію наказу про звільнення.

Позивач знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а частиною третьою статті 184 КЗпП України звільнення жінок, які мають дітей до трьох років, забороняється, крім випадків ліквідації підприємства, коли допускається обов`язкове працевлаштування.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЖКК «Полтаваоблагробуд» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач провів звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією підприємства з дотриманням норм трудового законодавства, попередивши її про звільнення у визначений законом строк.

ОСОБА_1 не пред`являла позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання по працевлаштуванню, а звільнення відбулося на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до вимог законодавства.

Суду не надано доказів перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років на день звільнення, а наявність у позивача дитини віком до трьох років не підтверджує вказаного факту.

Позивач не пред`являла до відповідача вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, хоча і надала до суду розрахунок заборгованості, тому питання про стягнення на користь ОСОБА_1 зазначених виплат судом не вирішувалося.

Факт затримки видачі трудової книжки та не вручення наказу про звільнення в день звільнення не спростовує законності звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП та не є підставою для поновлення позивача на посаді юриста.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 06 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 червня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності його висновків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, передати справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Зазначає, що відповідач не дотримався установленого законом порядку звільнення, фактично приховав факт звільнення позивача, яка знаходилася у соціальній відпустці по догляду за дитиною.

Стверджує, що у порушення вимог частини третьої статті 184 КЗпП відповідач не працевлаштував позивача.

Вказує, що відповідач не повідомив письмово позивача про нараховані суми, належні їй при звільненні, не провів розрахунку з позивачем у день звільнення, не виплатив вихідну допомогу, не видав копію наказу про звільнення та трудову книжку.

Зазначає, що відповідач відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач не ліквідований, а перебуває в стані припинення.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

Відзив/заперечення на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою господарського суду Полтавської області від 23 листопада 2006 року ЖКК «Полтаваоблагробуд» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду юриста ЖКК «Полтаваоблагробуд» на підставі наказу від 07 жовтня 2011 року № 32-К, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 03 вересня 2001 року.

Наказом від 20 березня 2015 року № 1/1 про скорочення чисельності і штату працівників ЖКК «Полтаваоблагробуд» у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури відповідно до постанови господарського суду Полтавської області від 23 листопада 2006 року по справі №7/262 наказано провести скорочення чисельності і штату працівників ЖКК «Полтаваоблагробуд» шляхом скорочення чисельності працівників житлово-комунальної контори в кількості 17 осіб, зокрема, юриста ОСОБА_1 з 21 травня 2015 року. Також наказано звільнити працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з 21 травня 2015 року, зокрема, і юриста ОСОБА_1 .

Зазначений наказ доведено до відома ОСОБА_1 , що підтверджується її підписом.

30 березня 2015 року ОСОБА_1 персонально попереджено про звільнення з посади юриста відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, що підтверджується її підписом.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , виданої 03 вересня 2001 року, вбачається, що ОСОБА_1 звільнена з посади юриста у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно пункту 1 статті 40 КЗпП 21 травня 2015 року на підставі наказу від 21 травня 2015 року № 2.

Згідно книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них трудову книжку ОСОБА_1 отримала 26 жовтня 2016 року.

Позивач має доньку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до яких воно має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку з працевлаштування звільненої за пунктом 2 статті 36 КЗпП України жінки, яка підпадає під категорію, визначеною частиною третьою статті 184 КЗпП України, за її заявою, може бути вирішений спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання з працевлаштування.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку з працевлаштування протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Зазначений висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 759/19440/15-ц (провадження № 14-105цс18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 911/3259/16 (провадження № 12-50гс18), на яку обґрунтовано послався апеляційний суд.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивача звільнено у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, її попередили у встановлений законом строк про звільнення, тому дійшли обґрунтованого висновку про те, що таке звільнення було проведене з дотриманням норм трудового законодавства, а позовні вимоги про поновлення на роботі не підлягають задоволенню через невиконання обов`язку з працевлаштування.

Доводи касаційної скарги щодо приховування факту звільнення позивача суперечать встановленим судами обставинам справи, відповідно до яких позивача ознайомлювали з наказом про скорочення чисельності і штату працівників та персонально повідомляли про наступне звільнення.

Доводи позивача щодо її перебування у відпустці по догляду за дитиною під час звільнення були обґрунтовано відхилені апеляційним судом, який зазначив, що частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Окрім цього, судами не встановлено обставин на підтвердження перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною на час звільнення.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення норм трудового законодавства при видачі трудової книжки, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано зазначив, що позивач не пред`являла вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, а сам по собі факт затримки видачі трудової книжки та не вручення наказу про звільнення в день звільнення не спростовує законності звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП та не є підставою для поновлення позивача на посаді юриста.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи судом касаційної інстанції, який не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 06 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук