Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 554/5092/17

провадження № 61-1677св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство Полтавської обласної ради «Полтававодоканал»,

третя особа - генеральний директор Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» Воротинцев Василь Альбертович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Панченка О. О., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» (далі - КП «Полтававодоканал»), третя особа - генеральний директор КП «Полтававодоканал» Воротинцев В. А., про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до наказу КП «Полтававодоканал» від 31 серпня 2016 року № 127 К/тр її прийнято на роботу за строковим трудовим договором на посаду інженера у виробничо-технічний відділ КП «Полтававодоканал» на час відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно з наказом КП «Полтававодоканал» від 17 березня 2017 року № 44 К/тр її переведено як особу, яка працює за строковим трудовим договором на посаді юрисконсульта юридичного відділу КП «Полтававодоканал», на час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до шести років ОСОБА_2 , з 17 березня 2017 року до 16 червня 2017 року, за її згодою, за строковим трудовим договором на посаду начальника юридичного відділу з оплатою праці згідно зі штатним розписом.

10 травня 2017 року вона подала до адміністрації КП «Полтававодоканал» заяву з проханням продовжити строковий трудовий договір до закінчення відпустки по вагітності та пологах, до якої додала листок непрацездатності із терміном тимчасової непрацездатності з 10 травня 2017 року до 13 вересня 2017 року.

Наказом КП «Полтававодоканал» від 15 червня 2017 року № 94-К/тр її звільнено як особу, яка працює за строковим трудовим договором на посаді начальника юридичного відділу КП «Полтававодоканал», з 16 червня 2017 року за пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

ОСОБА_1 вважає, що трудовий договір від 17 березня 2016 року був укладений на невизначений строк і на неї поширюються додаткові гарантії трудових прав, оскільки вона є інвалідом ІІ групи, вдовою, яка на день звільнення виховувала двох неповнолітніх дітей та була вагітною. Тому КП «Полтававодоканал» порушило вимоги статті 184 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати трудовий договір, укладений 17 березня 2017 року між нею та КП «Полтававодоканал» згідно з наказом КП «Полтававодоканал» від 17 березня 2017 року № 44-К/тр, недійсним в частині визначення строку, визнавши його безстроковим; визнати незаконним та скасувати наказ КП «Полтававодоканал» від 15 червня 2017 року № 94-К/тр про її звільнення; поновити її на роботі на посаді начальника юридичного відділу КП «Полтававодоканал» із 16 червня 2017 року; стягнути з КП «Полтававодоканал» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 червня 2017 року до дня винесення рішення у справі та моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що між сторонами було укладено строковий трудовий договір, цей правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, яке не обмежує сторони у виборі трудового договору. Невиконання власником підприємства, установи, організації протягом трьох місяців обов`язків по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України є підставою для звернення працівника до суду з позовом про виконання зобов`язання з працевлаштування, а не з позовом про поновлення на роботі, як у цій справі.

Крім того, обмеження щодо звільнення особи з роботи у період тимчасової непрацездатності закріплено положенням статті 40 КЗпП України. Разом з тим, застосування цього обмеження має відбуватись лише під час звільнення особи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таких обмежень щодо звільнення особи у зв`язку із закінченням строкового трудового договору чинним трудовим законодавством не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційні скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги частини третьої статті 184 КЗпП України, а також не звернули увагу на її заяву від 10 травня 2017 року про продовження терміну дії трудового договору до закінчення відпустки по вагітності і пологах.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу КП «Полтававодоканал» зазначило, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

У відповіді на відзив КП «Полтававодоканал» ОСОБА_1 зазначила, що викладене відповідачем у відзиві на касаційну скаргу суперечить обставинам справи, тому її касаційна скарга підлягає задоволенню.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року залишено без руху для усунення недоліків.

У березні 2019 року ОСОБА_1 у встановлений судом строк недолік касаційної скарги усунула.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року і витребувано із Октябрського районного суду м. Полтави цивільну справу № 554/5092/17.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Наказом КП «Полтававодоканал» від 31 серпня 2016 року № 127 К/тр ОСОБА_1 прийнято на роботу за строковим трудовим договором на посаду інженера у виробничо-технічний відділ КП «Полтававодоканал» на час відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказом КП «Полтававодоканал» ОСОБА_1 переведено на посаду юрисконсульта юридичного відділу КП «Полтававодоканал» на час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до шести років ОСОБА_2

17 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до КП «Полтававодоканал» із заявою щодо переведення її на посаду начальника юридичного відділу КП «Полтававодоканал» за строковим договором з 17 березня 2017 року до 16 червня 2017 року.

Наказом КП «Полтававодоканал» від 17 березня 2017 року № 44 К/тр ОСОБА_1 як особу, що працює за строковим трудовим договором на посаді юрисконсульта юридичного відділу на час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною віком до шести років ОСОБА_2 , переведено з 17 березня 2017 року до 16 червня 2017 року, за її згодою, за строковим трудовим договором на посаду начальника юридичного відділу з оплатою праці згідно зі штатним розписом.

Наказом КП «Полтававодоканал» від 10 травня 2017 року № 74-К/тр ОСОБА_1 як особі, що працює за строковим трудовим договором на посаді начальника юридичного відділу, з 10 травня 2017 року до 16 червня 2017 року надано відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами.

Наказом КП «Полтававодоканал» від 15 червня 2017 року № 94-К/тр звільнено ОСОБА_1 як особу, що працює за строковим трудовим договором на посаді начальника юридичного відділу КП «Полтававодоканал», з 16 червня 2017 року за пунктом 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Відповідно до акта від 16 червня 2017 року, підписаного працівниками КП «Полтававодоканал», зокрема начальником відділу кадрів Науменко Т. М., начальником відділу організації праці та заробітної плати П`ятак Т. Ю. та начальником відділу службових розслідувань служби безпеки КП «Полтававодоканал» ОСОБА_3 , ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом КП «Полтававодоканал» від 15 червня 2017 року № 94-К/тр та переліком вакансій відмовилася.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (частина третя статті 21 КЗпП України).

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Положеннями статті 184 КЗпП України визначено істотні пільги для вагітних жінок і для жінок, які мають дітей.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування жінок зазначених категорій здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітних жінок, провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема вагітної жінки, та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не поновлення на попередній роботі.

Оскільки згідно зі статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання щодо працевлаштування.

Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 759/19440/15-ц (провадження № 14-105цс18) та постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 175/167/16-ц (провадження № 61-59св17), від 19 серпня 2019 року в справі № 564/1108/17 (провадження № 61-30550св18), від 18 листопада 2020 року в справі № 367/2924/19 (провадження № 61-21658св19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки на час звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору ОСОБА_1 була вагітною, то після її звільнення у КП «Полтававодоканал» виник обов`язок щодо її працевлаштування відповідно до вимог частини третьої статті 184 КЗпП України.

Однак у цій справі ОСОБА_1 не пред`являла до КП «Полтававодоканал» позовних вимог щодо виконання обов`язку з її працевлаштування.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, належним чином оцінили подані сторонами докази, вірно встановили обставини справи та правильно застосували статтю 184 КЗпП України до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строковий трудовий договір є правочином, є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, однак не вплинув на вирішення спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зазначено, «що 04 вересня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення). Враховуючи це та з метою узгодження практики застосування частини третьої статті 40 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки)».

Таким чином, положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно зазначено, що «обмеження щодо звільнення особи з роботи у період тимчасової непрацездатності закріплено положеннями статті 40 КЗпП України. Разом з тим, застосування цього обмеження має відбуватись лише під час звільнення особи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таких обмежень щодо звільнення особи у зв`язку із закінченням строкового трудового договору чинним трудовим законодавством не передбачено», тому ці висновки необхідно виключити з мотивувальних частин рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року необхідно змінити в частині мотивів і, зокрема, виключити з їх мотивувальних частин висновки про те, що «обмеження щодо звільнення особи з роботи у період тимчасової непрацездатності закріплено положеннями статті 40 КЗпП України. Разом з тим, застосування цього обмеження має відбуватись лише під час звільнення особи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таких обмежень щодо звільнення особи у зв`язку із закінченням строкового трудового договору чинним трудовим законодавством не передбачено».

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року змінити виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк