Постанова

Іменем України

01 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 554/5278/15-ц

провадження № 61-19067св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Полтавської міської ради, Комунальне підприємство «Полтава-сервіс»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції, Приватне підприємство «Карсад-1»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Карсад-1» на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Комунального підприємства «Полтава-сервіс» (далі - КП «Полтава-сервіс»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції, Приватне підприємство «Карсад-1» (далі - ПП «Карсад-1»), про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності.

Позов обґрунтований тим, що для організації тимчасової комунальної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення 44 сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 25 вересня 2014 року, укладений договір оренди землі від 07 жовтня 2014 року між Полтавською міською радою та КП «Полтава сервіс».

В оренду передана земельна ділянка площею 6 064,00 кв. м., кадастровий номер земельної ділянки 5310137000:18:005:0151 (далі - земельна ділянка), з орендною платою 36 534,99 грн на рік.

З метою створення єдиного майнового комплексу ПП «Карсад-1» на земельній ділянці зведено охоронне приміщення: будівля охорони А-1, 1989 року побудови, площею 36,60 кв. м, вбиральня Б-1, 1989 року побудови, площею 1,40 кв. м, огорожа № 1, металева сітка в металевих стовпах, 901,00 кв. м, ворота № 2, металева сітка в металевих стовпах, площею 10,90 кв. м, ворота № 3 металева сітка в металевих стовпах, площею 5,00 кв. м, замощення № 4 асфальт площею 4 922,00 кв. м, огорожа № 5 бетонні блоки площею 9,40 кв. м (далі - охоронний об`єкт).

Просила визнати за ПП «Карсад-1» право власності на охоронний об`єкт, зобов`язати реєстраційну службу Полтавського міського управління юстиції зареєструвати за ПП «Карсад-1» право власності на нього.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 травня 2015 року позов задоволено. Визнано за ПП «Карсад-1» право власності на охоронний об`єкт. Зобов`язано реєстраційну службу Полтавського міського управління юстиції зареєструвати за ПП «Карсад-1» право власності на нього.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 04 грудня 2018 року роз`яснено рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 травня 2015 року, що охоронний об`єкт знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер 5310137000:18:005:0151, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що згідно з рішенням 35 сесії Полтавської міської ради від 05 грудня 2013 року «Про надання земельних ділянок, оформлення та продовження права користування земельними ділянками» КП «Полтава-сервіс» продовжено право оренди земельних ділянок строком на один рік для експлуатації та обслуговування тимчасових комунальних автостоянок; між КП «Полтава-сервіс» та ПП «Карсад-1» укладено договір про співробітництво на автостоянках від 26 грудня 2013 року № 446, відповідно до якого останнє за плату передало права з організації та створення належних умов для зберігання автотранспорту на комунальній автостоянці.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу Полтавської міської ради задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 травня 2015 року та ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 04 грудня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачка звернулась з вимогою про визнання права власності за ПП «Карсад-1» на будівлю охорони, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності, тому належним відповідачем у спірних правовідносинах має бути саме Полтавська міська рада як власник земельної ділянки, а не Виконавчий комітет Полтавської міської ради, який згідно з статтями 11, 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є виконавчим органом Полтавської міської ради. Законодавство не наділяє виконавчий комітет повноваженнями на участь у правовідносинах, які є предметом цього спору, тобто позов пред`явлено до неналежного відповідача. Крім цього, позивачка не довела, що існує спір між нею та КП «Полтава-Сервіс», який вказаний нею як відповідач у справі.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які встановлюють порядок визнання права власності на новостворене майно, а саме статтю 331 ЦК України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, частину третю статті 18 Закону України від 16 листопада 1992 № 2780-XII «Про основи містобудування» та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, а також статтю 392 ЦК України. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 чи ПП «Карсад-1» набули право власності на охоронний об`єкт і воно оспорюється та не визнається відповідачами.

ОСОБА_1 не зазначила, яким чином були порушені, оспорені чи невизнані її права як фізичної особи.

Суд першої інстанції визнав право власності на охоронний об`єкт за юридичною особою ПП «Карсад-1», яка відповідні позовні вимоги не заявляла.

Відомості про те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду, діяла від імені та в інтересах ПП «Карсад-1», у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи те, що ПП «Карсад-1» не заявляло вимоги про визнання за ним права власності на охоронний об`єкт, суд першої інстанції не повинен ухвалювати рішення про визнання такого права за підприємством.

Якщо існує спір про право між юридичними особами, його вирішення не відноситься до повноважень суду загальної юрисдикції, зокрема, позови про визнання права власності за юридичною особою, розглядаються господарськими судами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ПП «Карсад-1» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що 13 березня 1989 року керівник Української республіканської добровільної спілки автолюбителів Полтавської обласної ради видав наказ «Про призначення комісії з приймання в експлуатацію побудованої автостоянки на 250 машиномісць по вул. Великотирнівській», комісію зобов`язано перевірити та прийняти автостоянку № 10, визначити фактичну кількість машиномісць.

14 березня 1989 року складено акт відомчої приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого об`єкта будівництва, відповідно до якого, замовник Полтавська обласна рада надає до приймання в експлуатацію відкриту автостоянку на 250 машиномісць. Дозвіл на будівництво виданий Полтавським міським виконавчим комітетом.

У 2011 році створено КП «Полтава-Сервіс» з метою фінансування програм діяльності та реалізації функцій Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради та Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради шляхом отримання прибутку, зокрема: здійснення права володіння, користування, розпорядження наданими йому земельними ділянками відповідно до норм чинного законодавства.

Між КП «Полтава-Сервіс» та ПП «Карсад-1» укладений договір про співробітництво від 26 грудня 2013 року та додаткова угода № 3 до нього від 07 жовтня 2014 року, згідно з якими ПП «Карсад-1» отримало право на організацію і створення належних умов для зберігання автотранспорту на комунальній автостоянці. Між Полтавською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів та ПП «Карсад-1» укладено угоду про сплату компенсації та звільнення автостоянок від 09 січня 2014 року, відповідно до умов якої підприємство зобов`язане сплатити компенсацію, в тому числі за автостоянку, що розташована за адресою: вул. Великотирнівська, 19 А, м. Полтава. 13 січня 2014 року між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до угоди від 09 січня 2014 року про сплату компенсації та звільнення автостоянок. Вказані документи від імені ПП «Карсад-1» підписала позивач ОСОБА_1 , яка на момент звернення до суду мала намір увійти до складу засновників підприємства, взяти участь у ремонті інфраструктури автостоянки. Між нею й іншими співзасновниками ПП «Карсад-1» існувала домовленість, що ОСОБА_1 звернеться до суду із цим позовом. ПП «Карсад-1» зверталося до реєстраційної служби з письмовим проханням зареєструвати право власності на охоронний об`єкт, відповіді не отримало. Суд апеляційної інстанції не дав оцінки вказаним обставинам.

Суд апеляційної інстанції не мотивував висновки про те, яким чином рішення суду першої інстанції порушує права Полтавської міської ради, яка фактично делегувала свої повноваження щодо земельної ділянки КП «Полтава-Сервіс». Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Строк на подання апеляційної скарги пропущений без поважних причин.

Суд апеляційної інстанції порушив право власності ПП «Карсад-1» на майно, набуте в установленому законом порядку. Фактично рішенням суду першої інстанції визнано право власності на нерухоме майно, яке збудоване ще у 1989 році та придбане ПП «Карсад-1» у Всеукраїнської спілки автомобілістів. ПП «Карсад-1» не будувало нові об`єкти, а придбало вже побудоване нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції не врахував Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 686/22924/16-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 573/595/17, від 14 квітня 2020 року у справі № 755/16893/16-ц. Полтавська міська рада діє недобросовісно, подавши апеляційну скаргу, оскільки делегувала повноваження щодо земельної ділянки КП «Полтава-Сервіс», з яким ПП «Карсад-1» укладало відповідні договори. У позивача не було іншого способу захисту права, ніж звернення із цим позовом про визнання права власності на майно.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 35 сесії Полтавської міської ради від 05 грудня 2013 року «Про надання земельних ділянок, оформлення та продовження права користування земельними ділянками» продовжено право оренди земельних ділянок строком на один рік КП «Полтава-Сервіс» для експлуатації та обслуговування тимчасових комунальних автостоянок.

Між КП «Полтава-Сервіс» та ПП «Карсад-1» укладено договір про співробітництво від 26 грудня 2013 року та додаткова угода № 3 до нього від 07 жовтня 2014 року, відповідно до яких ПП «Карсад-1» отримало право на організацію і створення належних умов для зберігання автотранспорту на комунальній автостоянці.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим приватним підприємством «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташований охоронний об`єкт.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексуУкраїни(далі - ЦПК України). Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/72/17-ц, провадження № 61-12477св18, від 13 листопада 2019 року у справі № 686/22924/16-ц, провадження № 61-33751св18, від 27 грудня 2019 року у справі № 573/595/17, провадження № 61-33673св18, від 14 квітня 2020 року у справі № 755/16893/16-ц, провадження № 61-20830св19, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/16246/17, провадження № 61-9729св19, Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття392 ЦК України ).

Позивачем у такому позові може бути особа, яка вважає себе власником майна, проте не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Верховний Суд зазначає, що згідно зі статтею392 ЦК України судове рішення не є підставою виникнення права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, яке може довести позивач в суді належними доказами, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених статтею 344, частинами третьою та п`ятою статті 376 ЦК України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на охоронний об`єкт.

Аналогічні висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, провадження № 12-135гс19, від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19, провадження № 12-35гс20.

Верховний Суд враховує висновки, викладені у постановах від 16 серпня 2021 року у справі № 554/9278/16-ц, провадження № 61-18563св20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 554/3200/18, провадження № 61-17416св20 у справах за позовом фізичних осіб, які обіймали посаду директора ПП «Карсад 1» в різний період до КП «Полтава-Сервіс», Полтавської міської ради/Виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання права власності на об`єкти майна, які знаходяться на автостоянках міста Полтави (за різними адресами), на земельних ділянках комунальної форми власності. У цих справах Верховний Суд погодився з висновками судів апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовів, оскільки у позовах відсутні обґрунтування щодо порушення, невизнання або оспорювання будь-ким з відповідачів прав, свобод чи законних інтересів позивачів як фізичних осіб.

У справі, що переглядається, позивачкою є фізична особа - ОСОБА_1 , яка пред`явила вимоги до Виконавчого комітету Полтавської міської ради та КП «Полтава-Сервіс», просила суд визнати право власності за ПП «Карсад 1» на охоронний об`єкт, тобто заявлені ОСОБА_1 , як фізичною особою, а не директором ПП «Карсад 1» як представником згідно з частиною третьою статті 58 ЦПК України, її вимоги спрямовані на створення цивільних прав у ПП «Карсад 1», а саме, на виникнення у нього права власності на охоронний об`єкт.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що були порушені, оспорені чи невизнані права позивачки як фізичної особи; що ОСОБА_1 , звертаючись до суду, діяла від імені та в інтересах ПП «Карсад-1», а останнє заявляло вимоги про визнання за ним права власності на охоронний об`єкт; що позивачка чи ПП «Карсад-1» набули право власності на охоронний об`єкт і воно оспорюється та/або не визнається відповідачами.

ПП «Карсад-1» у касаційній скарзі вказує, що належним відповідачем у справі є не Полтавська міська рада, а КП «Полтава-сервіс», оскільки земельна ділянка, на якій розміщений охоронний об`єкт знаходиться в користуванні останнього.

Верховний Суд не погоджується з цими доводами заявника, з огляду на таке.

Розміщення будівлі, споруди (об`єкта нерухомого майна), що знаходиться у власності однієї особи на земельній ділянці, що знаходиться у власності іншої особи, істотно та безстроково обмежує права власника земельної ділянки. Останній не може: використовувати її за цільовим та функціональним призначенням для зведення власної забудови, змінити цільове призначення, розпоряджатись - передати її у користування третій особі. Державна реєстрація права на об`єкт нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично реєстрацією обмеження права власника землі. Законодавство визначає такі обтяження речових прав власника земельної ділянки, у випадку її забудови іншою особою, як: суперфіцій, оренда, право постійного користування земельною ділянкою для забудови. Їх виникнення прямо пов`язане з волею власника земельної ділянки.

Тому, за позовом про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, право на який ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій такий об`єкт розташований, а не користувач.

Аналогічні висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, провадження № 12-135гс19.

Враховуючи, що земельна ділянка перебуває у комунальній власності, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що Полтавська міська рада є належним відповідачем у справі.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження Полтавській міській раді, то Верховний Суд вважає їх безпідставними, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Полтавська міська рада не залучена як відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції, хоча є власником земельної ділянки, на якій розташований охоронний об`єкт. Їй не було відомо про рішення суду, тому вона не скористалась своїм правом на апеляційне оскарження у визначені законом строки.

Матеріали справи містять лист КП «Полтава-сервіс» від 29 квітня 2020 року № 857, надісланий Полтавській міській раді, згідно з яким останню повідомлено про визнання за ПП «Карсад-1» права власності на охоронний об`єкт, який знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, що надана у користування КП «Полтава-сервіс» та клопотання Полтавської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження від 05 травня 2020 року обґрунтоване тим, що вона не залучена як відповідач, а про судове рішення дізналась з вказаного листа.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання Полтавської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження.

У касаційній скарзі ПП «Карсад 1» зазначило що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/72/17-ц, провадження № 61-12477св18, від 13 листопада 2019 року у справі № 686/22924/16-ц, провадження № 61-33751св18, від 27 грудня 2019 року у справі № 573/595/17, провадження № 61-33673св18, від 14 квітня 2020 року у справі № 755/16893/16-ц, провадження № 61-20830св19, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/16246/17, провадження № 61-9729св19, Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 686/22924/16-ц, провадження № 61-33751св18, викладені правові висновки, сформульовані, виходячи з інших фактичних обставин справи. Суди мотивували свої рішення з огляду на преюдиціальні факти, встановлені в іншій судовій справі, згідно з якими міська рада, в інтересах якої прокурор звернувся з позовом, уклавши договір оренди з відповідачем (власником автостоянки), погодилася на знаходження цього майна на час дії договору оренди землі на відповідній земельній ділянці. Крім того, на час звернення позивача до суду права на спірні приміщення автостоянки були підтверджені договором оренди між міською радою та власником, сертифікатом відповідності закінченого будівництвом об`єкта та готовності його до експлуатації та зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 755/16893/16-ц, провадження № 61-20830св19, Верховний Суд виходив з інших фактичних обставин справи за позовом фізичних осіб до комунального підприємства, міської ради про визнання незаконним та скасування рішення останньої та державних актів на право користування земельною ділянкою, посилаючись на преюдиціальні факти, встановлені судами в інших справах, відповідно до яких докази набуття позивачами та/або юридичними особами, учасниками/засновниками яких були б позивачі, спірної земельної ділянки у користування відсутні.

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/16246/17, провадження № 61-9729св19, Верховний Суд сформулював висновки, у справі про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна - автостоянки, власником якої є позивач. Суд відповідно до статті 204 ЦК України застосував презумпцію правомірності правочину, оскільки позивач набув право власності на спірне майно відповідно до договору купівлі-продажу, який у встановленому законом порядку не визнаний недійсним. Вказана справа вирішена з урахуваннямінших фактичних обставин, на відміну від справи, що переглядається, тому Верховний Суд не бере до уваги висновки, сформульовані за результатами її розгляду.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/72/17-ц, провадження № 61-12477св18, сформульовано висновок, що ґрунтується на обставинах, встановлених судами, відповідно до яких сторони спору не є забудовниками спірної автостоянки, не здійснювали будівництво та не вводили її в експлуатацію, а право власності на вказане майно зареєстровано у встановленому законом порядку за третьою особою. У цій справі суди встановили інші фактичні обставини, ніж у справі, яка переглядається, тому незастосовні.

Висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14, та Верховного Суду у постанові від 27 грудня 2019 року у справі № 573/595/17, провадження № 61-33673св18 не релевантні до спірних правовідносин та не обов`язкові для застосування у справі, що переглядається.

Фактичні обставини справи № 3-59гс14 стосувалися визнання біржових договорів (угод) купівлі-продажу транспортних засобів, вчинених директором позивача за відсутності необхідних повноважень, із суттєвим заниженням вартості, що завдало збитків позивачу та призвело до його банкрутства, недійсними та повернення майна. Суд вказав на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень законодавства щодо визначення початку перебігу строку позовної давності та направив справу на новий розгляд, не ухвалюючи рішення по суті.

Фактичні обставини справи № 573/595/17 стосувалися вимоги знести самочинно збудований гараж, що зведений відповідачами на земельній ділянці, яка знаходиться в їхній спільній частковій власності, одна стіна якого вбудована в стіну літньої кухні позивачки. Суди встановили, що відповідачі не заперечували проти врегулювання спору у позасудовому порядку, а саме відокремлення стіни гаража від стіни літньої кухні позивачки, побудувавши в ньому нову стіну. Враховуючи те, що знесення самочинно збудованого об`єкту є крайньою мірою втручання та інші фактичні обставини у справі, суди відмовили в позові.

Доводи касаційної скарги були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, постанови Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Карсад-1» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко