Постанова

Іменем України

01 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 554/7697/19

провадження № 61-19623св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Буленко Марія Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 15 липня 2021року у складі судді Блажко І. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М., про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний племінник позивача ОСОБА_3 . Одруженим на момент смерті він не був, дітей не мав. ОСОБА_1 є спадкоємцем третьої черги за законом.

Позивач займалась організацією поховання ОСОБА_3 самостійно, без будь-якої допомоги від сторонніх осіб.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 та 4/25 часток будинку АДРЕСА_2 .

27 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М. заяву про прийняття спадщини після смерті племінника.

17 січня 2019 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого племінника ОСОБА_3 , про що винесено відповідну постанову за №10/02-31. Підставою для відмови стало те, що 31 травня 2018 року нотаріусом посвідчено заповіт за реєстровим № 322, згідно з яким усе належне майно ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 .

Племінник ніколи не обговорював із позивачем свої наміри щодо складання заповіту та не зберігав його серед документів у своєму будинку. ОСОБА_2 позивачу невідома. Протягом усього життя ОСОБА_1 з племінником спілкувались, підтримували теплі родинні стосунки. В останні роки його життя ОСОБА_1 часто приходила до нього додому, готувала їжу, прибирала в оселі. Позивач опікувалась ним, хоча сама має незадовільний стан здоров`я та невелику пенсію. ОСОБА_3 не міг сам себе обслуговувати внаслідок зловживання алкогольними напоями, а догляд за ним був необхідний постійно. За життя ОСОБА_3 страждав на численні захворювання, які загострились на фоні зловживання алкогольними напоями, які він вживав кожного дня. У нього з`явились нові знайомі, які скористались його майже безпорадним станом.

Складаючи і посвідчуючи у нотаріуса заповіт, ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та не міг керувати ними. Скориставшись його безпорадним станом, коли він перебував під впливом алкоголю та не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, його нові знайомі організували складання заповіту у нотаріуса на ім`я відповідача.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 квітня 2019 року за № 247, виданого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Буленко М.М.

Позивач просила:

визнати заповіт, складений ОСОБА_3 , посвідчений 31 травня 2018 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М., зареєстрований в реєстрі № 322 на ім`я ОСОБА_2 , недійсним із застосуванням наслідків недійсності;

визнати свідоцтво про право на спадщину від 18 квітня 2019 року за № 247, видане приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М. на ім`я ОСОБА_2 недійсним

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 15 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М., про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину відмовлено.

Судові витрати віднесено на користь держави.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що заповідач ОСОБА_3 на момент складання заповіту мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним, відповідало його внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у заповіті, який не суперечить інтересам спадкодавця та моральним засадам суспільства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, справу № 554/7697/19 направити на новий розгляд до Октябрського районного суду м. Полтави.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме, взято до уваги недопустимий доказ та покладено його в основу рішення, а судом апеляційної інстанції залишено це поза увагою. Відповідно до акту судово-психіатричного експерта за № 108 від 15 березня 2021 року встановлено, що ОСОБА_3 на час складання заповіту 31 травня 2018 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді вживання алкоголю зі згубними наслідками (шифр хвороби за МКХ-10Р10.1). Наявний у ОСОБА_3 вказаний психічний розлад не позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту 31 травня 2018 року. При ознайомленні із вказаним актом виявлено, що окрім наданої медичної документації судово-медичні експерти дослідили письмові пояснення свідків, зазначених в ухвалі суду, а також особи на ім`я ОСОБА_4 . Вказана особа не є свідком у справі, жодного разу не викликалась судом першої інстанції для надання показань під час судового розгляду та не попереджалась про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду. Однак, його письмове пояснення, яке не відповідає дійсності, враховане експертами у сукупності з іншими документами та взято за основу для висновків, викладених в акті судово-психіатричною експерта за № 108 від 15 березня 2021 року. Також вбачається, що судовими експертами взято до уваги лише показання відповідача ОСОБА_2 , що свідчить про однобічність та упередженість виконаного дослідження. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16 та у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18. Суди, відмовляючи у визнанні оспорюваного правочину недійсним, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи, який до того ж не містить однозначної оцінки стану здоров`я померлого на момент складання заповіту, без урахування інших доказів, які були у справі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15-ц. Суди належним чином не дослідили та не встановили фактичних обставин справи, зокрема, не врахували інших існуючих доказів на підтвердження неспроможності ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту, а саме: наявної медичної документації на підтвердження його стану здоров`я, який був незадовільним у зв`язку зі зловживанням останнім алкогольними напоями, а також показань свідків, які надали свідчення, які відрізняються від наданих ними письмових пояснень для виготовлення висновку експертів.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач всупереч вимог частини першої статті 81 ЦПК України не довела наявність обставин, якими обґрунтовувала свої позовні вимоги. Зокрема, стосовно того, що при складанні заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними. Надаючи оцінку вказаному висновку, суди зробили вірний висновок, що при складенні відповідного акту експертами були досліджені всі матеріали стосовно стану здоров`я померлого: матеріали справи, медична картка хворого, медичні висновки, показання свідків у сукупності, а тому зазначений доказ є належним та допустимим, у розумінні положень статей 77-78 ЦПК України. Також позивачем не надано доказів на підтвердження наявності інших обставин, які б вказували на те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. В матеріалах даної цивільної справи наявні заяви сусідів про те. що останній час ОСОБА_3 проживав разом з сім`єю відповідача в будинку за адресою: АДРЕСА_4 . Серед цих заяв, зокрема є й заява ОСОБА_4 . Відповідно експертами враховані, зокрема і пояснення ОСОБА_4 при проведенні судово-психіатричної експертизи за № 108 від 15 березня 2021 року. З клопотанням про проведення повторної експертизи позивач до суду не зверталась, що свідчить про визнання нею правильності, повноти та ясності експертизи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/7697/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2022 року цивільна справа № 554/7697/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про виклик її у судове засідання відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 січня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

За життя ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

31 травня 2018 року ОСОБА_3 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і морального, на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день його смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповідає ОСОБА_2 .

Вказаний заповіт, відповідно до вимог чинного законодавства, занесений у реєстр заповітів.

03 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М. з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3

27 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М. з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3

17 січня 2019 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М. виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 10//02-31, якою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , згідно статті 1223 ЦК України.

18 квітня 2019 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_3 .

На підставі ухвали судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2020 року проведено посмертну судову психіатричну експертизу у цивільній справі № 554/7697/19, проведення якої доручено судово-психіатричній експертній комісії Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева.

Згідно акту судово-психіатричного експерта за № 108 від 15 березня 2021 року ОСОБА_3 на час складання заповіту 31 травня 201 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді вживання алкоголю зі згубними наслідками (шифр хвороби за МКХ-10F10.1). Наявний у Шкоди А. В вказаний психічний розлад не позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту 31 травня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц (провадження № 61-21308св21) зазначено:

«правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України). Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними».

У постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 319/547/20 (провадження № 61-8623св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року у справі № 635/3664/16 (провадження № 61-14002св21), у якій зазначено, що «для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17 (провадження № 4822св21).

З такого ж тлумачення наведених норм щодо необхідності установлення абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними як підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, виходив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), у якій, крім наведеного, зазначив, що для визнання правочину недійсним за цією нормою необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції призначалася судово-психіатрична експертиза, відповідно до висновку якої ОСОБА_3 на час складання заповіту 31 травня 201 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді вживання алкоголю зі згубними наслідками (шифр хвороби за МКХ-10F10.1). Наявний у ОСОБА_3 вказаний психічний розлад не позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту 31 травня 2018 року.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довела, що при посвідченні оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц (провадження № 61-21308св21), від 06 квітня 2022 року у справі № 319/547/20 (провадження № 61-8623св21), колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 15 липня та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук