ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 554/7740/17
провадження № 61-13603св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго»,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Материнко М. О., та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним і
У жовтні 2017 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства (далі - ПОКВПТГ) «Полтаватеплоенерго» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надає послуги з теплопостачання до квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .
Відповідач не виконує належним чином зобов`язання зі сплати за спожиті послуги, у зв`язку з чим виникла заборгованість за послуги теплопостачання за період з 1 жовтня 2014 року до 1 серпня 2017 року в розмірі 6 245,83 грн. Крім того, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з нього підлягає стягненню 1 498,51 грн інфляційних втрат та 242,14 грн 3% річних за вказаний період.
За таких обставин ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» просило стягнути з відповідача вказану заборгованість.
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до
ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування зустрічного позову вказував про недостатню працездатність систем опалення у його квартирі, оскільки постачання теплової енергії припинене внаслідок самовільної зміни теплової магістралі власником сусідньої квартири (встановлення теплої підлоги), про що ОСОБА_1 неодноразово повідомляв підприємство.
Також ОСОБА_1 не погоджувався із розрахунком заборгованості та якістю надання послуг з теплопостачання ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» у належну йому квартиру, зокрема, нарахування за травень 2017 року не відповідають рахунку на оплату.
Вважав, що підприємством не доведено факт надання послуг з теплопостачання та відповідності температури теплоносія у його квартирі передбаченим законом нормам.
За таких обставин просив визнати нарахування за спожиту енергію такими, що не відповідають реально спожитій теплоенергії, враховуючи невідповідність теплової магістралі, що надає енергію у квартиру АДРЕСА_1 , проектним нормам «Полтаватеплоенерго»; зобов`язати підприємство провести перерахунок заборгованості за спожиту теплоенергію з урахуванням фактичних змін в магістралі теплопостачання; зобов`язати ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надавати належним чином послуги теплопостачання.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 28 лютого 2019 року задоволено позов ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги з теплопостачання з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних у сумі 7 986,48 грн та судовий збір у розмірі 1 600 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з доведення належними і допустимими доказами того, що у період з жовтня 2014 року до серпня 2017 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надавало послуги з теплопостачання і підігріву води у квартирі АДРЕСА_1 та неспростування ОСОБА_1 розміру вказаної заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що посилання ОСОБА_1 на неналежне (неякісне) надання теплопостачальною організацією послуг у його квартиру не підтверджені належними і допустимими доказами. Також місцевий суд вважав недоведеними доводи зустрічного позову про невідповідність теплової магістралі проектним нормам, а також про фактичні зміни в магістралі теплопостачання третіми особами.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28 лютого 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь
ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованості за послуги з теплопостачання з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за прострочення сплати боргу.
Також суд апеляційної інстанції зазначив про правильність висновку місцевого суду про недоведення зустрічного позову належними і допустимими доказами. Апеляційний суд врахував ненадання ОСОБА_1 доказів звернення у належному порядку до теплопостачальної організації щодо неякісного надання послуг чи втручання у тепломережу іншими особами і неспростування розрахунку заборгованості протягом розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Октябрського районного суду міста Полтави
від 28 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 27 травня 2019 року і направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для задоволення первісного позову і стягнення із заявника боргу, який не доведений належними і допустимими доказами.
Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його клопотання про призначення технічної експертизи з посиланням на ненадання доказів звернення до теплопостачальної організації щодо неякісного надання послуг та втручання у теплову мережу інших осіб, оскільки такі обставини підтверджуються копіями відповідних звернень, поданих до суду першої інстанції.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення з нього боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, оскільки стаття 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується.
Також заявник зазначає про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про стягнення з нього судового збору, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи, тому в силу пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2019 року представник ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» - адвокат Сотник І. Л. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 20 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
З довідки Комунального підприємства «ЖЕО № 2» Полтавської міської ради № 513 від 3 лютого 2015 року суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що за вказаною адресою ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов`язання зі сплати наданих ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» послуг, тому підприємством нараховано заборгованість, яка за період з 1 жовтня 2014 року до 1 серпня 2017 року складає 6 245,83 грн.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання ОСОБА_1 за вказаний період нараховано 1 498,51 грн інфляційних втрат та 242,14 грн 3% річних.
Суди встановили, що письмовий договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води сторони не укладали. ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» листом від 15 травня 2015 року № 283-11/м-605 направляло ОСОБА_1 письмовий договір з надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (оферта), однак відомості про його одержання та підписання споживачем відсутні.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги», чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV), визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Хоч у частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої
статті 20 Закону № 1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону № 1875-ІV виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Враховуючи наведене, обов`язок з укладання договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Згідно зі статтями 526 527 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Статтями 610 та 623 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши, що позивач за первісним позовом надавав послуги з теплопостачання до квартири АДРЕСА_1 , а відповідач не надав належних доказів неправильності проведених позивачем розрахунків існуючої заборгованості за надані послуги, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми.
Також суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову з підстав недоведення його вимог належними і допустими доказами.
Касаційний відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення зі споживача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.
Отже, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування частини другої статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18 травня
2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18).
Посилання заявника на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про недоведення позивачем факту звернення до теплопостачальної організації щодо неякісного надання послуг та втручання у теплову мережу інших осіб відхиляються касаційним судом, оскільки долучені ОСОБА_1 звернення до ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» від 6 грудня 2012 року та 4 січня 2014 року не вливають на розмір його заборгованості за період з жовтня 2014 року до серпня 2017 року, заявлений до стягнення у цій справі. Касаційний суд враховує, що у заяві, поданій ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» 15 квітня 2015 року, ОСОБА_1 не порушував питання щодо надання неякісних послуг та зазначив про визнання ним боргу, що утворився з 4 вересня 2014 року.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про безпідставну відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки, розглядаючи відповідне клопотання ОСОБА_1 , апеляційний суд надав належну оцінку доводам заявника щодо необхідності проведення експертизи та навів мотиви відхилення такого клопотання в ухвалі від 27 травня 2019 року. Порушення апеляційним судом норм процесуального права під час розгляду вказаного клопотання колегією суддів не встановлено.
Доводи касаційної скарги про недоведення розміру заборгованості не впливають на правильність висновків судів по суті вирішення справи та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції ЦПК України від 3 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення первісного та зустрічного позовів, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.
Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо безпідставного покладення на нього судами попередніх інстанцій зобов`язання зі сплати на користь позивача за первісним позовом судового збору
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 28 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2019 року, серед іншого, стягнено з ОСОБА_1 на користь
ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» судовий збір у розмірі у розмірі 1 600 грн.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , яка була надана ним до ухвалення рішення судом першої інстанції (а.с. 74).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач за зустрічним позовом є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому є звільненим від сплати судового збору.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про порушення судами попередніх інстанцій частини першої статті 141 ЦПК України в частині вирішення питання відшкодування ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» судового збору за рахунок ОСОБА_1 , що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору
у розмірі 1 600 грн та ухвалення в цій частині нового рішення.
Керуючись статтями 400 410 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового
господарства «Полтаватеплоенерго» судового збору у розмірі 1 600 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Витрати Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 600 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення Октябрського районного суду міста Полтави
від 28 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 27 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук