№ 554/8386/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 554/8386/17

провадження № 61-15198св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Шевченківська районна у м. Полтаві рада,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківської (Октябрської) районної у м. Полтаві ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Октябрської районної у м. Полтаві ради від 27 листопада 2014 року, на підставі якого ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 799,0 кв. м для ведення садівництва; визнати протиправним та скасувати рішення Октябрської районної у м. Полтаві ради (VI скликання шістдесят перша сесія) від 29 вересня 2015 року, на підставі якого ОСОБА_2 затверджено технічну документацію та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площа якої відповідно до технічної документації, виготовленої Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничий інститут «Земресурс» (далі - ТОВ НВІ «Земресурс»), становить 799,0 кв. м для ведення садівництва, кадастровий номер 5310137000:17:001:0779.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що рішенням Октябрської районної у м. Полтаві ради від 29 вересня 2015 року «Про передачу у власність земельних ділянок» затверджено технічну документацію та передано у власність ОСОБА_2 із земель комунальної власності земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площа якої відповідно до технічної документації, виготовленої ТОВ НВІ «Земресурс», становить 799,0 кв. м для ведення садівництва, кадастровий номер 5310137000:17:001:0779; встановлено обмеження прав на земельну ділянку та сервітути згідно з висновками управління з питань містобудування та архітектури Полтавської міської ради та головного управління Держземагенства України у Полтавській області; зобов`язано ОСОБА_2 звернутися до геодезичної організації з приводу винесення в натурі меж земельної ділянки, провести державну реєстрацію права на земельну ділянку в порядку, визначеному чинним законодавством, стати на облік в державній податковій інспекції в м. Полтаві.

Позивач вважає вказані рішення незаконними, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що між його будинком та будинком ОСОБА_2 весь час до моменту приватизації існував проїзд, який всупереч вимогам статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) переданий у приватну власність останнього.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.Визнано протиправним та скасувано рішення Шевченківської (Октябрської) районної у м. Полтаві ради від 27 листопада 2014 року, на підставі якого ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 799,0 кв. м для ведення садівництва. Визнано протиправним та скасувано рішення Шевченківської (Октябрської ) районної у м. Полтаві ради від 29 вересня 2015 року, на підставі якого ОСОБА_2 затверджено технічну документацію та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площа якої відповідно до технічної документації, виготовленої ТОВ НВІ « Земресурс», становить 799,0 кв. м для ведення садівництва, кадастровий номер 5310137000:17:001:0779. Стягнуто з Шевченківської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 280,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказами у справі підтверджено факт наявності проїзду між земельними ділянками сторін, який і був переданий у власність ОСОБА_2 , що суперечить нормам чинного земельного законодавства. Надаючи оцінку правомірності рішень Октябрської районної у м. Полтаві ради, які оскаржуються позивачем, суд першої інстанції виходив того, що вони були прийняті з порушенням вимог статей 9, 15, 21, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», статей 83 158 ЗК України, пунктів 2.8, 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, відповідно до яких закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Також суд першої інстанції зазначив, що під час прийняття спірних рішень відповідачем було порушено право на користування проїздом між житловими будинками по АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 , оскільки пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право користуватись об`єктами благоустрою населених пунктів, державний акт на земельну ділянку вже раніше визнавався судом недійсним, проте її знову передано ОСОБА_2 , при цьому не було змінено кадастровий номер, не винесено межі в натурі та не погоджено із суміжними землекористувачами.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 920,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що наявність чи відсутність проїзду на межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 має бути підтверджена генеральним планом м. Полтави, а наявне у матеріалах справи викопіювання з проекту коригування генерального плану м. Полтава, який розроблений Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Дніпромісто» та затверджений рішенням Полтавської міської ради від 16 березня 2012 року, не містить будь-яких відомостей щодо наявності проїзду або інших земель загального користування між фактичною земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , та фактичною земельною ділянкою по АДРЕСА_3 .

Посилання позивача на висновок судової земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2017 року № 6, складений судовим експертом Федоровим Д . Ф., колегією суддів апеляційного суду відхилений, оскільки зі змісту вказаного висновку вбачається, що експертом встановлено фактичне існування до 2007 року проїзду. Такий проїзд не був внесений до містобудівної документації та не мав правового статусу землі загального користування. Фактичне самовільне використання земельної ділянки в якості проїзду жодним чином не змінює її правового статусу.

На думку апеляційного суду, позивачем не доведено, що рішенням Октябрської районної у м. Полтаві ради від 29 вересня 2015 року «Про передачу у власність земельних ділянок» у власність ОСОБА_2 передано проїзд.

Окрім того, апеляційний суд зазначив, що, звертаючись до суду із вимогою про скасування рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, ОСОБА_1 фактично ставить питання про припинення права власності ОСОБА_2 . Проте останній не був залучений до справи у якості відповідача, що істотно обмежує його у процесуальних правах, у той час як предмет спору безпосередньо стосується його прав та інтересів.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішенням у справі № 1622/16083/2012 від 03 березня 2013 року, що набрало законної сили, встановлено наявність проїзду між земельними ділянками; матеріали справи у сукупності, зокрема факт, встановлений рішенням суду, який має преюдиційне значення у справі, пояснення відповідача, судова експертиза, яка наявна в матеріалах справи, пояснення ОСОБА_2 підтверджують, що проїзд був і в свою чергу незаконно переданий у власність ОСОБА_2 ; під час розгляду справи апеляційний суд в порушення статті 83 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) залучив додаткові докази до матеріалів справи (фотокартки із об`єктом нерухомого майна).

Також заявник, посилаючись на норми ЗК України та статтю 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», згідно з якою до об`єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, в тому числі проїзди, зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення позову, встановивши, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_2 , відноситься до земель загального користування населеного пункту, у зв`язку з чим не могла бути передана у приватну власність, і суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується. На підтвердження своїх доводів та правильності рішення суду першої інстанції позивач посилається на правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 2-152/11, від 24 січня 2019 року у справі № 742/2232/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 441/1694/15-ц, від 22 липня 2019 року у справі № 404/2117/15-ц.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів та правильність висновків апеляційного суду.

Інших відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на дату розгляду справидо Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, витребувано матеріали цивільної справи № 554/8386/17 із Октябрського районного суду м. Полтави та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судамипопередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , а його сусідом є ОСОБА_2 , який проживає в житловому будинку АДРЕСА_3 .

Згідно з постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 01 березня 2013 року у справі № 16/222/16083/2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 жовтня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 31 серпня 2010 року № 380; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №139933 площею 0,0799 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , який виданий громадянину ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 31 серпня 2010 року № 380; скасовано запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29 жовтня 2010 року за № 011057900972 про державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №139933, площею 0,0799 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , належна громадянину ОСОБА_2 .

Рішенням п`ятдесят другої сесії VI скликання Октябрської районної у м. Полтаві ради від 27 листопада 2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою» надано ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_4 , дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 799,0 кв. м для ведення садівництва; зобов`язано ОСОБА_2 звернутись до геодезичної організації з приводу виготовлення технічної документації із землеустрою на вказані земельні ділянки, в термін до 01 грудня 2015 року подати на затвердження технічну документацію в порядку, встановленому діючим законодавством, стати на облік у державній податковій інспекції у м. Полтаві.

Рішенням шістдесят першої сесії VI скликання Октябрської районної у м. Полтаві ради від 29 вересня 2015 року «Про передачу у власність земельних ділянок» затверджено технічну документацію та передано у власність ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_4 , із земель комунальної власності земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площа якої відповідно до технічної документації, виготовленої ТОВ НВІ «Земресурс», становить 799,0 кв. м для ведення садівництва, кадастровий номер 5310137000:17:001:0779; встановлено обмеження прав на земельну ділянку та сервітути згідно з висновками управління з питань містобудування та архітектури Полтавської міської ради та головного управління Держземагенства України у Полтавській області; зобов`язано ОСОБА_2 звернутися до геодезичної організації з приводу винесення в натурі меж земельної ділянки, провести державну реєстрацію права на земельну ділянку в порядку, визначеному чинним законодавством; стати на облік в державній податковій інспекції в м. Полтаві.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5302943432015 земельна ділянка площею 0,0799 га, державну реєстрацію якої здійснено 01 листопада 2010 року, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2017 року № 6 в адміністративній справі № 554/4857/16-а, складеним судовим експертом Федоровим Д. Ф., який на основі результатів аналізу вихідної проектної та інвентаризаційної документації, аналізу фактичного та ретроспективного користування земельними ділянками дійшов висновку, що: у кварталі садибної забудови, обмеженого АДРЕСА_5 , була наявна дорога - основний внутрішньоквартальний проїзд довжиною близько 120 м - та роз`їзний майданчик, у тому числі між фактичною земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , та фактичною земельною ділянкою по АДРЕСА_3 ; указані проїзди та майданчик в результаті об`єднання сусідніх земельних ділянок фактично були ліквідовані до 26 березня 2007 року, точний час ліквідації експерту визначити не представляється можливим; у результаті відсутності указаного проїзду відсутній окремий в`їзд та вхід до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 .

Судом першої інстанції досліджувався також акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 17 серпня 2015 року із висновком, що він не містить підписів суміжних землекористувачів, в той час як посилання на їх присутність в ньому зазначено.

Судом апеляційної інстанції досліджувалось також викопіювання з проекту коригування генерального плану м. Полтава, розробленого Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Дніпромісто» та затвердженого рішенням Полтавської міської ради від 16 березня 2012 року в районі вул. Глобинської, із висновком, що воно не містить будь-яких відомостей щодо наявності проїзду або інших земель загального користування між фактичною земельною ділянкою АДРЕСА_2 , та фактичною земельною ділянкою АДРЕСА_3 , а також фотокартки домоволодіння ОСОБА_1 із висновком про наявність двох вільних для доступу в`їздів до вказаного домоволодіння.

Нормативно-правове обґрунтування

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Стаття 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначає, що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, в тому числі вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Частиною четвертою статті 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізація відходів, тощо).

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування віднесено законодавцем згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України до одного із способів захисту прав громадян на земельні ділянки.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина п`ята статті 158 ЗК України).

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458 цс18) справа за позовом про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгодження меж земельних ділянок залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між житловими будинками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 наявний проїзд, що підтверджено належними доказами, і під час прийняття Шевченківською (Октябрською) районною у м. Полтаві радою спірних рішень було порушено право на користування цим проїздом, який належить до земель загального користування населених пунктів та не може передаватись до приватної власності.

Апеляційний суд у свою чергу скасував рішення суду першої інстанції, оскільки наявність проїзду на межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 має бути підтверджена генеральним планом м. Полтави, викопіювання з якого, що міститься в матеріалах справи, не містить відомостей щодо наявності проїзду або інших земель загального користування між фактичною земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , та фактичною земельною ділянкою по АДРЕСА_3 , відповідно позивачем не доведено, що оскаржуваними рішеннями Октябрської (Шевченківської) районної у м. Полтаві ради порушено його права на вільне володіння, користування чи розпорядження належною йому земельною ділянкою.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що, звертаючись до суду із вимогою про скасування рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, ОСОБА_1 фактично ставить питання про припинення права власності ОСОБА_2 . Проте останній не був залучений до справи у якості відповідача, що істотно обмежує його у процесуальних правах, у той час, як предмет спору безпосередньо стосується його прав та інтересів.

Апеляційним судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 пред`явив позов до неналежного кола відповідачів, що є підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 1, 4 і 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Позивач звернувся до суду з такими позовними вимогами до Шевченківської (Октябрської) районної у м. Полтаві ради: (1) визнати протиправним та скасувати її рішення від 27 листопада 2014 року, на підставі якого ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 799,0 кв. м, для ведення садівництва, та (2) визнати протиправним та скасувати її рішення від 29 вересня 2015 року, на підставі якого ОСОБА_2 затверджено технічну документацію та передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площа якої відповідно до технічної документації, виготовленої ТОВ НВІ «Земресурс», становить 799,0 кв. м, для ведення садівництва, кадастровий номер 5310137000:17:001:0779.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 безпосередньо стосуються права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 є особою, прав та інтересів якої щодо зазначеної земельної ділянки безпосередньо стосуються оскаржувані позивачем рішення органу місцевого самоврядування - Шевченківської (Октябрської) районної у м. Полтаві ради.

Проте ОСОБА_2 , на права та обов`язки якого може вплинути судове рішення, є лише третьою особою у цій справі, поряд із ОСОБА_3 .

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, що до цього причетні.

З урахуванням зазначеного, належними відповідачами у справі, що розглядається, є Шевченківська (Октябрська) районна у м. Полтаві рада та громадянин ОСОБА_2 .

Матеріали справи не містять підтвердження залучення ОСОБА_2 в якості співвідповідача у цій справі. При цьому суд апеляційної інстанції, відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України повноважень, не має права залучати співвідповідачів на стадії апеляційного провадження.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у позові із зазначених вище підстав пред`явлення його до неналежного кола відповідачів.

При цьому позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належних відповідачів за своїми позовними вимогами.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд, дійшовши аналогічного висновку, не врахував, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, розглянувши позовні вимоги по суті.

Оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань та апеляційний суд у підсумку дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, то Верховний Суд вважає за необхідне змінити його постанову лише в мотивувальній частині щодо формулювання підстав відмови у позові, залишивши тільки підставу пред`явлення позову до неналежного кола відповідачів, а резолютивну частину оскаржуваної постанови - залишити без змін.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги позивача та зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача, підстав для їх нового розподілу у суду касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2019 року змінити в мотивувальній частині, виключивши з неї інші підстави для відмови у задоволенні позову, окрім пред`явлення позову до неналежного кола відповідачів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко