Постанова

Іменем України

25 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 554/8389/21

провадження № 61-9757св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє

адвокат Марченко Галина Іванівна, на рішення Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді Гольник Л. В. від 27 червня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді Гольник Л. В. від 17 серпня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Чумак О. В., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І., від 16 травня

2023 року, і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТДВ «Полтавтрансбуд» про стягнення коштів у загальному розмірі 831 033,32 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 11 липня

2018 року між нею та ТДВ «Полтавтрансбуд» було укладено договір № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Згідно з умовами договору продавець продає, а покупець купує майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

3. Позивачка вказувала, що на виконання умов договору вона перерахувала відповідачу 11 липня 2018 року - 30 000 грн, 14 грудня 2018 року - 200 000 грн.

4. Листом від 26 квітня 2019 року вона повідомила ТДВ «Полтавтрансбуд» про розірвання договору та просила повернути сплачені кошти. В подальшому вона знайшла фінансову можливість та доплатила вартість житла, зокрема: 02 липня 2019 року - 149 000 грн, 03 липня 2019 року - 149 000 грн, 04 липня 2019 року - 48 000 грн, та просила відповідача передати їй у власність квартиру, як зазначено у договорі.

5. Відповідач відмовив у передачі квартири, тому вона звернулася до Київського районного суду м. Полтави з позовом (справа № 552/6997/19). Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року договір купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року визнаний розірваним та частково недійсним, а саме в частині стягнення з позивачки на користь відповідача штрафних санкцій у сумі 25% вартості договору.

6. 29 червня 2021 року вона звернулася у письмовій формі до ТДВ «Полтавтрансбуд» з проханням повернути кошти.

7. Відповідач відмовив у поверненні коштів листом від 22 липня 2021 року № 460.

8. Позивачка вказувала, що відповідач безпідставно користується її коштами у сумі 576 000 грн, чим заподіює їй моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, оскільки починаючи з 2019 року вона не може отримати ані квартиру, ані повернути кошти за договором. Зазначала, що відповідач свідомо не бажає виконувати свої обов`язки за договором, завдаючи їй значних моральних страждань, які полягають у неможливості користування житлом, користування своїми коштами, які вона могла б використати на придбання іншого житла. Моральну шкоду ОСОБА_1 оцінила у 100 000 грн.

9. Позивачка повідомила суд, що 08 жовтня 2021 року, після отримання позовної заяви, ТДВ «Полтавтрансбуд» частково повернуло кошти у розмірі 460 800 грн.

10. З урахуванням наведеного та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з ТДВ «Полтавтрансбуд» кошти у загальному розмірі 463 559,41 грн, а саме: 115 200 грн - основного боргу, інфляційні втрати - 88 410,01 грн, 3% річних - 43 573,67 грн, проценти за період безпідставного користування коштами - 116 375,73 грн, моральну шкоду - 100 000 грн.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ТДВ «Полтавтрансбуд» частково визнало позовні вимоги ОСОБА_1 та зазначило, що між ним та позивачкою виник спір щодо часткової недійсності договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року та щодо його дії станом на грудень 2019 року. Позивачка зверталася до суду з вимогами про визнання частково недійсним договору, визнання незаконним припинення договору, визнання договору дійсним (діючим, не припиненим), визнання права власності на майнові права (справа № 552/6997/19). 10 липня 2020 року товариство у відповідності до пункту 4.8 договору платіжним дорученням № 3251-9 та 3251-10 повернуло ОСОБА_1 кошти у сумі 172 500 грн та 346 000 грн за договором № 2 від 11 липня 2018 року, проте платіжними дорученнями № 3140 та № 3141 позивачка повернула кошти назад на розрахунковий рахунок відповідача. Платіжним дорученням від 08 жовтня 2021 року ТДВ «Полтавтрансбуд» перерахувало ОСОБА_1 кошти в сумі 460 800 грн за вирахуванням податку на додану вартість згідно з Податковим кодексом України. Зазначало, що нарахування позивачкою облікової ставки Національного банку України за період безпідставного користування коштами та моральної шкоди, є безпідставними та необґрунтованими, а тому просило відмовити у задоволенні цих вимог. Частина позовних вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат визнані відповідачем із наданням відповідного розрахунку.

Основний зміст та мотиви рішень суду першої інстанції

11. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня

2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТДВ «Полтавтрансбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 115 200 грн, інфляційні втрати - 7 488 грн, 3% річних - 4 959,15 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

12. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були отримані кошти у сумі 576 000 грн на відповідній правовій підставі (відповідно до договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року), яка в подальшому відпала, оскільки позивачка, як покупець за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру, відмовилася від договору, який припинився внаслідок односторонньої відмови покупця. Оскільки відповідач повернув позивачці частину коштів у сумі 460 800 грн, залишок неповернутих коштів становить 115 200 грн, тому суд дійшов висновку про їхнє стягнення на користь ОСОБА_1 , а також частково стягнув інфляційні втрати та 3% річних за період з 29 червня 2021 року по 07 жовтня 2021 року, відмовивши в іншій частині позовних вимог у зв`язку із їх необґрунтованістю.

13. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від

17 серпня 2022 року у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі відмовлено.

14. При ухваленні додаткового рішення місцевий суд виходив із того, що позивачка під час судового засідання не заявляла про понесення витрат на правничу допомогу, а також не надала належних і допустимих доказів понесення витрат на правничу допомогу.

Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду

15. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2022 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2022 року залишено без змін.

16. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, внаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

17. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачці витрат на правничу допомогу, оскільки вони не підтверджені належними і достовірними доказами.

Узагальнені доводи касаційної скарги

18. 29 червня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Марченко Г. І., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня

2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня

2023 року, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

19. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 01 вересня 2020 року

у справі № 216/3521/16-ц і у постанові Верховного Суду від 25 березня

2020 рокуу справі №537/4259/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, а також необґрунтовано відхилили клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи для визначення розміру моральної шкоди (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявниця вказує на необхідність надання правової оцінки визнанню відповідачем позову.

20. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що протягом 2019-2021 років між позивачкою та відповідачем існував спір щодо майнових прав на квартиру. В ході спору ТДВ «Полтавтрансбуд» неодноразово повертало ОСОБА_1 кошти, а позивачка повертала їх назад, намагаючись довести своє право на викуплену квартиру. Заявниця вважає, що до набрання законної сили рішенням у справі № 552/6997/19 відповідач безпідставно користувався коштами позивачки, а тому суд першої інстанції безпідставно не стягнув на її користь визначену суму 3% річних, індексу інфляції та облікової ставки НБУ за безпідставне користування грошовими коштами.

21. Зазначає про те, що суди позбавили її можливості довести свої позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди.

22. Помилковим також вважає висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у позовній заяві був наведений орієнтовний розрахунок відповідних витрат, а посилання судів на ненадання належних та допустимих доказів про витрати, понесені на професійну правничу допомогу, є безпідставними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/8389/21, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

24. 24 липня 2023 року матеріали цивільної справи № 554/8389/21 надійшли на адресу Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. 11 липня 2018 року між ТДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_1 укладено договір № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, згідно з яким продавець продає, а покупець купує майнові права на двокімнатну квартиру загальною площею 64,00 кв. м, розташовану на 6-му поверсі в житловому будинку, будівництво якого ведеться за адресою: АДРЕСА_2 .

26. Предметом вказаного договору є майнові права на об`єкт, який після набуття покупцем його у власність реалізується шляхом набуття прав власності на об`єкт після введення в експлуатацію та оформлення покупцем відповідних правовстановлюючих документів. За умови виконання своїх обов`язків за цим договором, покупець одержує у продавця документи, необхідні для оформлення правовстановлюючих документів, що підтверджує право власності покупця на об`єкт (пункт 1.4 договору).

27. На виконання умов договору ОСОБА_1 перерахувала ТДВ «Полтавтрансбуд» всього 576 000 грн: платіжне доручення № 2712_48

від 11 липня 2018 року - 30 000 грн; платіжне доручення № 2712_14 від 14 грудня 2018 року - 200 000 грн; платіжне доручення № 3293_13 від 02 липня

2019 року - 149 000 грн; платіжне доручення № 3293_8 від 03липня 2019 року - 149 000 грн; платіжне доручення № 3293_8 від 04 липня 2019 року - 48 000 грн.

28. 05 квітня 2019 року та 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ТДВ «Полтавтрансбуд» з листами, у яких повідомила відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи покупця.

29. У листі № 794 від 08 листопада 2019 року ТДВ «Полтавтрансбуд» вказало, що у квітні 2019 року ним було отримано листи ОСОБА_1 від 05 квітня 2019 року та 26 квітня 2019 року про відмову від договору. Відтак договір № 2 від 11 липня 2018 року купівлі-продажу немайнових прав на квартиру АДРЕСА_3 є припиненим з ініціативи покупця, а кошти, сплачені у відповідності до договору, в сумі 230 000 грн підлягають поверненню з вирахуванням неустойки в розмірі 25 % згідно з пунктом 4.8 договору. Кошти у сумі 346 000 грн будуть повернуті в повному обсязі після уточнення (письмово) реквізитів.

30. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду

м. Полтави з позовом про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів».

31. ТДВ «Полтавтрансбуд» повертало ОСОБА_1 кошти 10 липня 2020 року у відповідності до пкнкту 4.8 договору платіжними дорученнями № 3251_9 та 3251_10 в сумі 172 500 грн та 346 000,00 грн, проте ОСОБА_1 повернула вказані кошти на рахунок ТЗДВ «Полтаватрансбуд», а в подальшому банківський рахунок ОСОБА_1 було закрито.

32. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року у цивільній справі № 552/6997/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

33. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року змінено. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з мотивів, наведених у постанові апеляційного суду.

34. 21 квітня 2021 року постановою Верховного Суду рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 552/6997/19 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ТДВ «Полтавтрансбуд» про визнання недійсним пункту 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року скасовано. Позовну вимогу ОСОБА_1 до ТДВ «Полтавтрансбуд» про визнання недійсним пункту 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року задоволено частково. Визнано недійсним пункт 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року в частині фрази «зменшену на 25 %». Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТДВ «Полтавтрансбуд» про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 шляхом визнання його чинним (діючим, не припиненим), визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав на квартиру та заборони вчинення певних дій змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишено без змін.

35. 29 червня 2021 року ОСОБА_1 направила відповідачу лист з проханням повернути сплачені відповідно до договору кошти у сумі 576 000 грн, згідно з постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, та вказала реквізити, на які просила повернути кошти.

36. ТДВ «Полтавтрансбуд» листом від 22 липня 2021 року за № 460 повідомило, що постановою Верховного Суду його не зобов`язано сплачувати грошові кошти ОСОБА_1 .

37. Платіжним дорученням № 3306 від 08 жовтня 2021 року ТДВ «Полтавтрансбуд» повернуло ОСОБА_1 460 800 грн з призначенням платежу: повернення грошових коштів згідно з постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19, без ПДВ.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

38. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

39. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

40. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

41. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

42. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом (статті 526 530 598 ЦК України).

43. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

44. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

45. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

46. Судами у справі № 552/6997/19 встановлено, що позивач ОСОБА_1 , як покупець за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 , відмовилася від договору, отже договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 припинений внаслідок односторонньої відмови покупця.

47. Враховуючи положення пункту 4.8 договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року, змінені постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, якою визнано недійсним пункт 4.8 договору в частині фрази «зменшену на 25 %», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у випадку розірвання договору з ініціативи покупця до підписання акту приймання-передачі майнових прав на об`єкт, продавець повертає покупцю суму здійснених ними платежів.

48. Як встановлено судами, позивачка сплатила відповідачу на виконання договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року 576 000 грн.

49. 08 жовтня 2021 року ТДВ «Полтаватрансбуд» повернуло ОСОБА_1 частину коштів у сумі 460 800 грн, відповідно, залишок коштів, які відповідач не повернув позивачці, становить 115 200 грн.

50. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

51. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

52. У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

53. Якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).

54. Враховуючи те, що правова підстава, на якій грошові кошти були набуті відповідачем, відпала, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачці належні їй грошові кошти у сумі 115 200 грн.

55. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

56. У пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року зазначено, що наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

57. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

58. У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року зазначено про те, що частина перша статті 1048 ЦК України не застосується для визначення розміру процентів у кондиційних правовідносинах.

59. Суди дійшли достатньо обґрунтованого висновку про стягнення з ТДВ «Полтаватрансбуд» на користь ОСОБА_1 індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення з 29 червня 2021 року до 07 жовтня 2021 року, нарахованих на суму боргу - 576 000 грн, у розмірі, визнаному відповідачем.

60. При визначенні суми індексу інфляції та 3% річних суди врахували, що ТДВ «Полтавтрансбуд» повертало ОСОБА_1 кошти за припиненим договором 10 липня 2020 року в сумі 172 500 грн та 346 000,00 грн, проте ОСОБА_1 фактично відмовилася від їх отримання і перерахувала вказані кошти на рахунок ТЗДВ «Полтаватрансбуд».

61. Також судами враховано, що між сторонами існував спір щодо дійсності умов договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року, що визначали порядок повернення грошових коштів, який був остаточно вирішений 21 квітня 2021 року (справа № 552/6997/19).

62. При вирішення заявлених позовних вимог суди правильно оцінили суперечливу поведінку позивачки, яка двічі відмовилася від договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року, але через деякий час виконувала його умови (сплачувала кошти), а також відмовлялася від повернення грошових коштів.

63. Також судами було встановлено, що ОСОБА_1 закрила банківський рахунок, з якого здійснювала платежі, а нові банківські реквізити повідомила ТДВ «Полтавтрансбуд» у листі від 29 червня 2021 року.

64. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

65. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

66. Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. Обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, яка вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статті 12 та статті 81 ЦПК України.

67. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, яких суди дійшли з урахуванням вказаних вище фактичних обставин цієї справи, що ОСОБА_1 не довела завдання їй моральної шкоди відповідачем.

68. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

69. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

70. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

71. Процесуальним законом передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

72. Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

73. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

74. Судами попередніх інстанцій встановлено, що окрім ордеру на надання правничої допомогу серії ВІ № 1058940, матеріали справи не містять інших доказів, які б підтвердили обсяг та види наданої правничої допомоги адвокатом Марченко Г. І. та її вартість.

75. Роздруківки скріншотів з телефону про перерахунок коштів у розмірі

2 600 грн, 2 000 грн, 12 000 грн визнані неналежними доказами, які б могли достовірно підтвердити, що ОСОБА_1 понесла витрати на правничу допомогу при розгляді цієї справи.

76. З огляду на зазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованими та такими, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

77. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів.

78. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

79. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

80. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє

адвокат Марченко Галина Іванівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня

2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович