№ 556/1231/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 556/1231/18

провадження № 61-6039св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Володимирецька районна державна нотаріальна контора Рівненської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2019 року у складі судді Поровського В. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Володимирецька районна державна нотаріальна контора Рівненської області, про визнання договорів дарування недійсними.

Позовну заяву мотивовано тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька - ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, яке складається із житлового будинку по АДРЕСА_1 та двох земельних ділянок: для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3321 га.

При зверненні до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька вона дізналася, що спірне майно належить ОСОБА_2 , який набув його у власність відповідно до договорів дарування від 11 листопада 2015 року. За умовами договорів дарувальником була ОСОБА_4 - дружина спадкодавця, а обдарованим - ОСОБА_2 .

Вважала, що оспорювані договори є недійсними, оскільки укладені без її волевиявлення як співвласника подарованого майна, спадкоємця першої черги після смерті батька, яка прийняла спадщину.

21 вересня 2018 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Крестинською Л. А. подано заяву про зміну предмета позову, в якій вона просила: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 , витребувавши її у ОСОБА_2 ; зобов`язати Володимирецьку районну державну нотаріальну контору внести зміни до свідоцтв про право на спадщину за законом від 18 серпня 2015 року, зареєстрованих в реєстрі за № 868 і № 869 шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2018 року клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Крестинської Л. А. задоволено, прийнято заяву про зміну предмета позову та залучено до участі у справі Володимирецьку районну державну нотаріальну контору Рівненської області як співвідповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/14 частки житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувано у ОСОБА_2 3/14 частки житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Володимирецьку районну державну нотаріальну контору внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 868 шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину, змінивши цілу частку спадкового майна, що успадкувала ОСОБА_4 як спадщину за законом, на частку спадкового майна відповідно до кола спадкоємців, які прийняли спадщину, та видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно на 3/14 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №543773, та витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3/14 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Володимирецьку районну державну нотаріальну контору внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №869, шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину, змінити цілу частку спадкового майна, що успадкувала ОСОБА_4 як спадщину за законом, на частки спадкового майна відповідно до кола спадкоємців, які прийняли спадщину, та видавши ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно на 3/7 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 543774, та витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3/7 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що право ОСОБА_1 на спадщину як однієї з семи спадкоємців першої черги після смерті її батька - ОСОБА_3 порушено через ухвалення Володимирецьким районним судом Рівненської області рішення від 18 листопада 2014 року у справі № 556/2371/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадщину - житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 . Це рішення в подальшому було скасовано постановою Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2018 року. Однак на підставі указаного рішення суду першої інстанції ОСОБА_4 отримала два свідоцтва про право на спадщину. У подальшому ОСОБА_4 заповіла спірне майно на користь ОСОБА_2 , який після її смерті прийняв спадщину як єдиний спадкоємець.

Оскільки порушене право підлягає судовому захисту, суди вважали, що за позивачем необхідно визнати право на частину житлового будинку, витребувати це майно у ОСОБА_2 , а також зобов`язати Володимирецьку районну державну нотаріальну контору Рівненської області внести зміни до двох свідоцтв про право на спадщину за законом шляхом видачі нових свідоцтв, змінивши цілу частку спадкового майна та видавши позивачу свідоцтва про право на спадщину на належні їй частки земельних ділянок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

25 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги позивача є безпідставними через те, що співвласникам може належати лише ідеальна частка у праві на майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, на переконання заявника, кожному належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення права спільної власності.

Поняття ж реальної власності використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму.

Таким чином, позивач використала неналежний спосіб захисту своїх прав, що унеможливлює вирішення спору на її користь та вказує про наявність підстав для відмови в позові.

Апеляційний суд всупереч вимогам статті 12 ЦК України, не встановивши того, що ОСОБА_2 як набувач знав чи міг знати про наявність перешкод для вчинення правочину, помилково прийняв рішення про витребування у нього нерухомого майна. Водночас обставини набуття ОСОБА_2 спірного майна у власність свідчать про добросовісність такого набуття, що є підставою для відмови у задоволенні позову про витребування майна.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам ОСОБА_2 про пропуск позивачем строку позовної давності.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подавали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано із Володимирецького районного суду Рівненської області цивільну справу № 556/1231/18, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, яке складається із: 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 ; 1/2 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, і земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3321 га, які знаходяться за тією ж самою адресою.

24 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Володимирецької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Крім ОСОБА_1 , право на спадщину як спадкоємці першої черги мали ще шість осіб, з яких двоє, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , відмовилися від своїх часток на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 листопада 2014 року у справі № 556/2371/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадщину визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані на АДРЕСА_1 , як частку в спільному майні подружжя; визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_3 .

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Крестинської Л. А. задоволено, рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 листопада 2014 року скасовано та відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову.

18 серпня 2015 року, під час дії рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 листопада 2014 року, Володимирецькою районною державною нотаріальною конторою видано ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за № 868 і 869), якими підтверджено факт належності ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, та 3/7 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3321 га, на АДРЕСА_1 .

На підставі договорів дарування від 11 листопада 2015 року, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 належний їй житловий будинок на АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки, площею 0,25 га та 0,3321 га.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

07 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області, який надав їй інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно з якою власником житлового будинку на АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, і земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3321 га, які знаходяться за тією само адресою, є ОСОБА_2

24 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Володимирецької районної державної нотаріальної контори, яка надала їй інформацію про те, що 18 серпня 2015 року на ім`я ОСОБА_4 було видано два свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , за реєстраційними № 868 і № 869.

05 червня 2019 року ОСОБА_2 подано до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469св16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2019 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання за нею права власності на 1/4 частки спірного майна: житлового будинку та земельних ділянок, площею 0,25 га та 0,3321 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 , а також внесення змін до свідоцтв про право на спадщину за законом № 868 і № 869, видача нових свідоцтв про право на спадщину та витребування у ОСОБА_2 на її користь по 1/4 частки спірних житлового будинку та двох земельних ділянок.

Щодо позовних вимог про визнання права власності і внесення змін до свідоцтв про право на спадщину

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (шість місяців з дня відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини, яким є день смерті особи, не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1220, частина перша статті 1269 ЦК України)

Відповідно до пункту 3.3 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у абзаці третьому пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

При цьому статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № v-753740-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»).

З матеріалів справи вбачається, що 24 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Володимирецької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , в якій також порушувала питання про видачу свідоцтва про право на спадщину після сплину шестимісячного строку на прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Володимирецької районної державної нотаріальної контори Рівненської області про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 20 вересня 2018 року № 1219/01-16 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельні ділянки, площею 0,25 га та 0,3321 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 , через відсутність документів, що посвідчують право власності на спадкове майно.

Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що згідно зі статтею 1261 ЦК України ОСОБА_1 належить право на спадкування за законом як дитині після смерті батька ОСОБА_3 .

Також встановлено, що ОСОБА_1 є одним із спадкоємців після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її матері ОСОБА_4 .

Отже, частка ОСОБА_1 у спадщині становить 3/14 частки житлового будинку на АДРЕСА_2 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, та 3/7 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3321 га.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку відповідно до статті 392 ЦК України шляхом його визнання.

Так, відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 350/1850/17 (провадження № 61-42603св18), той факт, що спадкоємець за життя не оформив свого права на спадкове майно після смерті спадкодавця, не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у його спадкоємців, оскільки відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Встановивши, що ОСОБА_1 своєчасно звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги спадкування за законом, однак нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність документів, які посвідчують право власності на спадкове майно, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/14 частки житлового будинку на АДРЕСА_2 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, та 3/7 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3321 га.

У зв`язку з цим правильним є також висновок судів про необхідність внесення змін до свідоцтв про право на спадщину за законом від 18 серпня 2015 року, зареєстрованих в реєстрі за № 868 і № 869, шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину.

Доводи касаційної скарги про необхідність відмови у позові з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності висновків судів у частині позовних вимог про визнання права власності і внесення змін до свідоцтв про право на спадщину не спростовують.

Суди обґрунтовано виходили з того, що, пред`являючи позов 17 серпня 2018 року, ОСОБА_1 не пропустила строк позовної давності.

Так, частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Про наявність передумов для звернення до суду з указаним позовом, зокрема, вказує постанова державного нотаріуса Володимирецької районної державної нотаріальної контори Рівненської області від 20 вересня 2018 року № 1219/01-16 про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та земельні ділянки, площею 0,25 га та 0,3321 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 , через відсутність документів, що посвідчують право власності на спадкове майно.

Таким чином, аргументи заявника про сплив позовної давності у спірних правовідносинах не заслуговують на увагу.

Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частки житлового будинку та земельних ділянок, площею 0,25 га та 0,3321 га, які знаходяться на АДРЕСА_1

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 30 червня 2020 року у справі

№ 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) та від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

При застосовуванніположень статті 387 ЦКУкраїни необхідно враховувати, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Зазначене вище узгоджується зі змістом постанови Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15.

З огляду на встановлені фактичні обставини цієї справи, ОСОБА_1 є власником 3/14 частки житлового будинку на АДРЕСА_2 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, та 3/7 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3321 га.

Без виділення указаних часток майна в натурі та здійснення державної реєстрації прав на це майно, що зумовить по суті утворення нових окремих об`єктів права власності, ОСОБА_1 не може порушувати питання про витребування майна, яке належить їй на праві спільної часткової власності. Тобто вимоги ОСОБА_1 про витребування часток спадкового майна є передчасними.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2019 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3/14 частки житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,25 га, та 3/7 частки земельної ділянки, площею 0,3321 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 , підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові.

З метою захисту своїх майнових прав, до виділу часток спадкового майна в натурі, ОСОБА_1 вправі порушувати питання про усунення перешкод у користуванні майном відповідно до статті 391 ЦК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3/14 частки житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,25 га, та 3/7 частки земельної ділянки, площею 0,3321 га, скасувати й ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову у цій частині.

У іншій частині рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк