Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 556/133/18

провадження № 61-47047св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області у складі судді Іванків О. В. від 27 червня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В., від 11 жовтня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) про визнання припиненим договору іпотеки та зняття заборони відчуження майна.

В обґрунтування позову вказала, що 17 серпня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Приватбанк» (АТ КБ «Приватбанк») та нею було укладено кредитну угоду № 0708/32, за умовами якої вона отримала кредитні кошти в сумі 75 000 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 11 серпня 2014 року.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором було укладено договір іпотеки № 0708/32/1/1 від 17 серпня 2007 року, предметом якого є належне їй нерухоме майно, а саме приміщення магазинів площею 17,7 кв. м та 34,5 кв. м, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням нею зобов`язань за кредитною угодою, АТ КБ «Приватбанк» протягом 2007-2017 років не зверталося до суду з позовом до неї як майнового поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, тобто пропустило строк позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання на нього права власності за іпотекодержателем.

За таких обставин позивач просила суд визнати припиненим правовідношення за договором іпотеки № 0708/32/1/1 від 17 серпня 2007 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , виключити відомості про обтяження нерухомого майна з Державного реєстру іпотек та виключити заборону на його відчуження.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що пропуск кредитором позовної давності не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку, якщо таке право не встановлено договором чи законом. Припинення іпотеки можливо лише з передбачених законом підстав. При цьому положення Закону України "Про іпотеку" не містять такої підстави для припинення іпотеки як пропуск кредитором строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що внаслідок пропуску строку позовної давності припиняється право кредитора вимагати від боржника виконання його обов`язку, тому в розумінні частини першої статті 509 ЦК України таке зобов`язання перестає існувати, припиняється на майбутнє. Суди не взяли до уваги збільшення обсягу відповідальності боржника, а саме збільшення заборгованості позичальника за кредитним договором з 75 000 доларів США до 170 873,92 доларів США, що на думку останнього є підставою для припинення іпотеки.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 листопада 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 серпня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Приватбанк» (АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду № 0708/32, за умовами якої вона отримала кредитні кошти в сумі 75 000 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 11 серпня 2014 року.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором було укладено договір іпотеки № 0708/32/1/1 від 17 серпня 2007 року, предметом якого є належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме приміщення магазинів площею 17,7 кв. м та 34,5 кв. м, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Нормами ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання або закінчення договору не передбачено.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-133цс17 та від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши та надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши неведені вище норми права, дійшли правильного висновку про те, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки. Сплив строку позовної давності не припиняє невиконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припиняє суб`єктивне право кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема у позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 червня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара