Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 558/520/17

провадження № 61-3640св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Глибокодолинська сільська рада Демидівського району Рівненської області, Демидівська селищна рада Рівненської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Демидівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Новосад Володимир Олександрович, на постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С., від 02 лютого 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , Глибокодолинської сільської ради Демидівського району Рівненської області про визнання заповіту нікчемним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивачів - ОСОБА_5 .

У травні 2017 року опікуну позивачів ОСОБА_6 стало відомо про те, що за життя ОСОБА_5 проживала разом з ОСОБА_4 та 16 січня 2015 року в Глибокодолинській сільській раді Демидівського району Рівненської області склала заповіт на користь ОСОБА_4 . Окрім позивачів та спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 інших спадкоємців після смерті ОСОБА_5 немає.

При цьому, ОСОБА_7 (чоловік спадкодавця) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а

ОСОБА_8 (син спадкодавця) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачі вказували, що ОСОБА_5 висловлювала намір все майно залишити своїм онукам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а підпис в заповіті від імені ОСОБА_5 виконаний не нею, а іншою особою.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 1247 1251 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивачі просили суд визнати нікчемним заповіт, складений 16 січня 2015 року спадкодавцем ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Глибокодолинської сільської ради Демидівського району Рівненської області та зареєстрований в реєстрі

за № 7.

Ухвалою Демидівського районного суду Рівненської області від 28 листопада 2019 року залучено до участі у справі в якості відповідача Демидівську селищну раду Рівненської області.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер. Ухвалою Демидівського районного суду Рівненської областівід 19 травня 2020 року відповідача ОСОБА_4 замінено на його правонаступника - ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області, у складі судді Феха Т. С., від 16 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення оспорюваного заповіту від 16 січня 2015 року відбулося з додержанням вимог чинного, на момент його складення, законодавства, заповіт посвідчено посадовою особою органу місцевого самоврядування, вчинено у письмовій формі та підписано спадкодавцем ОСОБА_5 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та адвоката Лейковського А. М. задоволено.

Рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про задоволення позовних вимог.

Встановлено, що заповіт, вчинений ОСОБА_5 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Глибокодолинської сільської ради Демидівського району Рівненської області 16 січня 2015 року та зареєстрований в реєстрі за № 7, є нікчемним.

Апеляційний суд вказав, що оспорюваний заповіт від імені ОСОБА_5 посвідчений посадовою особою Глибокодолинської сільської ради, уповноваженою на вчинення нотаріальних дій по Глибокодолинській сільській раді на підставі розпорядження голови Глибокодолинської сільської ради Демидівського району Рівненської області від 24 січня

2011 року, в той час, як винятково виконавчий комітет Глибокодолинської сільської ради Демидівського району Рівненської області був уповноважений покласти на посадову особу функції щодо вчинення нотаріальних дій, в тому числі і посвідчення заповітів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданій у березні 2021 року касаційній скарзі на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2021 рокупредставник ОСОБА_3 - адвокат Новосад В. О., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати, залишивши в силі рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 березня 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Новосад В. О. подав касаційну скаргу у цивільній справі № 558/520/17 на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 343/2258/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 695/3475/16-ц, від 25 вересня

2019 року у справі № 607/2901/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі

№ 725/2412/15-ц.

Крім того, з огляду на зазначені висновки Верховного Суду, заявник вважає, що необхідно відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 607/15112/17-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 302/1000/16-ц, від 12 листопада 2020 року у справі

№ 323/678/19, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Також вказує на порушення судом норм процесуального права, що виявилось зокрема у розгляді апеляційним судом позовних вимог та підстав позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вважає, що сільський голова Глибокодолинської сільської ради Демидівського району Рівненської області, який очолював виконавчий комітет цієї ради, керуючись пунктом 5 статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування», статтею 37 Закону України «Про нотаріат» оформив рішення про призначення відповідальною за вчинення нотаріальних дій по Глибокодолинській сільські раді секретаря цієї сільської ради

Гривіцьку М. О. у вигляді розпорядження від 24 січня 2011 року, яке не визнано нечинним та не скасовано.

Стверджує, що визнання нікчемним заповіту, який відповідав внутрішній волі заповідача з підстав вказаних апеляційним судом є неправомірним та надмірним втручанням держави у права особи та проявом надмірного формалізму з боку держави, яка покладає негативні наслідки дій посадових осіб суб`єкта публічного права на власника майна (його правонаступників), незважаючи на те, що добровільність волевиявлення та його відповідність волі заповідача були зафіксовані.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року до Верховного Суду адвокат Лейковський А. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подав відзив в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Вважав, що доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до переоцінки фактичних обставин справи, а посилання на рішення Європейського суду з прав людини нерелевантним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 січня 2015 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося та все те, що буде належати їй за законом на день смерті заповіла ОСОБА_4 .

Заповіт посвідчений секретарем Глибокодолинської сільської ради Гривіцькою М. О. та зареєстрований в реєстрі за № 7.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є онуками ОСОБА_5

ОСОБА_8 (батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Розпорядженням сільського голови Глибокодолинської сільської ради Демидівського району Рівненської області Шелест П. В. № 6 від 24 січня

2011 року «Про призначення відповідального за вчинення нотаріальних дій по Глибокодолинській сільській раді» відповідно до пункту 5 статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування», статті 37 Закону України «Про нотаріат» призначено відповідальною за вчинення нотаріальних дій по Глибокодолинській сільській раді Демидівського району Рівненської області Гривіцьку М. О .

Відповідно до висновку експерта № 1.1.-144/18 від 12 червня 2018 року, -підпис від імені ОСОБА_5 , що розміщений після друкованого тексту «Підпис» на лицевій стороні примірника заповіту, який зареєстрований в реєстрі за

№ 7 від 16 січня 2015 року, посвідчений секретарем Глибокодолинської сільської ради Демидівського району Рівненської області Гривіцькою М. О., виконаний ОСОБА_5

ОСОБА_5 перебувала на «Д» обліку у лікаря-нарколога КЗ «Демидівської центральної районної лікарні» Рівненської області із 2014 року з діагнозом: розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності.

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_10 пояснила, що за життя ОСОБА_5 часто говорила про те, що має намір скласти заповіт та все своє майно заповісти онукові ОСОБА_2 . ОСОБА_5 , зловживала алкогольними напоями та у зв`язку з чим лікувалася, однак під час їх зустрічі все розуміла.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_5 зловживала алкогольними напоями та з цього приводу проходила лікування. Приблизно за два місяці до смерті ОСОБА_5 вона із нею бачилась та розмовляла. При цьому,

ОСОБА_5 все розуміла.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Звертаючись до суду із вимогами про визнання заповіту нікчемним, позивачі, серед іншого, посилалися на положення статті 1257 ЦК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та визнаючи нікчемним заповіт від 16 січня 2015 року, складений ОСОБА_5 , виходив із того, що секретаря Глибокодолинській сільській раді Демидівського району Рівненської області Гривіцьку М. О. на вчинення нотаріальних дій уповноважено розпорядженням сільського голови, а не рішенням виконавчого комітету цієї сільської ради.

При цьому, колегія суддів вважала, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постановах

від 12 червня 2019 року в справі № 607/15112/17-ц, від 16 вересня 2020 року в справі № 302/1000/16-ц, від 12 листопада 2020 року в справі № 323/678/19.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту

(статті 1236-1240 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом та посадовою особою органу місцевого самоврядування (статті 1248, 1249, 1251, 1253

ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249 1251 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте, допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, в яких може опинитися особа, яка бажає реалізувати своє право на заповіт.

Встановлені законодавцем правові механізми посвідчення заповіту доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249

ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування

(стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про нотаріат» (тут і надалі по тексту в редакції чинній на час посвідчення заповіту) визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії, зокрема посвідчують заповіти (крім секретних).

Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85

ЦК України, по суті нівелює вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Крім того, визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).

Судами встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Глибокодолинської сільської ради Гривіцькою М. О., яка діяла на підставі розпорядження сільського голови цієї ради Шелест П. В. № 6 від 24 січня 2011 року «Про призначення відповідального за вчинення нотаріальних дій по Глибокодолинській сільській раді».

Заперечень проти того, що в населеному пункті за місцем проживання

ОСОБА_5 був відсутній нотаріус ні позовна заява, ні апеляційна скарга, ні відзив на касаційну скаргу не містять.

Відсутні в матеріалах справи також і докази того, що станом на 16 січня

2015 року, крім секретаря Глибокодолинської сільської ради Гривіцької М. О., будь-які інші посадові особи вказаної сільської ради чи її виконавчого комітету були уповноважені на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів.

При цьому, Гривіцька М. О. самостійно не присвоювала собі відповідних повноважень, а діяла на підставі чинного із 2011 року розпорядження голови сільської ради, який входить до системи місцевого самоврядування.

Належність підпису на оспорюваному заповіті заповідачу ОСОБА_5 підтверджена висновком експерта, а матеріали справи не містять доказів того, що волевиявлення ОСОБА_5 , що склала заповіт на ім`я ОСОБА_4 , з яким разом проживала, не було вільним і не відповідало її волі.

Крім того, з дня складення заповіту (16 січня 2015 року) і до смерті спадкодавця ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пройшло майже два роки, та за наявності відповідної волі ОСОБА_5 мала достатньо часу для скасування або складення нового заповіту, однак цього не зробила.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_5 16 січня 2015 року реалізувала своє право на заповіт, звернувшись до сільської ради в населеному пункті де немає нотаріуса; заповіт складено у письмовій формі підписано заповідачем та посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка із 2011 року на підставі розпорядчого акту виконувала відповідні функції, а докази того, що складення заповіту не було вільним

і не відповідало волі заповідача відсутні, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність встановлених законом підстав вважати вказаний заповіт нікчемним та ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, однак допустив неповноту при його мотивуванні.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду в постановах

від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 708/1089/18.

Пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах

від 12 червня 2019 року у справі № 607/15112/17-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 302/1000/16-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 323/678/19, апеляційний суд не врахував, що у вказаних постановах було застосовано Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня

1994 року № 22/5, в той час, як у розглядуваній справі вказана Інструкція не підлягає застосуванню, як така, що на момент посвідчення оспорюваного заповіту (16 січня 2015 року) втратила чинність.

Крім того, існує необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги, а саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня

2021 року у справі № 522/9893/17.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19 (провадження № 61-6254св21)).

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, оскільки апеляційним судом помилково скасоване правильне по суті рішення суду першої інстанції, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а мотивувальну частину рішення суду першої інстанціївикласти в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Новосад Володимир Олександрович, задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Демидівського районного суду Рівненської області, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович