Постанова
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 558/690/18
провадження № 61-14972св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Демидівська селищна рада Рівненської області, приватний нотаріус Млинівського районного нотаріального округу Моісєєва Алла Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука Віктора Миколайовича, на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 05 березня 2019 року у складі судді Олексюк А. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Демидівської селищної ради Рівненської області, приватного нотаріуса Млинівського районного нотаріального округу Моісєєвої А. В. про визнання права на частину житлового будинку з надвірними будівлями та внесення змін до державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рівному. 21 жовтня 1974 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усиновили його та він став проживати разом з ними у с. Перекалі, Демидівського району.
Як батьки, так і він проживали у будинку діда по лінії батька, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Будинок на той час мав статус колгоспного двору.
Вважав, що має право на частину будинку, як член колгоспного двору. Його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Він подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, оскільки є спадкоємцем першої черги за законом та фактично прийняв спадщину, так як на час її відкриття проживав разом із спадкоємцем.
За таких обставин вважав, що має право на 1/3 частину житлового будинку з надвірними будівлями, як член колгоспного двору та на 1/2 частку від 1/3 частини, яка належала його покійному батьку у порядку спадкування, як спадкоємця першої черги за законом, а всього на 1/2 частину спірного житлового будинку.
Проте, його мати - ОСОБА_2 , зареєструвала за собою повністю право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями у приватного нотаріуса Млинівського районного нотаріального округу.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнання за ним набуття права на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 . Крім того, просив зобов`язати приватного нотаріуса Млинівського районного нотаріального округу Моісєєву А. В. внести зміни у запис про право власності від 22 серпня 2018 року № 27636614, де у графі розмір частки записати 1/2.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 05 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 набуття права на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Зобов`язано приватного нотаріуса Млинівського районного нотаріального округу Моісєєву А. В. внести зміни у запис про право власності від 22 серпня 2018 року № 27636614 щодо власності ОСОБА_2 , зменшивши її частку на 1/2.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок входив до колгоспного двору, членом якого був позивач, та станом на 15 квітня 1991 року не втратив права на частку в його майні, тому реєстрація права особистої приватної власності на будинок за ОСОБА_2 є неправомірною.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. М., задоволено частково.
Рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 05 березня 2019 року в частині зобов`язання приватного нотаріуса Млинівського районного нотаріального округу Моісєєву А. В. внести зміни у запис про право власності скасовано та відмовлено у задоволенні цієї позовної вимоги.
У решті рішення районного суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що районний суд, встановивши, що спірний будинок належав до колгоспного двору, і частки його членів: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у праві спільної власності були рівними (по 1/3 частині кожному), врахувавши, що на час смерті ОСОБА_3 відповідачу належало право власності лише на 1/3 частку у майні колгоспного двору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що реєстрація права особистої приватної власності за ОСОБА_2 на вказаний будинок є неправомірною.
При цьому, апеляційний суд вказав, що судове рішення, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації прав, тому вимога позивача про зобов`язання приватного нотаріуса вчинити певні дії не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Шевчук В. М., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині, в якій позов було задоволено, скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на частину житлового будинку відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували закон, який не підлягав застосуванню, оскільки спірний будинок не відносився до майна колгоспного двору.
Суди не врахували, що позивач у будь якому разі втратив право власності на майно колгоспного двору, оскільки станом на 15 квітня 1991 року пропрацював у колгоспі тільки 11 місяців, а не три роки, як того вимагає закон.
Вказує, що за подання позову було сплачено недостатню суму судового збору, тому суд повинен був залишити позовну заяву без розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Панчина В. Є., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 100 ЦК Української РСР у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин, визначено, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.
Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР було встановлено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що спірний будинок відносився до майна колгоспного двору, членами якого станом на 15 квітня 1991 року були: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх частки у праві спільної власності були рівними (по 1/3 частині кожному), врахувавши, що ОСОБА_1 набув право на Ѕ частину житлового будинку з надвірими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , з яких право на 1/3 частку, як член колгоспного двору, та 1/2 частку від 1/3 частини, як спадкоємець за законом після смерті батька, суд першої інстанції, з висновком якого у цій частині погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що реєстрація права особистої приватної власності за ОСОБА_2 на вказаний будинок є неправомірною та правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 у відповідній частині.
Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що ОСОБА_1 втратив право на частку в майні колгоспного двору, оскільки пропрацював у колгоспі станом на 15 квітня 1991 року менше трьох років, не заслуговують на увагу, оскільки судами було встановлено, що до роботи у колгоспі «Україна», з 1987 по 1990 роки, позивач навчався за професією «Тракторист-машиніст широкого профілю», а відповідно до статті 126 ЦК Української РСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.
Інші доводи касаційної скарги, зокрема, щодо того, що спірний будинок не відносився до майна колгоспного двору, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником відповідача норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі представника відповідача доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Посилання заявника на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме неврахування недостатньої сплати позивачем судового збору, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вказана обставина не впливає на правильність вирішення справи та законність оскаржуваних судових рішень по суті спору.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України), що заявником доведено не було.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука Віктора Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 05 березня 2019 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк