Постанова

Іменем України

06 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 559/375/16-ц

провадження № 61-4482св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_2 ;

відповідачі: ОСОБА_3 , виконавчий комітет Дубенської міської ради Рівненської області, комунальне підприємство «Архітектор» Дубенської міської ради Рівненської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року у складі судді Ходак С. К. та постанову Рівненського апеляційного суду від

06 лютого 2020 року у складі колегії суддів:Гордійчук С. О., Бондаренко Н. В., Шимків С. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області, комунального підприємства «Архітектор» Лубенської міської ради Рівненської області про визнання права власності у порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дочка

ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

28 січня 2000 року ОСОБА_4 заповіла все своє майно, що належатиме їй на день смерті, своєму чоловікові - ОСОБА_2 та внуку - ОСОБА_3 у рівних частках кожному.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на все її майно, у тому числі на житловий будинок

АДРЕСА_1 , правовстановлюючі документи на який втрачені.

ОСОБА_5 , яка є непрацездатною особою і матір`ю померлої

ОСОБА_4 , проживали однією сім`єю за її життя.

ОСОБА_1 має право на отримання 1/6 або 2/12 частки, а ОСОБА_2 із ОСОБА_3 , повинні успадкувати відповідно по 5/12 частки житлового будинку.

Звернувшись у встановлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, 12 серпня 2015 року вони отримали відмову

у вчиненні нотаріальної дії через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на житловий будинок.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/12 частки, а за ОСОБА_2 - право власності на 5/12 частки будинковолодіння АДРЕСА_1

у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/12 частки будинковолодіння

АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/12 частки будинковолодіння

АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги

є обґрунтованими та доведеними, оскільки позивачі є спадкоємцями померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , спадщину прийняли, оригінали правовстановлюючих документів на спадковий житловий будинок втрачено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2017 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачі, заявляючи право на частки спадкового майна, не довели виникнення

у ОСОБА_4 за її життя у встановленому законом порядку права власності на спірний житловий будинок. Технічний паспорт від 08 грудня

2014 року на спірне нерухоме майно, який виготовлений через 6 років після смерті спадкодавця, не є правовстановлюючим документом, що підтверджує право ОСОБА_4 на нерухоме майно на час її смерті.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року рішення апеляційного суду скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд виходив із того, що апеляційний суд не перевірив, чи було пов?язано виникнення права власності на нерухоме майно на час будівництва спірного житлового будинку у 1993 році із державною реєстрацією такого права, чи наявні інші документи (рішення органу місцевого самоврядування, технічний паспорт на житловий будинок). Встановивши, що спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (сторони у справі) у відповідних частках прийняли спадщину, апеляційний суд по суті спір не вирішив.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції від 24 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно не має підтвердження фактичних та правових підстав виникнення у спадкодавця ОСОБА_4 права власності на будинок із самочинною добудовою "А-1" по АДРЕСА_1 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 15 серпня 1973 року, Державним актом про прийняття закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку і господарських споруд від 10 листопада 1993 року.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції; стягнути із ОСОБА_1 на його користь судові витрати.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги у справ є недоведеними; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; судові рішення ухвалені з порушенням правил територіальної юрисдикції, хоча він під час розгляду справи в суді першої інстанції заявляв про непідсудність справи.

Судами включено до складу спадщини самочинно добудоване майно, яке спадкодавець не будував та яке їй не належало. Технічний паспорт був виготовлений 08 грудня 2014 року, тобто вже після смерті спадкодавця ОСОБА_4 . Тому суди зобов`язані були перевірити фактичні та правові підстави виникнення права власності на даний житловий будинок, який збудовано до 2004 року та на який відсутні правовстановлюючі документи. Будь-які докази, які б підтверджували такі підстави в матеріалах справи відсутні.

Апеляційним судом не враховано, що узаконення прибудови до будинку напряму через суд неможливе, а можливе лише після звернення до компетентного органу.

В матеріалах даної справи відсутні докази того, що спадкодавець ОСОБА_4 проводила «добудову (реконструкцію) будинку із самочинною добудовою «А-1» по АДРЕСА_1 , у період із 1980 року по 2010 рік; у встановленому законом порядку здійснила державну реєстрацію на самочинну добудову до будинку.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (справу розглянуто за відсутності будь-кого

з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання та судове рішення ухвалено судом з порушенням правил територіальної юрисдикції).

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 559/375/16-ц до залучення до участі у справі правонаступників.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 559/375/16-ц; залучено ОСОБА_2 до участі у справі № 559/375/16-ц як правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції Рівненської області 23 грудня 2008 року, ОСОБА_4 помела ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8).

28 січня 2000 року за життя ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого все своє майно, що належатиме їй на день смерті, вона заповіла своєму

чоловікові - ОСОБА_2 та внуку - ОСОБА_3 у рівних частках кожному (а. с. 10).

ОСОБА_5 є непрацездатною особою і матір`ю померлої ОСОБА_4 , проживали однією сім`єю за її життя (а. с. 11, 15).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановлений законом строк звернулися до нотаріальної контори для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Згідно з постановою про відмову від вчинення нотаріальної дії від 12 серпня 2015 року та листом від 16 листопада 2015 року в зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_1 , завідувач Першої дубенської державної нотаріальної контори Головного територіального Управління юстиції в Рівненській області відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 16, 17, т. 1).

У договорі про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 15 серпня 1973 року є відмітка про те, що спірний житловий будинок зареєстрований 23 листопада 1993 року Дубенським державним комунальним малим підприємством «Архітектор» на праві приватної власності за ОСОБА_4 .

Державним актом про прийняття закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку і господарських споруд від 10 листопада 1993 року підтверджується, що садиба на АДРЕСА_1 оформлена на забудовника ОСОБА_4 . Будь-які відхилення від затвердженої технічної документації комісією не встановлено (а. с.124 - 127, т. 1).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

У частині першій статті 114 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом у цій справі) визначено, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред?являються за місцем знаходження майна або основної його частини.

Аналіз змісту матеріалів справи свідчить, що з підстав недотримання правил підсудності ОСОБА_3 оскаржував в апеляційному порядку ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року про відкриття провадження у справі (а. с. 76 - 79 т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 02 вересня 2016 року вказану ухвалу суду першої інстанції залишено без змін, оскільки предметом спору є нерухоме майно, а позов правильно подано до суду за його місцем знаходження.

Тому посилання у касаційній скарзі про те, що справа розглядалася із порушенням правил територіальної підсудності, колегія суддів відхиляє.

Колегія суддів відхиляє також доводи касаційної скарги про розгляд справи за відсутності учасників, які належним чином не повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_3 та/або його представники належним чином були повідомлені про призначення розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, приймали участь у справі, апеляційну скаргу на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року ОСОБА_3 не обґрунтовував такою підставою (а. с. 34, 45, 48, 55, 57, 66, 69, 74, 76 - 79, 109, 165, 167, 180, 202, т. 1, а. с. 54, т. 2).

Відповідно до частин першої і третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець для вступу у права на спадкування має прийняти спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження

у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справа

№ 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем

є відповідний орган місцевого самоврядування. Спір виник стосовно спадкування після смерті ОСОБА_4 . Позов ОСОБА_1 пред`явлено у тому числі й до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, яка

є неналежним відповідачем, оскільки у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації внаслідок пред`явлення позову до неналежного відповідача. Тому оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у цій частині необхідно скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації».

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову, пред`явленого до виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області та комунального підприємства «Архітектор» Дубенської міської ради Рівненської області, проте помилилися з мотивами такої відмови, оскільки позовні вимоги в цій частині пред`явлені до неналежних відповідачів. У зв`язку з чим оскаржені судові рішення в цій частині підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Разом з цим, під час розгляду справи апеляційний суд не повно дослідив докази по справі та не з`ясував, чи прийняв ОСОБА_3 спадщину ОСОБА_4 , тобто чи є він належним відповідачем за пред?явленим позовом у справі, що переглядається. Без з`ясування цих обставин неможливо визначити належний суб`єктний склад учасників справи.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справа

№ 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині оскаржені судові рішеннязмінити в мотивувальній частині.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими

в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок: «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження

№ 12-161гс19)).

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення

у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляддо суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року та постанову Рівненського апеляційного суду від

06 лютого 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 06 лютого 2020 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук