№ 559/4056/13-ц - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 559/4056/13-ц

провадження № 61-14659св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року в складі колегії суддів Киці С. І., Здрилюк В. А., Шевчук Л. Я.

в справі за позовом ОСОБА_2 до Привільненської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Привільненської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_3 , який з 06 травня 1962 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . У них народилося двоє дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . У шлюбі подружжя побудувало житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки від 20 серпня 2013 року № 942 на час смерті ОСОБА_3 з ним в будинку за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані дружина ОСОБА_4 та онука ОСОБА_2 . Згідно з довідкою від 28 жовтня 2013 року № 389 в господарстві за адресою: АДРЕСА_1 окрім зареєстрованих осіб: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 станом на день смерті ОСОБА_3 фактично проживала і його дочка ОСОБА_5 (мати ОСОБА_2 ).

На цей час спірний житловий будинок АДРЕСА_1 ніким не успадкований та рахується за ОСОБА_3 .

Після смерті діда ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої ввійшло право на майно:

житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельна частка (пай), яка перебувала у колективній власності Сільськогосподарського підприємства «Іква», в с. Іваннє Дубенського р-ну Рівненської обл., площею 3,29 га, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Спадкоємцями першої черги, які фактично прийняли спадщину після його смерті були його дружина - ОСОБА_4 та його дочка - ОСОБА_5 в розмірі по 1/2 частки кожна.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_4 та двоє дочок: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 своєчасно прийняла спадщину після смерті спадкодавця шляхом вступу у володіння спадковим майном, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем у зазначеному житловому будинку, і залишилися проживати й надалі після смерті спадкодавця, проте не отримала в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки хворіла і вважала, що може це зробити і пізніше.

ОСОБА_1 своєчасно не прийняла спадщину після смерті свого батька, оскільки не звернулася протягом шести місяців до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і не вступила в управління або володіння спадковим майном, не проживала з ним на день його смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/2 частка всього майна, що вона фактично успадкувала після смерті ОСОБА_3 , а саме житлового будинку і земельної частки (паю).

Позивачка своєчасно прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки була на той момент неповнолітньою. Баба ОСОБА_4 , яка була її опікуном до повноліття, не подавала заяв про відмову від спадщини у встановленому законом порядку. Заяв про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріуса ніхто не подавав.

Натомість 22 березня 2012 року ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а саме земельної частки (паю). Указала, що інших спадкоємців на його майно немає, а також те, що все спадкове майно є особистою власністю ОСОБА_3 . Така заява фактично не відповідала дійсності, оскільки інші спадкоємці були, а саме її матір прийняла спадщину із бабою ОСОБА_4 в рівних частках по кожна, і вже була співвласником спірного будинку на момент відкриття спадщини, незважаючи на те, що не встигла отримати свідоцтво про право на спадщину за законом. Після смерті матері її спадкоємцем є вона.

Того ж дня, 22 березня 2012 року, ОСОБА_4 видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності Сільськогосподарського підприємства «Іква». Спадкова справа № 119/2012, зареєстрована в реєстрі за № 2-64.

ОСОБА_4 отримала у власність не лише належну їй 1/2 частку в спадщині, а й 1/2 частку, яка фактично належала ОСОБА_5 .

13 серпня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла дочці ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. ОСОБА_1 відповідно до статті 1269 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , подавши заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Таку ж заяву подавала і позивачка.

Вважала, що відповідно до заповіту ОСОБА_4 могла заповідати лише те майно, що належало їй на момент смерті, а саме 1/2 частку житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки (паю), що були успадковані нею після смерті ОСОБА_3 .

Позивачці було відмовлено нотаріусом в оформленні спадщини після смерті матері у зв`язку із тим, що необхідно встановити факт постійного проживання на день смерті діда та її матері, так як вона проживала там без реєстрації, а також у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок та із тим, що на земельну ділянку померлого діда вже видані свідоцтва про право на спадщину бабі - ОСОБА_4 . Тому встановлення факту постійного проживання її матері із своїм батьком на день його смерті необхідний їй для оформлення спадкових прав.

Видача свідоцтва про право на спадщину за законом для ОСОБА_4 на всю земельну ділянку (пай) суперечить вимогам закону, оскільки цим порушено право власності позивачки на 1/2 частку спадкового майна ОСОБА_5 і як наслідок - її право власності на спадкове майно.

ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

встановити факт постійного проживання ОСОБА_5 із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , а саме на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 березня 2012 року ОСОБА_4 в 1/2 частині;

скасувати право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину земельної частки (паю) у землі, яка перебувала у колективній власності Сільськогосподарського підприємства «Іква».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суди переглядали справу неодноразово.

09 листопада 2022 року рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не прийняла, отже, права на спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку (пай) - не мала. Тому вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на це майно є безпідставними. На підтвердження/спростування факту проживання позивачки із спадкодавцем судом були досліджені матеріали справи, зокрема довідки Іванівської сільської ради, акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, а також погосподарська книга № 5 Іваннівської сільської ради за 2001-2005 роки, які є суперечливими. Отже, позивачкою під час звернення до суду за захистом своїх прав належних, достовірних та допустимих письмових доказів на підтвердження своєї позиції не надано. Тому відсутні підстави для задоволення позову. Відмова в позові через пропуск строку звернення до суду можлива лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за необґрунтованістю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

09 лютого 2023 року постановою Рівненського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 право на 1/8 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 право на 1/4 частини земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену Сільськогосподарського підприємства «Іква» на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори 22 березня 2012 року ОСОБА_4 та зареєстроване в реєстрі за № 2-64 про право на всю частину земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену Сільськогосподарського підприємства «Іква» на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до довідки від 20 серпня 2013 року № 942 на час смерті ОСОБА_3 з ним в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані дружина ОСОБА_4 та онука ОСОБА_2 . Згідно з довідкою від 28 жовтня 2013 року № 389 в господарстві окрім зареєстрованих осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_2 станом на день смерті ОСОБА_3 фактично проживала і його дочка ОСОБА_5 - мати ОСОБА_2 . Факт постійного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3 на час його смерті встановлено також у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Іваннівської сільської ради Дубенського району Рівненської області, треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про визнання права власності на спадкове майно після смерті чоловіка та на частку в спільному майні подружжя.

Оскільки спадкоємці ОСОБА_3 : ОСОБА_4 (його дружина) та ОСОБА_5 (його донька), які фактично проживали разом із ним на момент його смерті, вступили в управління та володіння спадковим майном вони вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , якій вже належало на праві спільної власності подружжя 1/2 частки будинковолодіння успадкувала після смерті чоловіка 1/4 частку будинковолодіння, а іншу 1/4 - успадкувала донька ОСОБА_5 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як спадкоємці після смерті ОСОБА_3 , які фактично вступили в управління спадковим майном на підставі статті 549 ЦК України 1963 року, вважаються такими, що прийняли спадщину, тому успадкували також по 1/2 частці в праві на земельну частку (пай), що належало померлому ОСОБА_3 . ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/4 частку будинковолодіння та 1/2 частку в праві на земельну частку (пай), що належали померлому ОСОБА_3 .

Оскільки на час смерті ОСОБА_5 її мати ОСОБА_4 та донька ОСОБА_2 проживали разом із нею та не заявили про відмову від спадщини, вони згідно з вимогами статті 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після її смерті, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_2 успадкували по 1/8 частці будинку, а також по 1/4 частці в праві на земельну частку (пай), що належало ОСОБА_3 .

13 серпня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла дочці ОСОБА_1 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 відповідно до статті 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса щодо оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 , на що відповіддю нотаріуса від 10 листопада 2021 року № 210/02-14 року отримала відмову. ОСОБА_1 заперечила наявність у ОСОБА_2 спадкових прав на нерухоме майно, що належало ОСОБА_3 , окрім того у ОСОБА_2 немає можливості отримати оригінали документів на належне їй спадкове майно. Відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець вправі звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

Тому наявні достатні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнання за нею права на 1/8 частки будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також на 1/4 частки у праві на земельну частку (пай), що належали померлому ОСОБА_3 .

Оскільки у ОСОБА_10 не було права на всю земельну частку (пай), що належало ОСОБА_3 , ОСОБА_2 успадкувала після смерті матері право на 1/4 частки такої земельної ділянки, наявні правові підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори 22 березня 2012 року ОСОБА_4 та зареєстроване в реєстрі за № 2-64.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_5 із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, не підлягають до задоволення, оскільки встановлення такого факту не має правового значення для встановлення факту прийняття ОСОБА_5 спадщини після його смерті. Положеннями статті 549 ЦК України 1963 року, що був чинним на час відкриття спадщини, встановлено, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

14 червня 2023 року постановою Верховного Суду постанову Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасовано та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що згідно із статтями 548 549 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є, зокрема, фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном. Довідки про те, що спадкоємці були зареєстровані та фактично проживали в господарстві на АДРЕСА_1 станом на день смерті ОСОБА_3 не свідчать про фактичний вступ ОСОБА_5 в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 559/2667/13-ц не встановлено факт постійного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3 на час його смерті. Апеляційний суд не встановив, чи були вчинені ОСОБА_5 дії, що свідчать про прийняття нею спадщини, зокрема шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_3 . Не перевірив, чи підтверджується вчинення таких дій відповідними доказами.

Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_3 у порядку статей 548 549 ЦК України 1963 року (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

12 жовтня 2023 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року в частині визнання права власності в порядку спадкування та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 право на 1/8 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 026,30 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 539,45 грн, а всього 2 565,75 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, оскільки спадкоємці ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (його дружина) та ОСОБА_5 (його донька), які фактично проживали разом із ним на момент його смерті, продовжували проживати в спірному будинку та вступили в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців після смерті спадкодавця, вони вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 . Враховуючи, що ОСОБА_4 належало на праві спільної власності подружжя 1/2 частки будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася на 1/2 частку будинковолодіння, з яких: 1/4 успадкувала після смерті чоловіка його дружина ОСОБА_4 , а іншу 1/4 частку успадкувала донька ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу у володіння та користування спадковим майном, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Також спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася на земельну частку (пай) площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі та спадкоємцям ОСОБА_4 і ОСОБА_5 належить по 1/2 частці в праві на земельну частку (пай). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/4 частку будинковолодіння та 1/2 частку в праві на земельну частку (пай), що належала померлому ОСОБА_3 .

З огляду на ту обставину, що на час смерті ОСОБА_5 її мати ОСОБА_4 та донька ОСОБА_2 проживали разом із нею, не заявили про відмову від спадщини, вони згідно з вимогами статті 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після її смерті, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 успадкували по 1/8 частці будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також по 1/4 частці в праві на земельну частку (пай), що належала померлому ОСОБА_3 . 13 серпня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла дочці - відповідачці ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. ОСОБА_1 відповідно до статті 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса щодо оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 , проте їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки відсутні документи на вказане спадкове майно.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також враховуючи те, що ОСОБА_2 як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_5 позбавлена можливості отримати свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 відповідно до положень статті 549 ЦК України 1963 року, за нею необхідно визнати право на 1/8 частку будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також на 1/4 частку в праві на земельну частку (пай), що належала померлому ОСОБА_3 .

З огляду на те, що у ОСОБА_4 не було права на всю земельну частку (пай), що належала померлому ОСОБА_3 , оскільки спадщину після його смерті прийняли його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 , а позивач ОСОБА_2 успадкувала після смерті матері ОСОБА_5 право власності на 1/4 частку цієї земельної частки (паю), наявні підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

07 серпня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 рокув частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасовано та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд керувався тим, що апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення в оскарженій частині з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, проте не навів обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 вчинено дії, які підтверджують прийняття нею спадщини, зокрема шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_3 . Зазначене не дозволяє суду касаційної інстанції зробити висновок, що апеляційний суд спростував висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог. Тому за нового розгляду справи апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, зокрема на які послався в тексті оскарженої постанови, та не виконав вказівки постанови Верховного Суду від 14 червня 2023 року, якою передано справу у відповідній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позову.

Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

12 вересня 2024 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 право на 1/8 частину будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 право на 1/4 частини земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату від 15 жовтня 1996 року серії НОМЕР_1 як члену Сільськогосподарського підприємства «Іква» на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори 22 березня 2012 року ОСОБА_4 та зареєстроване в реєстрі за № 2-64 про право на всю частину земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату від 15 жовтня 1996 року серії НОМЕР_1 як члену Сільськогосподарського підприємства «Іква» на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що на виконання вимог постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), якою вказано, що одним із доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, позивачкою подано такі довідки: Іваннівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 28 жовтня 2013 року № 389, виконавчого комітету Привільненської сільської ради від 22 вересня 2021 року № 561, виконавчого комітету Привільненської сільської ради від 22 вересня 2021 року № 562, а також акт обстеження матеріально-побутових умов від 30 червня 2022 року № 327, складений старостою Привільненської сільської ради. Проживання ОСОБА_5 на час смерті батька ОСОБА_3 разом із ним у будинку за адресою: АДРЕСА_1 свідчить про здійснення нею права користування житловим будинком, яке після смерті ОСОБА_3 увійшло до складу спадкової маси, та є доказом прийняття спадкового майна (його частини) у володіння, управління та користування на підставі статей 548 549 ЦК України 1963 року.

ОСОБА_5 продовжувала проживати у спадковому житловому будинку і після смерті ОСОБА_3 , відповідно, користувалася тими ж предметами, що раніше належали спадкодавцю. Відсутність реєстрації ОСОБА_5 на час смерті ОСОБА_3 й після у спірному будинку не заперечує її фактичне проживання там з малолітньою дочкою - позивачкою ОСОБА_2 . Малолітня дочка ОСОБА_5 була зареєстрована в спірному будинку станом на 2003 рік. Цей факт не спростовано відповідачем ОСОБА_1 .

Отже, спадкоємці першої черги: ОСОБА_4 як інший з подружжя, що пережив спадкодавця, та дочка спадкодавця - ОСОБА_5 внаслідок спільного проживання зі спадкодавцем, прийняли спадщину впродовж визначеного законом строку шляхом вступу в управління спадковим майном у розмірі, що становить по частці будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, по частці земельної частки (паю) площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі.

Свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 22 березня 2012 року в частині права ОСОБА_4 на земельну частку (пай) площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі підлягає визнанню частково недійсним, оскільки видане без урахування права іншого спадкоємця на частку у спадщині. ОСОБА_4 не мала права на спадкування цілої земельної частки (паю), а лише частки.

Позивачка ОСОБА_2 на час смерті своєї матері ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) була неповнолітньою, у зв`язку із чим має право на частку у спадковому майні своєї матері ОСОБА_5 та діда ОСОБА_3 за правом представлення.

Так, оскільки після смерті ОСОБА_5 спадкоємицею першої черги (окрім неповнолітньої на той час дочки ОСОБА_2 , яка має право на обов`язкову частку) була також матір ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , кожна із спадкоємиць ( ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ) одержали право на спадкування по 1/8 частці домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, по 1/4 частці земельної частки (паю) площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі.

У визначений законом строк ОСОБА_1 28 січня 2014 року звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що свідчить про прийняття нею спадщини відповідно до вимог, встановлених статтею 1269 ЦК України.

Позивач ОСОБА_2 12 березня 2014 року також подала заяву про прийняття спадщини після смерті своєї баби ОСОБА_4 , мотивуючи тим, що прийняла спадщину шляхом володіння майном померлої шляхом постійного проживання до її смерті та до смерті її чоловіка - діда ОСОБА_3 , здійснювала ремонт належного спадкодавцеві будинку, матеріально забезпечувала її, та надавала їй іншу допомогу, оскільки остання через хворобу була у безпорадному стані.

Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 права на 1/8 частину будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, 1/4 частину земельної частки (паю) площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі згідно із сертифікатом, виданим ОСОБА_3 на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду

від 12 вересня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що для прийняття спадщини, що відкрилася до 01 січня 2004 року обов`язковим є фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном або подання заяви до державної нотаріальної контори. Сам лише факт проживання із спадкодавцем на момент його смерті не свідчить про фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном. У погосподарській книзі № 5 Іваннівської сільської ради за 2001-2005 роки ОСОБА_5 не вказана як особа, що зареєстрована в будинку з ОСОБА_3 . Доказів того, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 матеріали справи не містять, тому й до позивачки ОСОБА_2 спірне майно в порядку спадкування не перейшло.

Спадкування після смерті ОСОБА_5 відбувалося за законом, тому безпідставним є посилання суду на обов`язкову частку позивачки у спадщині. Також помилковими є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 є спадкоємицею майна діда за правом представлення, адже на момент смерті ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_5 була живою.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 305/235/17, від 11 вересня 2020 року в справі № 348/618/15-ц, від 25 листопада 2020 року в справі № 631/1153/13-ц, від 03 березня 2021 року в справі № 747/467/18, від 05 березня 2021 року в справі № 585/2993/17, від 03 листопада 2021 року в справі № 452/938/18, від 14 квітня 2022 року в справі № 333/537/13, від 30 січня 2023 року в справі № 463/9696/20, від 28 вересня 2023 року в справі № 753/22860/17, про застосування статей 549 554 ЦК України 1963 року.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 травня 1962 року. У шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . У шлюбі ними збудований житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок зареєстрований у погосподарській книзі № 5 Іваннівської сільської ради, в погосподарському рахунку № 392, відкритому на домогосподарство ОСОБА_3 .

На підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області від 03 жовтня 1996 року № 466, ОСОБА_3 , члену Сільськогосподарського підприємства «Іква» 15 жовтня 1996 року видано сертифікат № 0106417 на право на земельну частку (пай) розміром 3,29 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 16 217 грн.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 були дружина ОСОБА_4 , дочки: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Із заявами про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк будь-хто із спадкоємців до нотаріуса не звертався.

Факт прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3 шляхом прийняття частини спадкового майна - будинковолодіння, у якому їй належала 1/2 частина у праві спільної сумісної власності, сторонами не заперечувався.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 залишились її дочка ОСОБА_2 , яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою, та матір ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

З урахуванням того, що позовні вимоги стосуються спадщини, щовідкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК України 1963 року.

Згідно з статтею 529 ЦК України 1963 року (тут і далі у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК України 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

У частині першій та другій статті 549 ЦК України 1963 року передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз змісту статей 548 549 ЦК України 1963 року свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 305/235/17, від 11 вересня 2020 року в справі № 348/618/15-ц, від 25 листопада 2020 року в справі № 631/1153/13-ц, від 03 березня 2021 року в справі № 747/467/18, від 05 березня 2021 року в справі № 585/2993/17, від 03 листопада 2021 року в справі № 452/938/18, від 14 квітня 2022 року в справі № 333/537/13, від 30 січня 2023 року в справі № 463/9696/20, від 28 вересня 2023 року в справі № 753/22860/17, про застосування статей 549 554 ЦК України 1963 року.

У постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року в справі № 747/467/18 та від 30 січня 2023 року в справі № 463/9696/20 зазначено, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, необхідно розуміти різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

У постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 305/235/17 та від 03 листопада 2021 року в справі № 452/938/18 вказано, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов`язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

У постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року в справі № 348/618/15-ц та від 05 березня 2021 року в справі № 585/2993/17 зазначено, що згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК України 1963 року спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. За змістом статті 553 ЦК України 1963 рокувважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). З урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_2 у строк, передбачений законом, не подавав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він протягом шести місяців після смерті батька вступив в управління чи володіння спадковим майном.

У постанові від 28 вересня 2023 року в справі № 753/22860/17 Верховний Суд зазначив, що прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року в справі № 333/537/13 зазначено, що для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій у визначений законом строк.

У постанові від 25 листопада 2020 року в справі № 631/1153/13-ц Верховний Суд вказав, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.

Колегія суддів у цій справі вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать вказаним вище висновкам Верховного Суду, з огляду на таке.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Встановивши, що ОСОБА_5 на час смерті свого батька ОСОБА_3 , а також протягом шести місяців з дня відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем, а також брала участь в утриманні спадкового майна і користувалася ним, апеляційний суд обґрунтовано виснував про те, що наведені обставини є доказом прийняття ОСОБА_5 у спадщину 1/4 частки в будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вступу у володіння, управління та користування на підставі статей 548 549 ЦК України 1963 року.

Посилання заявниці на те, що в погосподарській книзі № 5 Іваннівської сільської ради за 2001-2005 роки ОСОБА_5 не вказана як особа, що зареєстрована в будинку з ОСОБА_3 , є необґрунтованими, оскільки сама собою відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємиця не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а обставини фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном підтверджуються іншими належними, допустимими та достатніми доказами, які були надані позивачкою та оцінені судом.

Зокрема, апеляційний суд встановив, що згідно з довідкою Іваннівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 28 жовтня 2013 року № 389 в господарстві на АДРЕСА_1 окрім зареєстрованих осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 станом на день смерті ОСОБА_3 фактично проживала та померла за місцем проживання і його дочка ОСОБА_5 - мати ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки від 22 вересня 2021 року № 561, виданої виконавчим комітетом Привільненської сільської ради, останнім місцем проживання та реєстрації спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день його смерті є АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини (на день смерті спадкодавця), зокрема, постійно проживали без реєстрації: дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Привільненської сільської ради від 22 вересня 2021 року № 562 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на момент його смерті проживали без реєстрації його дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Про проживання ОСОБА_5 без реєстрації за вищевказаною адресою на момент смерті ОСОБА_3 також зазначено в акті обстеження матеріально-побутових умов від 30 червня 2022 року № 327, складеному старостою Привільненської сільської ради в присутності сусідів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , що підтвердили таку обставину, засвідчивши акт своїми підписами.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась, а тому правильними є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 після смерті батька прийняла в спадщину також 1/2 частку земельної частки (паю) площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі, яка належала спадкодавцеві.

Отже, спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_3 - ОСОБА_4 як інший з подружжя, що пережив спадкодавця, та дочка спадкодавця - ОСОБА_5 внаслідок спільного проживання зі спадкодавцем, прийняли спадщину впродовж визначеного законом строку шляхом вступу в управління спадковим майном у розмірі, що становить по 1/4 частці будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, по частці земельної частки (паю) площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 були її дочка ОСОБА_2 , яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою, та матір ОСОБА_4 .

За умовами частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня дитина вважається такою, що прийняла спадщину, якщо не було подано заяву про відмову від прийняття спадщини.

Позивачка ОСОБА_2 на час смерті своєї матері ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) була неповнолітньою, ОСОБА_4 , яка була її опікуном до повноліття, не подавала заяв про відмову від спадщини у встановленому законом порядку, тому правильними є висновки апеляційного суду про те, що позивачка прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5 .

Апеляційний суд виснував, що ОСОБА_2 має право на обов`язкову частку після смерті матері відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, за якою малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Такі посилання є помилковими, адже спадкування після смерті ОСОБА_5 здійснюється за законом, а не за заповітом, однак це не вплинуло на правильність висновків суду про прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_5 як неповнолітньої дитини на момент відкриття спадщини. Доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути підставою скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з статтею 529 ЦК України 1963 року онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Помилковими є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 є спадкоємицею майна діда ОСОБА_3 за правом представлення, адже на момент смерті ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_5 була живою, про що зауважує заявниця в касаційній скарзі.

Проте ці доводи касаційної скарги не спростовують правильні висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті батька шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, а тому відповідно до статті 1218 ЦК України, за якою до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, ОСОБА_2 успадкувала від матері 1/8 частку домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 та 1/4 частку земельної частки (паю) площею 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі згідно із сертифікатом, виданим ОСОБА_3 на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446.

Доводи касаційної скарги щодо недоведеності обставин прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_3 та відсутності підстав для спадкування спірного майна ОСОБА_2 зводяться до переоцінки обставин та доказів у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судами не встановлено і така оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги на правильність постанови апеляційного суду не впливають та її не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 389 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська