Постанова

Іменем України

10 березня 2020 року

м. Київ

справа № 559/483/18

провадження № 61-1930 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 вересня

2019 року у складі судді Ральця Р. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів:

Хилевича С. В., Бондаренко Н. В., Боймиструка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу 43/100 частки житлого будинку удаваним у частині покупця, визнання покупцем

за договором купівлі-продажу та визнання права власності на 21,5/100 частки житлого будинку.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що її батько - ОСОБА_3 , який був головою колгоспного двору у АДРЕСА_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті вона залишилася єдиним членом господарства, оскільки мати - ОСОБА_4 ,

та брат - ОСОБА_5 (батько відповідача), проживали в іншому населеному пункті.

27 квітня 1984 року, після погодження своїх дій з матір`ю та братом, вона продала житловий будинок у АДРЕСА_2 за 3 000,00 карбованців, а також продала худобу, урожай і коштовності, отримавши сумарно за все 7 000,00 карбованців. 26 липня 1984 року вона передала вказані кошти на купівлю разом із братом 43\100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , за що продавець отримав 10 500,00 карбованців (частина будинку та літня кухня). За домовленістю між нею і братом договір від імені покупця уклав ОСОБА_5 , який поселився у літній кухні, а вона разом зі своєю сім`єю - у житловий будинок. Кожен з них утримував свою частину житла та сплачував комунальні послуги, а спору щодо власності

чи володіння вказаним майном між ними не виникало.

Зазначала, що після смерті ОСОБА_5 та його жінки - ОСОБА_6 , їхній син - ОСОБА_2 (відповідач), прийняв спадщину і не визнав

її речового права на частину спірного житлового будинку.

Вказувала, що оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку

є удаваним у частині покупця, так як вона разом з братом була реальним покупцем за цим договором, а наступні дії сторін свідчать

про прийняття виконання договору не тільки ОСОБА_5 , але і нею.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд визнати удаваним

у частині покупця договір купівлі-продажу 43/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 26 липня 1984 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Дубенської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2276, визнати її також покупцем за вказаним договором та визнати за нею право власності

на 21,5/100 частки спірного житлового будинку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

від 16 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 було відомо ще під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а саме - 26 липня 1984 року. Разом з тим, до суду із вказаним позовом вона звернулася у березня 2018 року, тобто з пропуском встановленого строку для звернення до суду, а підстав для його поновлення судом не встановлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

від 16 вересня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції помилково застосовано позовну давність при вирішенні спору, оскільки така застосовується лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У разі відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, у задоволенні позову слід відмовляти не з причин пропуску позовної давності, а через необґрунтованість заявлених вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що доказів на підтвердження заявлених вимог позивачем не надано, а з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проживала у займаних нею приміщеннях як наймач,

на підставі усного договору найму житла з наймодавцем (власником),

яким був її брат - ОСОБА_5 . При цьому 19 жовтня 1984 року

ОСОБА_5 подав до Дубенської міської державної нотаріальної контори заяву про розірвання усного договору житлового найму,

укладеного з ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року скасувати, а справу направити

на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 559/483/18 із Дубенського міськрайонного суду Рівненської області та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій

не враховано, що спірне майно за договором купівлі-продажу було придбане за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Вказує, що між сторонами фактично було укладено два договори купівлі-продажу: за одним покупцем був ОСОБА_5 , а за іншим - ОСОБА_1 .

При цьому після підписання вказаного договору ключі від спірного житлового будинку були передані їй та її брату і вони разом вселилися

у нього. Кожен окремо проводив ремонт у займаній ним та його (її) сім`єю частині будинку, здійснював оплату комунальних послуг тощо.

Крім того, між нею та братом не укладався договір житлового найму,

а про існування заяви ОСОБА_5 про розірвання усного договору житлового найму від 19 жовтня 1984 року, яку суд апеляційної інстанції врахував при ухваленні ним судового рішення, їй взагалі не було відомо.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанову Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, якою скасовано рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

від 16 вересня 2019 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права,

а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

27 квітня 1984 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу будинку у АДРЕСА_2, за яким останній придбав у позивача вказаний будинок разом з надвірними будівлями за 3 000,00 карбованців.

Договір посвідчений секретарем виконкому Малосадівської сільської Ради Дубенського району Рівненської області, зареєстровано в реєстрі за № 7

(а. с. 9).

26 липня 1984 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу жилого будинку, за яким останній придбав 43/100 частки одноповерхового дерев`яного житлового будинку АДРЕСА_1 за 10 500,00 карбованців. Договір посвідчений державним нотаріусом Дубенської міської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі № 2276

(а. с. 3-8).

Страхові свідоцтва про страхування будівель у АДРЕСА_1 , за періоди: з 18 липня 1999 року по 17 липня 2000 року;

з 02 серпня 2000 року по 01 вересня 2001 року; з 10 листопада 2001 року

по 09 листопада 2002 року, складені на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 17, 18, 19).

Згідно з наданих рахунків позивач сплачувала комунальні послуги, зокрема, за користування електроенергією за 2002 рік у спірному будинку

(а. с. 20-23).

У технічному паспорті на спірний житловий будинок власником зазначений ОСОБА_5 (а. с. 46-47), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

а спадкоємцем його майна стала ОСОБА_6 , спадкоємцем майна після її смерті став ОСОБА_2 , відповідач у справі.

ОСОБА_1 зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 , про що свідчить відмітка у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 (а. с. 26).

За вказаною адресою зареєстрований також ОСОБА_2 (а. с. 38-40).

19 жовтня 1984 року ОСОБА_5 було написано заяву до Дубенської міської державної нотаріальної контори, у якій зазначено, що ним

розірвано усний договір житлового найму з ОСОБА_8 ,

на підставі якого вона разом з сім`єю проживали у його помешканні, так як вказане приміщення необхідне йому для власних потреб, та надано строк для звільнення займанового приміщення (а. с. 43).

Зазначену заяву подано до суду першої інстанції, а не до суду апеляційної інстанції, і позивачем не оспорено.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода),

то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі (частина друга статті 58 ЦК Української РСР).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги

і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам розяснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані

або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав,

якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов недоведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім того, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати

та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право

або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі,

суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1

по суті заявлених вимог, зробив правильний висновок про те, що позивач не надала доказів придбання спірного житлового будинку разом

з ОСОБА_5 , що є її процесуальним обов`язком (статті 12,

81 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на усну домовленість між сторонами, а також

з покійною матір`ю при придбанні житлового будинку для обох сторін справи є припущеннями ОСОБА_1 , бездоказовими, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення.

Доводи касаційної скарги про недотримання процедури розірвання усного договору житлового найму (частина третя статті 168 ЖК Української РСР)

на підставі заяви брата позивачки від 19 жовтня 1984 року не є підставою для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки вимоги

до суду про розірвання договору житлового найму, про виселення

не заявлялися.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови Рівненського апеляційного суду

від 24 грудня 2019 року, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд у силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

мотивував підстави їх врахування чи відхилення та обґрунтовано відмовив

у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність

та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько