№ 560/11616/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

справа № 560/11616/23

адміністративне провадження № К/990/36/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Білак М.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 ,

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року (головуючий-суддя: Капустинський М.М., судді: Ватаманюк Р.В., Сапальова Т.В.)

у справі № 560/11616/23

за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_2 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_2 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 15 вересня 2017 року по 25 квітня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 15 вересня 2017 року по 25 квітня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказує, що він проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Наказом від 14 вересня 2017 року №749 позивача було звільнено зі служби.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі №560/6698/22 відповідач 26 квітня 2023 року виплатив позивачу грошове забезпечення в сумі 72 490,64 грн.

Уважаючи бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 15 вересня 2017 року по 25 квітня 2023 року, протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року по 26 квітня 2023 року в сумі 44755 (сорок чотири тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) грн 62 коп, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що, зважаючи на приписи частини 2 статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення в повному обсязі у день звільнення - 14 вересня 2017 року, проте виконав свій обов`язок зі сплати лише 26 квітня 2023 року в розмірі 72490,64 грн.

Ураховуючи, що працівникові не виплачена належна йому частина грошового забезпечення в день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

Суд зауважив, що оскільки виплата грошового забезпечення здійснена 26 квітня 2023 року, строк затримки розрахунку складає - 1402 робочих дні.

Середньоденний заробіток позивача, відповідно до довідки Головного управління ДСНС у Хмельницькій області від 10 липня 2023 року №324, складає 245,91 грн.

За період з 14 вересня 2017 року по 26 квітня 2023 року розмір коштів, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 344765,82 грн (245,91 грн х 1402 дні).

При цьому, з урахуванням норми статті 117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, яка діє з 19 липня 2022 року, співмірною буде сума вчасно не виплачена позивачу за 6 місяців до дати виплати, а саме 245,91 грн х 182 дні (6 місяців) = 44755,62 грн.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року змінено, викладено абзац третій його резолютивної частини наступним чином:

"Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року по 26 квітня 2023 року в сумі 18 998,98, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів."

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент подання позовної заяви, відбулася зміна законодавства, що стосується середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (26 квітня 2023 року) та, відповідно, звернення позивача з даним позовом (29 червня 2023 року), колегія суддів зауважила, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ.

Суд апеляційної інстанції виходив з викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц висновків, за якими, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, як зазначив суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з урахуванням норми статті 117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, яка діє з 19 липня 2022 року, співмірною буде сума вчасно не виплачена позивачу за 6 місяців до дати виплати, а саме 245,91 грн х 182 дні (6 місяців) = 44755,62 грн.

Водночас, колегія суддів зауважила, що судом першої інстанції безпідставно не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 39-41 постанови від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Кількість днів затримки розрахунку при звільнені з 15 вересня 2017 року по 25 квітня 2023 року становить 2049, таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить 503 869,59 грн (245,91 х 2049).

Як установлено із довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 10 липня 2023 року № 323 при звільненні позивачу виплачено 98 262, 29 грн.

На момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 170752,93 грн (з урахуванням виплачених на виконання судового рішення 72 490 грн 64 коп).

Так, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача (72490,64 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 15 вересня 2017 року по 25 квітня 2023 року становить 42,45% (72490,64 грн/ 170752,93 х 100 грн).

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 42,45% розраховується наступним чином: 245,91 грн (середньоденний заробіток позивача) х 42,45 % = 104,39 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки: 104,39 грн х 182 (днів затримки розрахунку) = 18998,98 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування норм статті 117 КЗпП України у новій редакції, що набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Також позивач зазначає що відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (до 19 липня 2022 року), виплата середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Дана обставина прямо впливає на розмір середнього заробітку, оскільки його обрахунок здійснюється за певний період затримки розрахунку при звільненні.

Проте, як зауважує скаржник, суд апеляційної інстанції застосував норми статті 117 КЗпП України у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року, до періоду «з 14 вересня 2017 року», коли таких норм взагалі не існувало, чим саме проігнорував норми статті 58 Конституції України.

Окрім цього, застосовуючи норми статті 117 КЗпП України у новій редакції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, які стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, якою передбачено виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та відповідно додатково зменшив розмір середнього заробітку.

Такий підхід суду апеляційної інстанції щодо визначення розміру середнього заробітку є взаємовиключним та помилковим, оскільки редакція статті 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року та після 19 липня 2022 року має зовсім інший правовий зміст в частині обчислення строку виплати середнього заробітку та відповідно його розміру, адже до 19 липня 2022 року працівник мав право на виплату середнього заробітку за весь час затримки, проте після 19 липня 2022 року такий строк обмежений шістьма місяцями.

Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року залишити без змін.

В обґрунтування означеного відзиву відповідач зазначає, що причиною затримки належних позивачу виплат є їх спірний характер, який обумовлювався нечіткістю законодавства. Відповідно, такі виплати були проведенні після набрання судовим рішенням законної сили, з чого власне і виник значний період розрахунку. Тобто, невиплата Головним управлінням усіх сум, належних позивачу, при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства.

Відповідач зазначає, що Верховним Судом сформовано ряд правових позицій щодо подібних правовідносин, зокрема, у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, №806/2473/18, який передбачає співмірність розміру виплат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, що законодавчо не врегульовано. Тобто, застосовується різний механізм розрахунків з дотриманням принципів пропорційності, справедливості та врахування обставин, що впливають на визначення її розміру.

У даному випадку колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду застосувала критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Окрім того, як зауважує відповідач, суд апеляційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також застосування норм статті 117 КЗпП за весь період невиконання обов`язку роботодавця щодо виплат, які передбачені після звільнення, у тому числі й після прийняття судового рішення.

На підставі наведеного, відповідач вважає постанову суду апеляційної інстанції обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 23 травня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_2 проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 14 вересня 2017 року №749 ОСОБА_2 було звільнено із служби цивільного захисту 14 вересня 2017 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі №560/6698/22, яке в цій частині залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року, зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 вересня 2017 року.

Уважаючи бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав.

ІІІ. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України Міністра від 23 квітня 2015 року №475, що був чинним до 14 вересня 2018 року, затверджено Інструкцію про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція №475).

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу І Інструкції № 475 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу належать: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

14 вересня 2018 року набрала чинності Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 (далі - Інструкція № 623).

Пунктами 2, 3, 4 розділу І Інструкції № 623 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту (далі - органи управління (підрозділи)); навчаються в закладах вищої освіти цивільного захисту (далі - навчальні заклади); перебувають у розпорядженні відповідних керівників органів управління (підрозділів).

За змістом пункту 9 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу за місцем їх постійної служби.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

ІV. Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач у день звільнення позивача - 14 вересня 2017 року, не виплатив належне йому грошового забезпечення.

Вказане грошове забезпечення нараховано та виплачено відповідачем 26 квітня 2023 року на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі №560/6698/22.

Тож, спірний період у цих правовідносинах охоплюється з 14 вересня 2017 року до 26 квітня 2023 року.

Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року по 26 квітня 2023 року.

Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування цим судом норм чинного законодавства, а також питання обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла в дещо іншій редакції і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суди попередніх інстанцій і вирішили цей спір.

Зокрема, ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції посилався на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до яких з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.

Верховний Суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.

Своєю чергою, після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід суду апеляційної інстанції в цій справі.

Однак, Верховний Суд наголошує, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Період з 14 вересня 2017 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 26 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суд апеляційної інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.

Проте, сума, яку постановив стягнути апеляційний суд, визначена без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до 6 місяців, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є помилковими.

Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, апеляційним судом було безпідставно зменшено розмір виплати 6 місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статті 139 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року скасувати, а справу №560/11616/23 направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

Н.М. Мартинюк