ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 560/20384/21

касаційне провадження № К/990/5524/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року (головуючий суддя - Козачок І.С.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гонтарук В.М.; судді - Матохнюк Д.Б., Біла Л.М.)

у справі № 560/20384/21

за позовом Приватного підприємства «Гранд Імпорт»

до Головного управління ДПС у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року Приватне підприємство «Гранд Імпорт» (далі - ПП «Гранд Імпорт»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 серпня 2021 року № 9660/2201-0701 та від 20 серпня 2021 року № 9658/2201-0701.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 24 травня 2022 року адміністративний позов задовольнив.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 листопада 2022 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у Хмельницькій області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері господарських операцій платника з Товариством з обмеженою відповідальністю «Хандел компані» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хепі Друк». Крім того, звертає увагу на те, що позивачем за операціями фінансового лізингу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер лізинг» повинні були бути відображені відповідні податкові зобов`язання, оскільки укладені між ПП «Гранд Імпорт» та вказаною особою правочини не відповідали вимогам до договорів фінансового лізингу.

Верховний Суд ухвалою від 27 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Хмельницькій області.

15 березня 2023 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами з`ясовано, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Гранд Імпорт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2021 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2021 року, іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2021 року, за результатами якої складено акт від 20 липня 2021 року № 4504/22-01-07-01/37915506.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV), пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, з огляду на неправомірне формування даних податкового обліку за наслідками придбання ремонтних робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю «Хандел компані» та послуг із виготовлення поліграфічної продукції в Товариства з обмеженою відповідальністю «Хепі Друк» з підстави фіктивного характеру проведених поставок, що мотивовано відсутністю в контрагентів у достатній кількості трудових ресурсів, основних та виробничих засобів, необхідних для здійснення оспорюваних господарських операцій, а також порушення правил оподаткування операцій фінансового лізингу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер лізинг» і, як наслідок, заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість, позаяк укладені між платником та вказаною особою правочини не відповідали вимогам до договорів фінансового лізингу.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 20 серпня 2021 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 9658/2201-0701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 986309,00 грн за основним платежем та 246577,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 9660/2201-0701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2352766,00 грн за основним платежем та 399661,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ПП «Гранд Імпорт» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: актів надання послуг; видаткових накладних; актів списання товарів; подорожніх листів; податкових накладних; платіжних доручень; карток рахунків тощо.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено доводів щодо здійснення ПП «Гранд Імпорт» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Доводи відповідача про відсутність у постачальників платника достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів для виконання оспорюваних поставок цілком об`єктивно відхилено судами, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо відповідних осіб та дослідження первинних документів.

За таких обставин доводи судових інстанцій про безпідставність висновку відповідача про неправомірність відображення ПП «Гранд Імпорт» даних податкового обліку за розглядуваними господарськими операціями ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо твердження контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування операцій фінансового лізингу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер лізинг», то відповідно до підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 ПК України лізингова (орендна) операція - це господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Фінансовим лізингом (орендою) є господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов`язаних з правом користування та володіння об`єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об`єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов`язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об`єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об`єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об`єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об`єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

За правилами статті 16 Закону України від 04 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.

До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.

Судами встановлено, що в преамбулі додатка № 2 до договорів про фінансовий лізинг, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер лізинг», зазначено, що додаток є графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів і передбачає авансовий платіж, що складає 40 відсотків вартості об`єкта лізингу.

Тобто, в додаткових угодах до договорів про фінансовий лізинг вказано, що першочерговий платіж, який складається з авансового (40 відсотків) та адміністративного платежу, це частина лізингових платежів. Також у призначенні платежів при перерахуванні платником авансових платежів зазначалося про цільове призначення із посиланням на реквізити договорів про фінансовий лізинг.

Наведене, відповідно, нівелює доводи контролюючого органу про те, що укладені мж позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер лізинг» правочини не відповідали вимогам до договорів фінансового лізингу.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у Хмельницькій області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

І. Я. Олендер