ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2025 року
м. Київ
справа № 560/20438/23
адміністративне провадження № К/990/26364/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник- Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року (головуючий суддя - Шевчук О.П.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року (головуючий суддя - Біла Л.М., судді: Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.)
у справі № 560/20438/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року;
- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 червня 2018 року по 25 жовтня 2023 року в сумі 510 077,93 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що у день звільнення його зі служби (04 червня 2018 року) відповідач не виплатив йому всіх належних при звільненні сум. Остаточний розрахунок проведено лише 25 жовтня 2023 року, а тому вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
3. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 червня 2018 року по 25 жовтня 2023 року в сумі 73996,05 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
4. Представник позивача подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.
7. Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 04 червня 2018 року № 274 позивача звільнено із служби цивільного захисту.
8. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 560/10233/22 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням виплачених сум, та індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 червня 2018 року - з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
9. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 560/10233/22, відповідачем 25 жовтня 2023 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 97627,87 грн.
10. Оскільки відповідач своєчасно не здійснив виплату всіх сум, які належали до виплати під час звільнення, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у позивача виникло право на середній заробіток за весь час затримки виплати, у зв`язку з чим він звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості з заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої цією статтею, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
12. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи встановлені статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX) обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 05 червня 2018 року, але не більш як за шість місяців, тобто з 05 червня 2018 року по 05 грудня 2018 року (183 календарні дні).
13. Отже, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, суд першої інстанції дійшов до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 73996,05 грн.
14. Представник позивача в касаційній скарзі зазначив, що предметом спору між сторонами є питання виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 червня 2018 року по 25 жовтня 2023 року, що передбачено положенням статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній до та після 19 липня 2022 року.
15. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували до періоду з 05 червня 2018 року по 25 жовтня 2023 року положення статті 117 КЗпП України у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року, коли таких положень взагалі не існувало, чим саме проігнорував положення статті 58 Конституції України.
16. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, скаржник зазначає, що оскільки позивача звільнено до 19 липня 2022 року, а невиплата належного при звільненні позивачу грошового забезпечення є триваючим правопорушенням, то при вирішенні цього спору підлягали врахуванню положення статті 117 КЗпП України у редакції, як до, так і після 19 липня 2022 року.
17. Також автор касаційної скарги вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також ця справа має виняткове значення для позивача.
18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін. При цьому, вважає, що оскільки на момент звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку діяла редакція статті 117 КЗпП України, яка обмежує таку виплату шістьма місцями, то на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 червня 2018 року по 25 жовтня 2023 року в сумі 73996,05 грн.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
20. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
21. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
22. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися приписами статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ та, застосувавши висновки Верховного Суду щодо визначення критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до цієї статті, дійшли до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 73996,05 грн за період із 05 червня 2018 року по 05 грудня 2018 року, врахувавши обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
23. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
24. Приписами статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача та в попередній редакції Закону № 3248-IV від 20 грудня 2005 року (далі - Закон №3248-IV)) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
25. Водночас, Законом № 2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
26. Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
27. Отже, аналізуючи положення вказаних правових норм, колегія суддів зазначає, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (з 19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України (в попередній редакції) втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті.
28. Тобто, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
29. При цьому, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії цієї статті в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми цієї статті (у новій редакції Закону № 2352-IX).
30. Тобто, спірний період щодо стягнення середнього заробітку у цій справі та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України умовно варто поділити на дві частини: до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Закону № 2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють з 19 липня 2022 року.
31. Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22.
32. На момент розгляду справи в суді касаційної інстанції, відповідне питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22) і сформований висновок, який підтримав сталу практику у подібних правовідносинах і є також застосовним у цій справі.
33. Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 05 червня 2018 року - дата звільнення позивача.
34. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України, у редакції на момент їх виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
35. Однак період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
36. Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 05 червня 2018 року до 25 жовтня 2023 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
37. Період з 05 червня 2018 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
38. Проте, період з 19 липня 2022 року до 25 жовтня 2023 року (дата фактичного розрахунку з позивачем) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
39. Сума, яку постановили стягнути суди попередніх інстанцій, визначена без урахування наведеного, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.
40. Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
41. Таким чином, у цій справі суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 117 КЗпП України, дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позову.
42. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень.
43. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
44. Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
45. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
46. Під час нового розгляду варто зважити на мотиви, якими обґрунтована ця постанова, і з дотриманням вимог чинного законодавства визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягатиме стягненню на користь позивача на підставі статті 117 КЗпП України.
47. З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 345 353 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича задовольнити.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 560/20438/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська,
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду