№ 560/3418/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 560/3418/24

адміністративне провадження № К/990/35376/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого-судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Губської О. А., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року (суддя-доповідач Сушко О. О., судді: Мацький Є. М., Залімський І. Г.),

І. Суть спору

У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, в саме: ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення) за період з дня звільнення позивача по 22 лютого 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Також, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною.

ІІ. Установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судове рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 травня 2018 року № 97 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 04 травня 2018 року.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року справі № 560/16300/23, 22 лютого 2024 року ВЧ НОМЕР_1 було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,85 грн, із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

У лютому позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування і виплату йому середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2016 року по день фактичного розрахунку - 22 лютого 2024 року, за результатом розгляду якої ВЧ НОМЕР_1 відмовила ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті таких виплат.

Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. Стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення. Визнано протиправну бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 22 лютого 2024 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати і в разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Ураховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців за несвоєчасність виплати індексації грошового забезпечення. Нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні провести, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

Не погоджуючись з таким висновками суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 звернулась до Сьомого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 залишено без руху. Запропоновано апелянту протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги, а саме надати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав для його поновлення.

На виконання вимог цієї ухвали, 01 серпня 2024 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ВЧ НОМЕР_1 , у якій відповідач зазначив, що апеляційна скарга була подана ним у строк, установлений КАС України, засобами фельд`єгерсько-поштового зв`язку ВЧ НОМЕР_2 , що підтверджується реєстром службових відправлень від 19 червня 2024 року № 130.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ВЧ НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що представником апелянта не надано суду доказів щодо направлення апеляційної скарги поштовим зв`язком саме 19 червня 2024 року. Натомість, згідно штампу на конверті апеляційна скарга направлена 01 липня 2024 року, тобто після тридцятиденного строку на апеляційне оскарження.

Сьомий апеляційний адміністративний суд також зауважив, що виникають об`єктивні сумніви щодо доводів апелянта, оскільки останній зареєстрований в Електронному кабінеті у підсистемі Електронний суд ЄСІТС та оскаржене рішення суду першої інстанції отримав в Електронний кабінет 29 травня 2024 року. Так само, апелянтом не надано суду доказів, що перешкоджало останньому подати апеляційну скаргу через зареєстрований Електронний кабінет (системний збій, тощо).

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

16 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ВЧ НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІV. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

На обґрунтування позиції скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги посилання ВЧ НОМЕР_1 на реєстр від 19 червня 2024 року № 130, оскільки саме цим реєстром було оформлено відправку апеляційної скарги у цій справі засобами фельд`єгерсько-поштового зв`язку.

При цьому, ВЧ НОМЕР_1 наголосила, що в аналогічних справах (№ 560/4197/24, № 560/4832/24, № 560/4189/24, № 560/2193/24 та ін.) ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду прийняті протилежні судові рішення про поновлення строку на апеляційне оскарження, зокрема й ВЧ НОМЕР_1 .

Позивач відзив на касаційну скаргу не подавав, що не перешкоджає перегляду ухвали суду апеляційної інстанції.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

За приписами статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Водночас, частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За правилом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

VІ. Висновки Верховного Суду

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи, спірне рішення Хмельницького окружного адміністративного суду датоване 24 травня 2024 року. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень указане судове рішення надіслано для оприлюднення 29 травня 2024 року, зареєстровано - 30 травня 2024 року та забезпечено надання загального доступу - 31 травня 2024 року.

Поряд з цим, відповідно до довідки про доставку електронного листа від 29 травня 2024 року, складеної секретарем судового засідання ОСОБА_2 , судове рішення доставлено до електронного кабінету ВЧ НОМЕР_1 29 травня 2024 року.

Тобто, останнім днем для подання апеляційної скарги на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року є 28 червня 2024 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно зі штампом на конверті, відповідач направив апеляційну скаргу 01 липня 2024 року, тобто з пропуском строку, установленого статтею 295 КАС України. При цьому, Сьомий апеляційний адміністративний суд уважає, що реєстр на кореспонденцію від 19 червня 2024 року № 130, який наданий ВЧ НОМЕР_1 на виконання ухвали суду від 22 липня 2024 року, не підтверджує того, що апеляційна скарга була направлена поштовим зв`язком саме 19 червня 2024 року.

Скаржник стверджує, що ним вчасно подано апеляційну скаргу на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року, шляхом направлення цієї скарги засобами фельд`єгерського-поштового зв`язку, що підтверджується реєстром на кореспонденцію від 19 червня 2024 року № 130, який був зданий відповідачем у ВЧ НОМЕР_2 , однак суд апеляційної інстанції помилково не взяв вказані обставини до уваги і дійшов неправильного висновку про порушення ВЧ НОМЕР_1 строків на апеляційне оскарження.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Аналізуючи норми статтей 118 295 КАС України убачається, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії, зокрема, строк на подання апеляційної скарги на рішення суду складає тридцять днів. Водночас, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Поряд з цим, процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Також, слід зазначити те, що при обмеженні, зокрема, права на апеляційне оскарження судового рішення порушується принцип справедливого та публічного суду, що суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 (далі - Конвенція).

Так, у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium, рішення від 17 січня 1970 року, заява № 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Невиконання судом апеляційної інстанції своїх, законодавчо закріплених, обов`язкових повноважень щодо перегляду рішення суду першої інстанції, нівелює можливість у поновленні порушених прав та обмежує право доступу до суду (доступу до суду апеляційної інстанції), яке передбачено Конституцією України та Конвенцією.

Більш того, колегія суддів зауважує, що згідно з усталеною позицією Європейського суду з прав людини у справах, які стосуються порушень статті 6 Конвенції, правило встановлення обмеження доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи («Іліан проти Туреччини» (llhan v. Turkey), заява № 22277/93).

Так, у цій справі є спірним питання, чи є реєстр на кореспонденцію, який сформований і переданий військовою частиною на адресу іншої військової частини (яка здійснює відправку документів за допомогою фельд`єгерського-поштового зв`язку) належним доказом на підтвердження дати звернення до суду з апеляційною скаргою, у разі, якщо така скарга в подальшому була відправлена поштою після закінчення, установленого нормами КАС України, строку на апеляційне оскарження.

З цього приводу Верховний Суд уважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до пунктів 48, 49 частини першої статті 1 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2722-IX «Про поштовий зв`язок» (далі - Закон № 2722-IX) фельд`єгерський зв`язок (урядовий фельд`єгерський зв`язок, відомчий фельд`єгерський зв`язок у складі Збройних Сил України) - складова частина поштового зв`язку України, призначена для приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) відправлень, що містять відомості, які становлять державну таємницю, та/або службову інформацію, окремим категоріям користувачів; відомчий фельд`єгерський зв`язок у складі Збройних Сил України - приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) відправлень, що містять відомості, які становлять державну таємницю, та/або службову інформацію, окремим категоріям користувачів у системі Міністерства оборони України в мирний час та в особливий період.

Стаття 2 Закону № 2722-IX передбачає, що діяльність у сфері надання послуг поштового зв`язку спеціального призначення, фельд`єгерського зв`язку (урядового фельд`єгерського зв`язку, відомчого фельд`єгерського зв`язку у складі Збройних Сил України) провадиться відповідно до законодавства.

Вимоги до оформлення та адресування відправлень державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління, закордонних дипломатичних установ (далі - відправники), які надсилаються через Головне управління урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, підрозділи урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - підрозділи фельд`єгерського зв`язку) визначає Інструкція з оформлення та адресування відправлень, які надсилаються через Головне управління урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і підрозділи урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затверджена наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 10 грудня 2018 року № 754 (далі - Інструкція).

За приписами пункту 1 розділу IХ Інструкції встановлено, що відправлення, що пересилаються через підрозділи фельд`єгерського зв`язку, обліковуються відправником у реєстрі, форма якого затверджена наказом Адміністрації Держспецзв`язку від 10 грудня 2018 року № 754, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 січня 2019 року за № 3/32974 (далі - реєстр). Реєстр складається у двох примірниках в електронному вигляді або заповнюється кульковою ручкою (пастою чорного, синього або фіолетового кольору). Реквізити, зазначені на адресному боці відправлень, записуються у відповідних графах реєстру. У кожному примірнику реєстру відправник зазначає дату, номер договору про забезпечення урядовим фельд`єгерським зв`язком, словами кількість відправлень, своє прізвище та ініціали й засвідчує своїм підписом і відтиском мастичної печатки «Для пакетів».

Кореспонденція та офіційна кореспонденція підрозділів органів військового управління приймаються через підрозділи відомчого фельд`єгерського зв`язку у складі Збройних Сил України.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що підрозділи відомчого фельд`єгерського зв`язку у складі Збройних Сил України це підрозділи фельд`єгерсько-поштового зв`язку органів військового управління, військові частини фельд`єгерсько-поштового зв`язку Збройних Сил України, які, в свою чергу, наділені повноваженнями здійснювати відправку (пересилання) кореспонденції від інших органів військового управління (військових частин) шляхом фельд`єгерсько-поштового зв`язку.

Як убачається з матеріалів справи, 19 червня 2024 року ВЧ НОМЕР_1 сформувала реєстр на кореспонденцію № 130, у якому відповідно до № 15 (за порядком) зазначено найменування адресата (кому) - Сьомий апеляційний адміністративний суд з відповідними номерами на відправленнях, та здала цей реєстр до ВЧ НОМЕР_2 (яка є військовою частиною фельд`єгерсько-поштового зв`язку Збройних Сил України). При цьому, реєстр на кореспонденцію від 19 червня 2024 року № 130 відповідає формі, затвердженій Інструкцією.

Тобто, колегія суддів уважає, що у межах повноважень, наданих відповідачу, а також з урахуванням особливостей направлення кореспонденції засобами фельд`єгерсько-поштового зв`язку Збройних Сил України, ВЧ НОМЕР_1 вчинили всі залежні від неї дії щодо подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у строк, установлений приписами КАС України.

Поряд з цим, Верховний Суд зазначає, що у цій справі саме реєстр на кореспонденцію, що відповідає формі його ведення, є належним і достатнім доказом на підтвердження дати подання військовою частиною апеляційної скарги.

Що стосується твердження суду апеляційної інстанції про те, що ВЧ НОМЕР_1 зареєстрована у підсистемі «Електронний суд» і мала можливість подати апеляційну скаргу через особистий електронний кабінет, однак не надала до суду доказів, що перешкоджало вчинити такі дії, колегія суддів уважає його недоречним, оскільки вимоги статті 18 КАС України не передбачають обов`язку особи, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі) подавати до суду документи виключно через «Електронний суд».

Так, частина восьма статті 18 КАС України установлює, що реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відтак, Верховний Суд уважає, що покладені в основу оскаржуваного судового рішення висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України задовольнити.

Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року скасувати.

Справу направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді О. А. Губська

Ж. М. Мельник-Томенко