ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 560/3582/24

адміністративне провадження № К/990/41816/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/3582/24

за позовом ОСОБА_1

до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,

на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року (суддя - Ковальчук О.К.)

і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Залімський І.Г., судді: Мацький Є.М., Сушко О.О.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 13 червня 2022 року, 14 листопада 2023 року, 13 лютого 2024 року на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року у справі №560/13849/21 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі №560/11025/22;

- зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 13 червня 2022 року, 14 листопада 2023 року, 13 лютого 2024 року на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року по справі №560/13849/21 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі №560/11025/22.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року, позовну заяву в частині позовних вимог щодо зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 14 листопада 2023 року на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі №560/11025/22 залишено без розгляду.

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, виникли 14 листопада 2023 року (перший платіж на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі №560/11025/22). Однак, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом лише 12 березня 2024 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду з позовом. Водночас, у заяві про поновлення строку позивач не довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, зокрема (але не виключно) був позбавлений можливості вчасно звернутись до суду.

Залишаючи без розгляду в частині вимог позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким повною мірою погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на момент виплати заборгованості індексації грошового забезпечення (14 листопада 2023 року), частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) діяла у редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-IX»), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, та встановлював тримісячний строк звернення до суду, порушення якого тягне за собою наслідки передбачені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Не погоджуючись з ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року, позивач через свого представника Дзундзу Ю.Р. звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі Дзундза Ю.Р. просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник позивача у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували редакцію статті 233 КЗпП України, що призвело до безпідставного залишення без розгляду частини позовних вимог. Зокрема, суди застосували редакцію статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності після 19 липня 2022 року, хоча ця редакція не може бути використана для минулих періодів.

За позицією скаржника, компенсація втрати частини доходу проводиться виключно за період невиплати грошового доходу і день виплати доходу не змінює та не впливає на період, за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини доходу. Такий день необхідний виключно для обчислення величини приросту споживчих цін. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Касатор стверджує, що оскільки законодавство не має зворотної сили в часі, то в межах цієї справи підлягали врахуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року.

У касаційній скарзі представник позивача посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 6 березня 2024 року у справі №600/5050/23-а, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 8 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23, яка стосується безпосередньо компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача - Мартинюк Н.М., суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.

Верховний Суд ухвалою від 6 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Дзундзи Ю.Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 .

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 6 листопада 2024 року о 23:06 год.

II. Мотиви Верховного Суду

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у цій справі відкрите з метою перевірки обґрунтованості доводів касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального і процесуального права при постановленні судом першої інстанції ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, яка залишена в силі постановою суду апеляційної інстанції.

Спірним у вказаній справі є питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Як слідує з ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, під час їх прийняття суди керувалися положеннями статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати.

Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог.

Проте, у касаційній скарзі представник позивача наполягає на тому, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з позовом, оскільки ця редакція не може бути використана для минулих періодів.

Перевіривши обґрунтованість касаційної скарги та правильність застосування судами норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - це установлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.

Так, в указаному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

З уваги на це спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі №440/6875/24, від 05 травня 2022 року у справі №380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі №560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі №600/4606/23-а.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у Рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Колегія суддів зауважує, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З урахуванням викладеного Судова палата констатувала:

1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);

2) з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Як зазначалось вище, частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто право на компенсацію виникає з моменту затримки виплати доходу на один і більше календарних місяців.

Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що на час виникнення у ОСОБА_1 права на компенсацію (липень 2021 року) частина друга статті 233 КЗпП діяла у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на це судами попередніх інстанцій при вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду помилково застосовано частину другу статті 233 КЗпП України у редакції, що набрала чинності 19 липня 2022 року.

Окрім того, як слідує з оскаржуваних ухвали та постанови, суди пов`язують початок відліку тримісячного строку з моментом фактичної виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 5 травня 2020 року на виконання постанови у справі № 560/11025/22. Зокрема судом вказано, що виплату індексації позивачу здійснено 14 листопада 2023 року, а позивач звернувся з позовом до суду 12 березня 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 20 грудня 2024 року у справі №440/6875/24 тощо сформулював правову позицію, яка є усталеною та відповідно до якої право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З уваги на це колегія суддів уважає застосований судами першої та апеляційної інстанції підхід неправильним, адже день фактичної виплати грошового доходу не впливає на період, за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що застосування судами першої та апеляційної інстанції редакції статті 233 КЗпП України, яка не поширюється на події, які мали місце до 19 липня 2022 року, призвело до помилкового висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

У цій справі суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, з огляду на заявлені до суду касаційної інстанції вимоги, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року у справі №560/3582/24 скасувати.

Справу № 560/3582/24 направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду