№ 560/407/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 560/407/19

адміністративне провадження № К/9901/29541/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Летичівського районного споживчого товариства

до Управління Держпраці у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування постанов

за касаційною скаргою Управління Держпраці у Хмельницькій області

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року (ухвалене у складі головуючого судді Лабань Г.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Франовської К.С., суддів Кузьменко Л.В., Совгири Д. І.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2019 року Летичівське районне споживче товариство (далі також - Летичівське РайСТ) звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанов Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 жовтня 2018 року №22/536 та №22/537.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, позов задоволено частково, а саме, визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 жовтня 2018 року №22/536. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправною та скасування постанови від 23 жовтня 2018 року №22/536, суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час судового розгляду спору відповідач не довів факт порушення позивачем статті 24 КЗпП України та фактичний допуск ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до роботи без оформлення трудового договору та виплати їм заробітної плати, що є обов`язковими умовами для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої статтею 265 КЗпП України.

Також суди попередніх інстанцій зазначили, що висновки відповідача щодо невідповідності цивільно-правових договорів, укладених із зазначеними вище особами, вимогам Цивільного кодексу України та наявності в них ознак трудових договорів можуть мати правові наслідки для позивача лише у випадку визнання таких договорів недійсними в порядку статті 204 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплата заробітної плати працівникам здійснюється один раз на місяць та з порушенням законодавчо встановленого строку. На момент проведення інспекційного відвідування заборгованість із заробітної плати в Летичівському районному споживчому товаристві складала 29 650 грн. Летичівське районне споживче товариство здійснює сплату податків та інших обов`язкових платежів, а потім виплату заробітної плати, що свідчить про порушення позивачем частини шостої статті 95, частини п`ятої статті 97, частини першої, другої статті 115 КЗпП України, частини третьої статті 15, частини першої статті 24, статті 33 Закону України «Про оплату праці».

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність постанови відповідача від 23 жовтня 2018 року №22/537 та відсутність підстав для її скасування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Касаційна скарга обґрунтована неправомірністю посилання суду апеляційної інстанції на те, що письмові пояснення осіб, долучені до матеріалів перевірки, інспекційного відвідування за приписами КАС України не є належними та допустимими доказами в адміністративному процесі, оскільки відповідно до підпункту 3 пункту 11 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295), інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення. Крім того, відповідно до пункту 12 Порядку №295 вимога інспектора праці про надання інспектором відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання.

Враховуючи викладене, скаржник вважає, що отримані від об`єкта відвідування (роботодавця) під час інспекційного відвідування письмові пояснення відповідно до Порядку №295 долучаються до матеріалів інспекційного відвідування та в подальшому, у разі оскарження результатів інспекційного відвідування в судовому порядку, є належним та допустимим доказом вчинення порушення об`єктом відвідування вимог законодавства про працю.

Скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки матеріалам інспекційного відвідування, в тому числі письмовим поясненням, які надавались головою правління Летичівського районного споживчого товариства Коломієць О.М. під час інспекційного відвідування. Так, в письмових поясненнях від 4 жовтня 2018 року голова правління Коломієць О.М. пояснила, що «В одинадцяти магазинах Летичівського районного споживчого товариства працює 11 продавців. З ними з 1-го січня 2017 року щомісячно укладаються цивільно-правові договори та складаються акти-виконаних робіт. За вересень місяць 2018 року цивільно-правові угоди інспектору праці Хуторян Т.А. , на дату проведення інспекційного відвідування не були надані, через їх відсутність, оскільки ними вони укладаються по закінченню робочого місяця.».

Скаржник зазначає, що вказане письмове пояснення було долучено відповідачем як доказ до матеріалів справи, однак взагалі проігнороване судами, в оскаржуваних рішеннях не надано йому правової оцінки. Судами попередніх інстанцій не враховано те, що письмове пояснення від 4 жовтня 2018 року підтверджує той факт, що протягом вересня 2018 року з продавцями не укладався ні трудовий договір, ні цивільно-правовий договір. Тобто, трудові відносини між працівниками (продавцями) та позивачем в письмовій формі належним чином не оформлялися.

Крім того, скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що цивільно-правові договори за вересень 2018 року (які надані позивачем до суду як додатки до позовної заяви) були відсутні під час інспекційного відвідування (5 жовтня 2018 року), та були складені після проведення інспекційного відвідування з метою приховування неоформлених трудових відносин, та є одним із способів уникнення позивачем відповідальності.

Однак судами попередніх інстанцій не взято до уваги та не надано оцінку тому, що цивільно-правових договорів за вересень 2018 року фактично не існувало на дату проведення інспекційного відвідування станом на 5 жовтня 2018 року.

З огляду на викладене, скаржник вважає, що не відповідають дійсності та є неправомірними посилання суду на те, що «висновок щодо порушення позивачем статті 24 КЗпП України та Постанови №413 сформований відповідачем в результаті дослідження лише цивільно-правових договорів».

Щодо цивільно-правових договорів, які укладалися до вересня 2018 року, то скаржник зазначає, що з огляду на предмет укладених договорів та законодавчо визначене поняття трудового договору, аргументи позивача про характер відносин між ним та фізичними особами є безпідставними, оскільки праця продавців за наданими цивільно-правовими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності магазину позивача із систематичним виконанням трудової функції. В магазинах є режим роботи, що виключає можливість роботи у будь-який зручний час.

Предметом укладених договорів є процес праці (продаж хліба), а не її кінцевий результат, досягнення якого не є метою укладення договору.

Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та від 13 червня 2019 року у справі №1840/2507/18.

Позиція інших учасників справи

20 січня 2020 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 28 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №560/407/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 5 жовтня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що у період з 4 жовтня 2018 року по 5 жовтня 2018 року Управлінням Держпраці було проведено інспекційне відвідування Летичівського РайСТ, у ході якого зроблено висновок про порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, та частини першої статті 115 КЗпП України, що зафіксовано у акті від 5 жовтня 2018 року №22-23/2870-ІВ.

За змістом складеного за результатами інспекційного відвідування акта, позивач:

- використовує працю найманих працівників без належного оформлення трудових правовідносин та укладення трудових договорів з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в порушення частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" від 17 червня 2015 року №413 (далі - Постанова №413);

- здійснив виплати індексації не в тому місяці, коли виникло право на індексацію, в порушення частини шостої статті 95 КЗпП України, статті 33 закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР); затримки виплати заробітної плати в порушення частини першої, другої статті 115 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону №108/95-ВР; виплати заробітної плати не в першочерговому порядку в порушення частини п`ятої статті 97 КЗпП України, частини третьої статті 15 Закону №108/95-ВР.

На підставі акта інспекційного відвідування від 5 жовтня 2018 року №22-23/2870-ІВ відповідач виніс припис від 5 жовтня 2018 року №22-23/2870-ІВ-693 з вимогою усунути виявлені порушення.

Постановою від 23 жовтня 2018 року №22/536 Управлінням Держпраці в Хмельницькій області на підставі статті 265 КЗпП України на позивача накладено штраф в розмірі 1 228 590 грн.

Постановою від 23 жовтня 2018 року №№22/537 Управлінням Держпраці в Хмельницькій області на підставі статті 259 КЗпП України на позивача накладено штраф в розмірі 11 169 грн.

Під час судового розгляду судами встановлено, що в серпні 2018 року між позивачем та фізичними особами укладені цивільно-правові договори, зокрема:

з ОСОБА_1 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 787 грн;

з ОСОБА_2 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 981 грн;

з ОСОБА_3 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 981 грн;

з ОСОБА_4 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 653 грн;

з ОСОБА_5 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 985 грн;

з ОСОБА_6 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1015 грн;

з ОСОБА_7 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1333 грн;

з ОСОБА_8 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1005 грн;

з ОСОБА_9 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1386 грн;

з ОСОБА_10 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1031 грн;

з ОСОБА_11 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 2083 грн.

У вересні 2018 року позивачем укладені договори, зокрема:

з ОСОБА_1 , предметом якого є продаж хліба, штукатурка фундаменту, покраска; розмір винагороди за виконану роботу 709 грн;

з ОСОБА_2 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території, штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 829 грн;

з ОСОБА_3 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території, штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 829 грн;

з ОСОБА_4 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території; розмір винагороди за виконану роботу 542 грн;

з ОСОБА_5 , предметом якого є продаж хліба, благоустрій території біля магазину; розмір винагороди за виконану роботу 624 грн;

з ОСОБА_6 , предметом якого є продаж хліба, скошування трави біля магазину; розмір винагороди за виконану роботу 763 грн;

з ОСОБА_7 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території; розмір винагороди за виконану роботу 596 грн;

з ОСОБА_8 , предметом якого є продаж хліба, побілка всередині магазину; розмір винагороди за виконану роботу 810 грн;

з ОСОБА_9 , предметом якого є продаж хліба, штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 1072 грн;

з ОСОБА_10 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території, побілка всередині магазину; розмір винагороди за виконану роботу 946 грн;

з ОСОБА_11 , предметом якого є продаж хліба, ремонт сходів, штукатурка; розмір винагороди за виконану роботу 2064,00 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи зазначене та виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року будуть переглядатися судом касаційної інстанції лише в частині задоволення позовних вимог Летичівського районного споживчого товариства до Управління Держпраці у Хмельницькій області, а саме щодо визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 жовтня 2018 року №22/536.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року в оскаржуваній частині не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.

Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між Летичівським районним споживчим товариством та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295)

Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно з пунктом 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 (провадження №К/9901/8967/19).

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що під час судового розгляду спору відповідач не довів факт порушення позивачем статті 24 КЗпП України та фактичний допуск ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до роботи без оформлення трудового договору та виплати їм заробітної плати, однак колегія суддів Верховного Суду вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи із наступного.

Так, встановивши укладення між позивачем та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 цивільно-правових договорів про надання послуг, зокрема, у реалізації хліба (пункт 2.1. цивільно-правових договорів) через магазини Летичівського районного споживчого товариства в селах району, судами попередніх інстанцій не з`ясовувалося, чи є вищевказані договори такими, які врегульовуються положеннями ЦК України, або укладенні для «приховування» трудових відносин, тобто суди не досліди, чи відповідали зазначені правочини реальним правовідносинам між позивачем та іншими сторонами цих договорів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за змістом вказаних договорів, сторони погодили, що замовник доручає виконавцям, а виконавці беруть на себе зобов`язання надати послуги у відповідності з умовами вказаних договорів; замовник зобов`язується оплатити їх.

Виконавці зобов`язуються виконати роботи на свій ризик, самостійно організовують виконання такої роботи, не підлягають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (пункт 2.2. договорів).

Водночас, судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, які саме роботи виконувалися виконавцями відповідно до цих угод, а саме, чи була ця робота індивідуально-визначена, мала якийсь кінцевий матеріально-визначений результат, чи послуги надавалися в процесі виконання якоїсь функції, особою відповідно до професії, спеціальності, кваліфікації, чи були передбачені якісь особливі вимоги до осіб, які виконували роботи з реалізації хліба, зокрема санітарно-гігієнічні.

Крім того, встановивши із змісту цивільно-правових договорів, що особи, які здійснюють реалізацію хліба виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують виконання такої роботи, не підлягають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, суди попередніх інстанцій не перевірили чи дійсно в магазинах позивача відсутній встановлений режим роботи і яким чином, виконавці за цивільно-правовими договорами можуть самостійно організовувати роботи на власний ризик з реалізації хліба, який належить позивачу і в магазинах останнього.

Так, суди не звернули увагу та не надали оцінку положенням пункту 2.3. цивільно-правових договорів, якими встановлено, що виконавець зобов`язаний суворо виконувати всі вказівки замовника по наданню послуг, та пункту 4.1., якими передбачено, що виконавець несе повну матеріальну відповідальність за всі товарно-матеріальні цінності, які знаходяться в приміщенні та на території.

Тобто, суди не звернули увагу на те, що зміст укладених цивільно-правових договорів містить положення, які притаманні саме трудовим договорам.

Крім того, суди встановили, що позивач на підтвердження виконання сторонами кожного з договорів та оплати за їх виконання надав суду акти-приймання передачі виконаних робіт, водночас суди не дослідили зміст зазначених актів та не встановили який саме конкретно кінцевий результат роботи був переданий виконавцями замовнику, обсяг цих робіт та винагорода, яку мали отримати виконавці відповідно до цих актів.

Також судами попередніх інстанцій не встановлено, за яких обставин припиняються договірні відносини між сторонами, та не надано оцінку тим обставинам, що позивач починаючи із січня 2017 року кожного місяця укладав цивільно-правові договори однакового змісту із тими самими особами. При тому, що на зазначені обставини звертав увагу відповідач під час інспекційного відвідування позивача та під час судового розгляду справи.

Крім того, суди попередніх інстанцій досліджували цивільно-правові договори укладені між позивачем та 11 громадянами за вересень 2018 року, водночас не перевірили чи надавались зазначені договори під час інспекційного відвідування (5 жовтня 2018 року) та прийняття оскаржуваної постанови від 23 жовтня 2018 року №22/536, якою на позивача накладено штраф в розмірі 1 228 590 грн. При тому, що відповідач в апеляційній скарзі звертав увагу суду апеляційної інстанції на зазначені обставини, водночас цим судом зазначені доводи залишені поза увагою.

Також судами попередніх інстанцій не надано оцінку наявним у матеріалах справи письмовим поясненням від 4 жовтня 2018 року, які надавались головою правління Летичівського районного споживчого товариства Коломієць О.М. під час інспекційного відвідування, в яких останньою повідомлено, що «В одинадцяти магазинах Летичівського районного споживчого товариства працює 11 продавців. З ними з 1-го січня 2017 року щомісячно укладаються цивільно-правові договори та складаються акти-виконаних робіт. За вересень місяць 2018 року цивільно-правові угоди інспектору праці Хуторян Т.А. , на дату проведення інспекційного відвідування не були надані, через їх відсутність, оскільки ними вони укладаються по закінченню робочого місяця.».

При цьому, суди попередніх інстанцій помилково ототожнюють письмові поясненню надані головою правління Летичівського районного споживчого товариства Коломієць О.М. під час інспекційного відвідування із показаннями свідків, оскільки перші відбираються службовими особами відповідача під час інспекційного відвідування відповідно до повноважень, передбачених підпунктом 3 пункту 11 Порядку №295, в якому передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення та відповідно до пункту 12 Порядку №295, в якому передбачено, що вимога інспектора праці про надання інспектором відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання.

Тоді, як відповідно до частини першої статті 91 КАС України показання свідків є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Показання свідків надаються та оцінюються судом в порядку, передбаченому главою 5 КАС України.

Крім того, якщо суди попередніх інстанцій мали об`єктивні сумніви щодо достовірності відомостей, які містяться в письмових поясненнях від 4 жовтня 2018 року, наданих головою правління Летичівського районного споживчого товариства Коломієць О.М. під час інспекційного відвідування, то відповідно до частини другої статті 65 КАС України суд мав можливість з власної ініціативи викликати Коломієць О.М. до суду в якості свідка.

Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що без установлення зазначених вище обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18, від 16 червня 2020 року у справі №815/5427/17 та від 20 серпня 2020 року у справі №813/2520/16.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

При цьому, при новому розгляді справи, суди повинні також враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).

Дана концепція знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота:

1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;

2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;

3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи;

4. виконується працівником особисто;

5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила;

6. має характерну тривалість/продовжуваність;

7. вимагає особисту присутність працівника;

8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи:

1. періодичність виплати винагороди працівнику;

2. той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника;

3. виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;

4. реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку;

5. оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;

6. відсутність фінансового ризику у працівника.

Встановлення вказаних обставин у сукупності може безумовно свідчити про наявність трудових відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень в частині і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Керуючись статтями 242 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року скасувати в частині визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 жовтня 2018 року №22/536, а справу в оскаржувані частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін