№ 560/5597/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 560/5597/22

адміністративне провадження № К/990/17873/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Єресько Л.О.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/5597/22

за позовом ОСОБА_1

до Хмельницького окружного адміністративного суду

про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року (головуючий суддя: Граб Л.С., судді: Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду, в якому просила:

- визнати протиправними дії Хмельницького окружного адміністративного суду щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні й виплаті суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму: 2270 грн, визначеного Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік»;

- зобов`язати Хмельницький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди (у тому числі одноразової допомоги на оздоровлення при виході у відпустку) судді Хмельницького окружного адміністративного суду за період з 1 січня 2021 року до 21 вересня 2021 року із розрахунку прожиткового мінімуму: 2270 грн, визначеного Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», із урахування виплачених сум.

Позов обґрунтував тим, що суддівська винагорода позивачки у спірний період була нарахована та виплачена, виходячи з розміру «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року», у розмірі: 2 102 грн.

Одночасно, суддівська винагорода ОСОБА_1 , на її переконання, має бути розрахована, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі: 2270 грн.

Тож, за наведених обставин, ОСОБА_1 вважає, що відповідач протиправно недонарахував їй частину суддівської винагороди, а тому просила суд захистити її трудові права у судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Хмельницького окружного адміністративного суду щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімум 2270,00 грн, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»;

зобов`язано Хмельницький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок і виплату судді Хмельницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди (у тому числі одноразової допомоги на оздоровлення при виході у відпустку) за період з 1 січня 2021 року до 21 вересня 2021 року відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року становить: 2270 грн, із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, ввівши нову величину розрахунку: «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року».

Така зміна на переконання окружного суду порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За таких умов, окружний суд визнав дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплати позивачку недоотримуваної частини суддівської винагороди протиправними і зобов`язав здійснити перерахунок і виплату їй відповідні кошти, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року становить: 2270 грн.

Між тим, суд першої інстанції відмовив позивачці у зверненні рішення суду до негайного виконання.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нарахування та виплата позивачці суддівської винагороди, виходячи з положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року прожиткового мінімуму у розмірі: 2 102 грн не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

З огляду на це, апеляційний суд зазначив про необхідність звернення до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми, на думку судів, доповнять частину третю статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Отже, апеляційний суд, зазначив, що з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн. Тож, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, нараховуючи та здійснюючи виплату суддівської винагороди позивачу у спірний період.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у цій справі, й залишити в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року.

У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Так, ОСОБА_1 наполягає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21 і від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 у подібних правовідносинах.

Наполягає, що суддівська винагорода у спірний період мала бути визначена відповідачем, виходячи із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі: 2270 грн.

Верховний Суд ухвалою від 25 травня 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав. Копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримав 1 червня 2023 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 19 липня 2023 року було здійснено заміну складу колегії суддів у цій справі з огляду на обрання головуючого суддів (Шевцової Н.В.) до складу Великої Палати Верховного Суду. За наслідками здійсненого повторного автоматизованого розподілу справи між суддями було обрано новий склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мартинюк Н.М., судді: Жук А.В., Єресько Л.О.

Ухвалою від 1 серпня 2023 року підготовчі дії у справі були закінчені й призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Верховної Ради України від 27 червня 2007 року №1237-V ОСОБА_1 обрана на посаду судді Хмельницького окружного адміністративного суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 7 вересня 2021 року №1937/0/15-21 позивачку звільнено з посади судді Хмельницького окружного адміністративного суду у зв`язку із поданням заяви про відставку.

21 вересня 2021 року Хмельницьким окружним адміністративним судом видано наказ № 251-П, яким припинено з ОСОБА_1 трудові відносини у зв`язку зі звільненням з посади судді Хмельницького окружного адміністративного суду з огляду на подання заяви про відставку.

Згідно розрахункових листів про виплату суддівської винагороди за січень-вересень 2021 року та довідки про нараховані та виплачені суми суддівської винагороди від 5 липня 2022 року №67/22/04-12 у спірному періоді з 1 січня 2021 року до дня звільнення у відставку (21 вересня 2021 року) розмір посадового окладу позивача, у тому числі при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги на оздоровлення при виході у відпустку, становив: 69366,00 грн.

При обчисленні розміру посадового окладу ОСОБА_1 відповідачем застосовано базову величину 2102,00 грн.

16 квітня 2022 року позивачка звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду із заявою, в якій просила здійснити перерахунок та виплату недоплаченої суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму: 2270,00 грн, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

За результатами розгляду заяви, відповідач листом від 4 травня 2022 року повідомив ОСОБА_1 , що нарахування суддівської винагороди у період з 1 січня 2021 року до 21 вересня 2021 року здійснювалося із врахуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», а саме: із застосуванням прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата яких регулюється спеціальними законами, у розмірі: 2102,00 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - «Закон») зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Ключовим питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачці у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, як доречно покликається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд сформував відповідний правовий висновок у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21; а також від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22 і від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, які прийняті після відкриття касаційного провадження у цій справі.

Тож, Верховний Суд вважає за належне врахувати указані правові висновки при вирішенні цієї справи й зазначає про таке.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон «№1401-VIII»).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 цього Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон «№966-XIV»).

Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Верховний Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень 2021 року), а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів уважає за потрібне вказати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Верховний Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним. Тому неправильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову позивачеві у задоволенні позову, з підстав, що наведені у рішеннях, які переглядаються.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22.

А тому, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21 і від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, про що доречно позивачка зауважує у касаційній скарзі.

Суд першої інстанції при розгляді цього спору дослідив обставини зменшення розміру суддівської винагороди, на підставі прожиткового мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн та обґрунтовано дійшов висновку, що позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Тож, доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував частину другу статті 130 Конституції України, частину третю статті 135 Закону без урахування висновку, викладеного у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21 і від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, знайшли своє підтвердження.

За наведеного правового регулювання і обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, касаційну скаргу належить задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі №560/5597/22 скасувати і залишити в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Л.О. Єресько,

Судді Верховного Суду