ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2023 року
м. Київ
справа №560/5715/21
адміністративне провадження № К/9901/47537/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Коваленко Н.В., Стародуба О.П.
розглянув у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.09.2021 (суддя Фелонюк Д.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 (колегія у складі суддів Боровицького О. А., Шидловського В.Б., Курка О. П.)
у справі № 560/5715/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру його пенсії;
- зобов`язати відповідача щомісячно виплачувати позивачу з 28.09.2019 та до наступного підвищення розміру пенсію по інвалідності 16499,22 грн без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених за цей період сум;
- зобов`язати відповідача невідкладно здійснити доплату не виплачених позивачу з 28.09.2019 сум пенсії, нарахованої в розмірі 16499,22 грн без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених за цей період сум, шляхом здійснення такої доплати однією сумою, без застосування відстрочення такої виплати згідно з постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 28.09.2019 отримує пенсію по інвалідності згідно з Законом №2262-ХІІ.
3. Листом від 24.03.2021, надісланим у відповідь на звернення позивача, відповідач повідомив, що на дату призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ (28.09.2019) розмір пенсії позивача розрахований з розміру 80% відповідних сум грошового забезпечення, яка не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а саме 15640 гривень. При цьому розмір пенсії без урахування максимального розміру, визначеного статтею 43 Закону №2262-ХІІ, становить 16499,22 гривень. Повідомлено про те, що максимальний розмір пенсії, з урахуванням законів України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не повинен перевищувати з 01.07.2019 - 15640,00 грн, з 01.12.2019 - 16380,00 грн, з 01.07.2020 - 17120,00 грн, з 01.12.2020 - 17690,00 грн, з 01.01.2021 - 17690,00 грн. Вказано, що пенсія позивачу нарахована та виплачується згідно з нормами чинного законодавства, а підстави для її виплати без обмеження максимальним розміром у Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відсутні.
4. Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
ІIІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
5. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що з 20.12.2016 (дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 7-рп/2016) нечинною є ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка передбачала обмеження максимальним розміром пенсії.
Тому внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
6. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. Покликався на те, що у спірних правовідносинах діяв згідно з чинним законодавством. Відповідно до частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ в редакції Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Крім того, такі ж обмеження встановлені частиною 1 статті 2 розділу І Закону України №3668-VI від 08.07.2011 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи". При цьому Закон №1774-VІІІ неконституційним не визнавався.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.09.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021, у задоволенні позову відмовлено.
8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обмеження виплати пенсії позивача максимальним розміром застосовані правомірно, відповідно до Закону №3668-VI.
9. У касаційній скарзі позивач просив скасувати попередні судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
10. Як на підставу касаційного оскарження покликається на те, що суди попередніх інстанцій вирішили спір без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, від 03.12.2020 у справі № 753/18875/17, від 23.12.2020 у справі № 607/18139/15-а, від 09.12.2020 у справі № 120/4578/18-а, від 09.02.2021 у справі № 1640/2500/18, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, щодо протиправності обмеження розміру пенсії військовослужбовців десятьма прожитковими мінімумами.
11. У відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги і дійшов таких висновків.
13. Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
14. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
15. Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
16. Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
17. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
18. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
19. Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
20. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
21. Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
22. Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
23. При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
24. Колегія суддів звертає увагу на те, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
25. Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, Верховний Суд зазначив наступне:
" на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1 8 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI."
26. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
27. Враховуючи цей висновок, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії ОСОБА_1 є протиправним.
28. Суди попередніх інстанцій вищенаведеного не врахували та помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 2 Закону № 3668-VI.
29. Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача невідкладно здійснити доплату не виплачених з 28.09.2019 сум пенсії, шляхом здійснення такої доплати однією сумою, без застосування відстрочення такої виплати згідно з постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", колегія суддів зазначає, що такі вимоги є передчасними, оскільки на цей час немає підстав вважати, що пенсійний орган не виконає судове рішення у цій справі саме у спосіб, про який зазначає позивач.
30. Поряд з цим, Суд вважає, що з метою повного захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованість, яка утворилась з 28.09.2019.
31. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права при ухваленні судових рішень.
32. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
33. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
34. За змістом статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
35. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
36. Колегією суддів встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, заяв про відшкодування інших витрат не заявляв, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 351 356 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 у справі №560/5715/21 - скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром з 28 вересня 2019 року, з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя Н.В. Коваленко
Суддя О.П. Стародуб