№ 560/5923/24 - Судова практика України - Законодавство України

111

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2025 року

м. Київ

справа № 560/5923/24

адміністративне провадження № К/990/43776/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Уханенка С.А.,

суддів: Жука А.В., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Граб Л.С., судді - Сторчак В.Ю., Гонтарук В.М.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електроний суд» звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 лютого 2021 року по 23 березня 2024 року у сумі 295 816,28 грн; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 лютого 2021 року по 23 березня 2024 року у сумі 295 816,28 грн.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що у день його звільнення - 09 лютого 2021 року відповідач не провів з ним повний розрахунок та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовами. ОСОБА_1 указував, що на виконання судового рішення у справі № 620/6344/21 відповідачем 30 серпня 2022 року було виплачено 58 821,95 грн одноразової грошової допомоги, а починаючи з травня 2023 року військова частина НОМЕР_1 виплачувала частинами йому грошове забезпечення (індексацію) на виконання рішення суду у справі № 620/6343/21, що підтверджується виписками з банку про надходження коштів. Посилаючись на те, що за правилами статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), він має право на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь час такої затримки, просив суд задовольнити позов.

ІІ. Установлені судами обставини справи

2. ОСОБА_1 проходив військову службу у військових частинах (НОМЕР_4) НОМЕР_2 , НОМЕР_3 на посаді заступника командира інженерно-саперної роти з морально-психологічного забезпечення, з якої звільнився в запас 26 січня 2021 року, згідно з наказом командувача Сил підтримки Збройних Сил України від 26 січня 2021 року № 8.

3. Наказом військової частини НОМЕР_3 від 09 лютого 2021 року № 2 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 09 лютого 2021 року. У цьому ж наказі зазначено виплати, що належали ОСОБА_1 при звільненні.

4. Військова частина НОМЕР_3 знаходиться у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

5. Ураховуючи те, що при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження ним служби у 2016 - 2021 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні, він звернувся до суду за захистом порушеного права.

6. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі № 620/6344/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно із частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

6.1. На виконання указаного судового рішення у справі № 620/6344/21 30 серпня 2022 року відповідачем виплачено позивачу 58 821,95 грн.

7. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 620/6343/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2022 року, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а за період з 01 березня 2018 року по 09 лютого 2021 року із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

7.1. На виконання судового рішення у справі № 620/6343/21 відповідачем здійснено на користь позивача такі виплати: 24 травня 2022 року - 4 435,66 грн, 20 грудня 2023 року - 75 611,44 грн та 23 березня 2024 року - 136 173,29 грн, що підтверджується банківськими виписками за картковим рахунком.

8. У зв`язку з тим, що на час звільнення ОСОБА_1 з ним не було проведено повний розрахунок, останній звернувся до суду із зазначеним позовом про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, відповідно до статті 117 КЗпП України.

9. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

10. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 лютого 2021 року по 19 січня 2023 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 лютого 2021 року по 19 січня 2023 року у сумі 304 703,84 грн, з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

10.1. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції урахував висновки Верховного Суду, сформовані за подібних обставин та виходив з того, що відповідачем порушено строки виплати складових грошового забезпечення у сумі 136 173,29 грн, що є підставою для застосування приписів статті 117 КЗпП України у період з 10 лютого 2021 року по 23 березня 2024 року. Водночас суд першої інстанції указав, що правовідносини щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку у період з 10 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) регулюються приписами статті 117 КЗпП України в попередній редакції, без обмеження строків, проте із застосуванням принципу співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача. Ураховуючи те, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 136173,29 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум): 253275,40 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (524 дні х 483,35 грн)) = 0,54. Отже, середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні з 10 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року та з урахуванням принципу співмірності становить 136768,72 грн (483,35 грн х 524 календарних дні х 0,54). Що стосується періоду з 19 липня 2022 року по 23 березня 2024 року, то суд зауважив, що необхідно керуватися статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19 липня 2022 року, із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями, тому за цей період суму стягнення суд першої інстанції визначив у розмірі 89 419,75 грн.

11. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 лютого 2021 року по 19 січня 2023 року у розмірі 304 703,84 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а позов в цій частині вимог задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 лютого 2021 року по 19 січня 2023 року у розмірі 50642,84 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

11.1. Скасовуючи рішення суду в частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, сформованій у постанові від 30 листопада 2020 року (справа № 480/3105/19) до спірних правовідносин необхідно застосувати принцип пропорційності та співмірності. Тому, обчислюючи указану суму, суд апеляційної інстанції виходив з наступного: загальний розмір усіх виплачених позивачу сум (як при звільненні та після звільнення, у тому числі на виконання рішення суду) складає 366 118,52 грн; середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 497,65 грн, а тривалість затримки повного з ним розрахунку за період з 10 лютого 2021 року по 19 січня 2023 року складає 709 календарних днів. Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку становить 352 833,85 грн (497,65 грн х 709 календарних днів), що складає 37,19 % (від загальної суми коштів, отриманих ним при звільненні та після звільнення) і є неспівмірним. Отже, суд дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50 642,84 грн ( 37,19 % від 136 173,29 грн).

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін

12. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

12.1. У касаційній скарзі заявник зазначив, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки не зважаючи на сформовану практику Верховного Суду, наразі суди першої та апеляційної інстанцій приймають різні рішення в аналогічних (типових) справах, щодо застосування норм статті 117 КЗпП України, а саме: в одному випадку до осіб, які звільнилися до 19 липня 2022 року застосовують норми статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19 липня 2022 року, а в іншому випадку до тих самих осіб, які звільнилися до 19 липня 2022 року застосовують норми статті 117 КЗпП України у новій редакції, якої не існувало на момент їхнього звільнення.

12.2. ОСОБА_1 указав, що вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX), оскільки правовідносини виникли до набрання чинності указаної норми, яка до 19 липня 2022 року не передбачала жодних обмежень в частині періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

12.3. Заявник наголошує, що застосування приписів статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX) до правовідносин, що виникли до 19 липня 2022 року суперечить гарантіям, установленим Конституцією України та не відповідають висновкам Верховного Суду, сформованим у справі № 360/380/23.

13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з тих підстав, що зазначена справа стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), а предметом перевірки Суду є відповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду, сформованим у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23.

14. Ухвалу Верховного Суду від 06 січня 2025 року направлено відповідачу через підсистему «Електронний суд» та доставлено до його кабінету 06 січня 2025 року, проте відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи не надійшов.

15. У листопаді 2024 року від військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи № 440/6856/22, обґрунтоване тим, що результати розгляду об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справи № 440/6856/22 надалі матимуть вплив на вирішення цього спору.

15.1. Ураховуючи те, що 06 грудня 2024 року Верховним Судом ухвалено постанову за результатами розгляду справи № 440/6856/22, Суд не вбачає підстав для задоволення указаного клопотання.

16. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

17. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги , зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

20. За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

21. Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

22. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

23. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

24. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

25. Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

25.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

25.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

26. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Питанням, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є перевірка обґрунтованості доводів позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ до спірних правовідносин, що не відповідає висновкам Верховного Суду, сформованим у справі № 360/380/23.

28. Переглядаючи оскаржені судові рішення у цій справі, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ у таких правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом і у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 28 червня 2023 року (справа №560/11489/22) від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).

29. У наведених вище справах Верховний Суд зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

29.1. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

29.2. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

29.3. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

29.4. Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

29.5. Запроваджений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

29.6. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону №2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

30. За висновками Верховного Суду у такий категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.

31. Надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 ( постанова від 06 грудня 2024 року).

31.1. В указаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв`язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

31.2. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

31.3. Також у справі № 440/6856/22 Верховний Суд розглянув можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX та констатував, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц не поширюються на спірні правовідносини, що тривають після 19 липня 2022 року, оскільки з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець усунув чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

32. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, на яку позивач посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження і в якій Суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

32.1. Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

33. У справі, що розглядається, спірний період тривав з 10 лютого 2021 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 23 березня 2024 року (дата остаточного розрахунку), що не оспорюється учасниками справи. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

34. Період, за який необхідно стягнути компенсацію після 19 липня 2022 року, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, судами належним чином не встановлений.

35. Обчислюючи розмір відшкодування, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції правильно застосував приписи статті 117 КЗпП України, проте урахував лише останню виплату позивача з рішенням суду (136 768,725 грн) до спірних правовідносин. Тобто суд не урахував усі виплати та вирішив спір без урахування усіх обставин справи.

36. Натомість, переглядаючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції застосував принцип пропорційності, усупереч висновкам Верховного Суду, сформованим у справі № 360/380/23 (які є ідентичними висновкам палатної справи № 440/6856/22), проте не були не враховані Сьомим апеляційним адміністративним судом під час вирішення цього спору. Крім того, розміри установлених судом апеляційної інстанції виплат у сумі 366 118,52 грн не знайшли підтвердження, оскільки з наданих військовою частиною НОМЕР_1 документів на виконання ухвали суду апеляційної інстанції неможливо визначити розміри та суми виплат через їхню неповноту та погану якість.

37. З урахуванням викладеного, Суд констатує, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування всіх її обставин.

38. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

39. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

40. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим оскаржена постанова суду підлягає скасуванню, а справу необхідно направити на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

41. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно установити усі суми виплат, які не отримав при звільненні позивач і які надалі були йому виплачені, та розрахувати розмір компенсації за період до 19 липня 2022 року без обмеження строків, однак обчисливши її розмір пропорційно до невиплачених ОСОБА_1 сум, а після 19 липня 2022 року, правильно установити період затримки розрахунку при звільненні та розрахувати суму компенсації лише у межах шестимісячного строку, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

VІI. Судові витрати

42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року скасувати, а справу № 560/5923/24 направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

3. Судові витрати не розподіляються.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: С.А. Уханенко

Судді: А.В. Жук

В.М. Соколов