ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 560/792/24
адміністративне провадження № К/990/20392/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (головуючий суддя - Петричкович А.І.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (головуючий суддя - Матохнюк Д.Б., судді: Гонтарук В.М., Біла Л.М.)
у справі №560/792/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Хмельницькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати індексації заробітної плати за період роботи з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2016 року та з 01 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року;
- зобов`язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області нарахувати та виплатити позивачу індексацію заробітної плати за період з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2016 року та з 01 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року.
2. Ухвалою Хмельницькою окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Запропоновано позивачу надати до суду письмову заяву, в якій вказати інші підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску.
3. Ухвалою Хмельницькою окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, визнано неповажними причини попуску строку звернення до суду з позовом, зазначені позивачем у заяві від 26 січня 2024 року. Позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнена зі служби 16 січня 2023 року та оскаржує дії щодо індексації грошового забезпечення за період роботи з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2016 року та з 01 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року. Отже, про порушення своїх прав мала дізнатися 18 січня 2023 року (дата отримання повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні). При цьому, позов датований 15 січня 2024 року, який надійшов до суду 17 січня 2024 року. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позивач звернулася до суду після сплину близько року від дати отримання повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні не дотримуючись вимог статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
7. Також суд першої інстанції врахував, що відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Проте постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 карантин було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
8. З урахуванням цього суд першої інстанції дійшов висновку, що тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року, однак позивач звернулася до суду лише 15 січня 2024 року.
9. Доводи позивача про те, що фактично вона дізналася про порушення своїх прав лише 12 січня 2024 року (близько року з дати звільнення), коли звернулася з заявою щодо отримання копій документів суд першої інстанції визнав неповажними.
10. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунула недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Суд зауважив, що звернення позивача 11 січня 2024 року (близько року з дати звільнення) з заявою щодо отримання копій документів не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
11. Таким чином, суд першої інстанції встановив, що позивач пропустила строк звернення до суду і не навела обставин, які б вказували на наявність поважних причин, що перешкоджали її зверненню до суду.
12. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком та зазначив, що на момент звільнення позивач з ГУ ДПС у Хмельницькій області (16 січня 2023 року) Закон України № 2352-IX від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» набрав чинності, а тому у даному випадку належить застосовувати положення статті 117 КЗпП України у редакції станом на 19 липня 2022 року.
13. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не вказала, які саме обставини перешкодили їй своєчасно звернутись до суду протягом 1 року. При цьому, посилання лише на факт необізнаності про порушення своїх прав, свобод та інтересів без відповідних письмових доказів у підтвердження цього не може свідчити про наявність поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
14. Суд апеляційної інстанції зауважив, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об`єктивно непереборних, які не залежали від її волевиявлення і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.
15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, просить судові рішення цих судів скасувати та справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
16. Стверджує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно пропуску строку звернення до суду базуються на хибних судженнях щодо застосування приписів частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, адже спірні правовідносини виникли до набрання вказаним законом чинності, а відтак право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати не обмежується будь-яким строком.
17. Орім того, вказує на незастосування судами попередніх інстанцій статті 234 КЗпП України, відповідно до якої у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
18. Також ОСОБА_1 звертає увагу, що про ненарахування індексації заробітної плати за 2013 - 2017 роки дізналася 12 січня 2024 року, отримавши в Кам`янець-Подільському міському архіві копії особистих рахунків (розрахункових листів) по заробітній платі за вказаний період.
19. У відзиві на касаційну відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
21. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
22. На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати індексації заробітної плати за період роботи з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2016 року та з 01 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року.
23. У цій справі підставою для повернення позову слугував висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці.
24. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вимоги позивача в цій справі стосуються нарахування та виплати індексації заробітної плати за період з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2016 року та з 01 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року. Водночас, позивач звернулася до суду лише 15 січня 2024 року, тобто поза межами встановленого строку, при цьому не надано доказів поважності причин пропущення вказаних строків.
25. У касаційній скарзі позивач зазначає, що вона не пропустила строк звернення до суду з цим позовом, оскільки спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року, а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.
26. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
27. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
28. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
30. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
31. Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
32. У вказаній постанові Судова палата, дійшла таких висновків:
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»
33. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
34. Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
35. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
36. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп та від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
37. Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
38. Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
39. Отже, з огляду на наведені вище правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX може поширюватися лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
40. Такий підхід щодо вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX, викладено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
41. Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивач звернулася до суду з позовом про нарахування та виплату індексації заробітної плати за період з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2016 року та з 01 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року, а частина перша статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) почала діяти лише з 19 липня 2022 року, а відтак, не розповсюджує свою дію на спірні правовідносини.
42. Зважаючи на це, право позивача на звернення до суду з цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, не обмежене будь-яким строком.
43. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду з цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
44. Таким чином, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду помилково застосували частину другу статті 233 КЗпП у редакції Закону №2352-IX.
45. Отже, доводи касаційної скарги позивача знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів попередніх інстанцій.
46. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у цій адміністративній справі.
47. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
48. З урахуванням викладеного ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
49. З огляду на результат касаційного розгляду справи питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 345 353 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 560/792/24 скасувати, а справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
І. В. Желєзний
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду