ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 560/831/23

адміністративне провадження № К/990/31848/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Судді-доповідача - Прокопенка О.Б.,

суддів: Соколова В.М., Радишевської О.Р.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрите

за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року (судді: Залімський І.Г., Мацький Є.М., Сушко О.О.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні зі служби цивільного захисту та виключенні з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій, відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків.

Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.

Наказом ГУ ДСНС у Хмельницькій області (по особовому складу) від 06 вересня 2018 року №484 позивача звільнено зі служби цивільного захисту.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року у справі №560/3097/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, що полягає у невиплаті в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням виплачених сум.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 грудня 2022 року у справі №560/3097/22 апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року скасував у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Прийняв у цій частині постанову, якою зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року у справі №560/3097/22 - залишив без змін.

28 грудня 2022 року на виконання рішення суду відповідач виплатив ОСОБА_1 83 341,22 грн.

Уважаючи невиплату Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області середнього заробітку протиправною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (за період з 07 вересня 2018 року по 27 грудня 2022 року).

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 08 травня 2023 року позов задовольнив.

Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 07 вересня 2018 року по 27 грудня 2022 року.

Постановив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади в розмірі 83 341,22 грн з урахуванням обов`язкових платежів та виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати принципи пропорційності та співмірності, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 341,22 грн.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 серпня 2023 року апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області задовольнив частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року змінив, виклав абзац третій його резолютивної частини так: «Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади в розмірі 25 957,9 грн з урахуванням обов`язкових платежів та виплат».

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції мотивував рішення тим, що Хмельницький окружний адміністративний суд помилково визначив суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яку належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Так, суд апеляційної інстанції, виходячи з положень статті 27 Закону України «Про оплату праці» та пунктів 5 та 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить 55 513,05 грн (середньомісячне грошове забезпечення (303,35 грн) помножене на кількість днів затримки розрахунку (183). Відповідно до довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 08 лютого 2023 року № 22 середньоденний заробіток позивача за два останні календарні місяці перед звільненням складає 303,35 грн.

При звільненні позивачу виплачено 94 878,21 грн (довідка Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 08 лютого 2023 року № 23).

З урахуванням невиплаченої індексації грошового забезпечення у розмірі 83 341,22 грн, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 178 219,22 грн.

Отже, сума виплаченої із затримкою індексації грошового забезпечення складає 46,76% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення (83 341,22 грн поділити на 178 219,22 грн та помножити на 100%).

Отож апеляційний суд уважав, що, виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 25 957,9 грн, тобто 46,76% від 55 513,05 грн.

У касаційній скарзі представник позивача Дзундза Ю.Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року та передати справу на новий розгляд до цього суду.

Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим пояснив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, щодо застосування статті 117 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року.

Скаржник звернув увагу на те, що у вказаній постанові Верховний Суд висловив застереження щодо застосування норм статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, оскільки у такій редакції вказана норма набрала чинності 19 липня 2022 року. На переконання скаржника, днем виникнення спірних правовідносин у цій справі є день звільнення позивача зі служби цивільного захисту - 06 вересня 2018 року, тому він стверджує, що до спірних правовідносин має бути застосована норма статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19 липня 2022 року та не мала обмеження щодо періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області просить залишити її без задоволення. Відповідач зазначає, що на дату звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (17 січня 2023 року), статті 117 КЗпП України діяла в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), тобто чинна редакція. Відповідач уважає, що суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, дотримався вимог закону.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року касаційне провадження відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Так, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 06 вересня 2018 року (дата звільнення позивача зі служби цивільного захисту) індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі №560/3097/22 відповідач виплатив 28 грудня 2022 року індексацію грошового забезпечення у розмірі 83 341,22 грн.

Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу зазначеної індексації.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму вказаного підходу Верховного Суду суди попередніх інстанцій і вирішили цей спір.

Проте колегія суддів зауважує, що указаний підхід до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

З огляду на це Верховний Суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід суду апеляційної інстанції в цій справі.

Проте Верховний Суд наголошує, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватися на нормативно-правовому регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як уже зазначалося, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Однак правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Водночас з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Отож, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Період з 07 вересня 2018 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте період з 19 липня 2022 року до 27 грудня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів уважає його застосовним до спірних правовідносин.

За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суд апеляційної інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.

Проте сума, яку постановив стягнути суд апеляційної інстанції, визначена без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до шести місяців, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. А вже після набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України, судом апеляційної інстанції було безпідставно зменшено розмір виплати шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до цього суду.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дзундзи Юрія Романовича задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року скасувати, а справу №560/831/23 направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Б. Прокопенко

Судді: В.М. Соколов

О.Р. Радишевська