ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 560/8533/22

адміністративне провадження № К/990/23891/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 560/8533/22 за позовом ОСОБА_1 до Нетішинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.01.2023 (суддя Божук Д. А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2023 (головуючий суддя Мацький Є. М., судді Сушко О. О., Залімський І. Г.),

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Нетішинської міської ради (далі також відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Нетішинської міської ради від 27.05.2022 № 23/1439 «Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»;

- зобов`язати Нетішинську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність орієнтовною площею 0,0500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що вказана відповідачем в оскаржуваному рішенні причина відмови хоча формально й відповідає частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК), але є припущенним відповідача, не відповідає дійсності, не підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки потребує спеціальних знань у галузі геодезії та землеустрою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.01.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відмова відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки узгоджується з вимогами закону.

Підставою для такого висновку стала та обставина, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, накладається на межі запроектованої дороги та зону перспективної блокованої забудови, установлені містобудівною документацією «Внесення змін до генерального плану м. Нетішин Хмельницької області», затвердженою рішенням двадцять другої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 23.12.2016 № 22/1122.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.01.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2023, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права внаслідок неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.01.2022 у справі № 120/3257/19-а та від 31.08.2022 у справі № 120/3254/19-а.

Вказує позивач і на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, внаслідок чого суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

ОСОБА_1 доводить, що для всебічної оцінки підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою судам слід було призначити експертизу.

Нетішинська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328, пункту 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач звернувся до Нетішинської міської ради з заявою від 30.12.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,07 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно з витягом з протоколу засідання постійної комісії Нетішинської міської ради VIII скликання з питань містобудування, архітектури, будівництва, благоустрою, земельних відносин та екології від 04.02.2022 № 14 начальник відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища виконавчого комітету Нетішинської міської ради пояснила, що проектом рішення пропонується відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність орієнтовною площею 0,0700 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована у АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації «Внесення змін до генерального плану м. Нетішин Хмельницької області», затвердженої рішенням двадцять другої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 23.12.2016 № 22/1122, а саме: земельна ділянка потрапляє на запроектовану дорогу та ділянку зелені загального користування; будівництво індивідуальних житлових будинків на зазначеній у зверненні ділянці не передбачено.

За результатами розгляду заяви Нетішиньска міська рада прийняла рішення від 11.02.2022 № 19/1352 «Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», яким відмовила позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації, а саме: земельна ділянка потрапляє на запроектовану дорогу та ділянку зелені загального користування. Будівництво індивідуальних житлових будинків на зазначеній у звернені ділянці не передбачено.

У подальшому позивач звернувся до Нетішинської міської ради із заявою від 14.02.2022 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,05 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно з витягом з протоколу засідання постійної комісії Нетішинської міської ради VIII скликання з питань містобудування, архітектури, будівництва, благоустрою, земельних відносин та екології від 24.05.2022 року № 16, начальник відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища виконавчого комітету Нетішинської міської ради нагадала, що громадянин ОСОБА_1 звертався щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, але йому було відмовлено у зв`язку з тим, що згідно з Генеральним планом там запроєктовано дорогу і зелені насадження загального користування. Показала місце розташування земельної ділянки на графічному зображенні. Продовжила, що громадянин ОСОБА_1 звернувся вдруге, зменшив площу земельної ділянки на 0,0500 га, але містобудівна документація від цього не змінилася.

За результатами розгляду вказаної заяви Нетішиньска міська рада прийняла рішення від 27.05.2022 № 23/1439 «Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», яким відмовила позивачу в надані дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації «Внесення змін до генерального плану м. Нетішин Хмельницької області», затвердженої рішенням двадцять другої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 23.12.2016 № 22/1122, а саме: земельна ділянка потрапляє на запроектовану дорогу та зелені насадження загального користування. Будівництво індивідуальних житлових будинків на зазначеній у звернені ділянці не передбачено.

Відповідно до Генерального плану міста Нетішин Хмельницької області, затвердженого рішенням двадцять другої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 23.12.2016 № 22/1122, земельна ділянка, з приводу якої позивачем подано заяву (позначено графічно), накладається на межі запроектованої дороги та зелені насадження загального користування.

Відповідно до Плану зонування території м. Нетішин М1:5000, затвердженого рішенням тридцять дев`ятої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 02.03.2018 № 39/2295, дана земельна ділянка накладається на межі запроектованої дороги та в зону перспективної блокованої забудови (позначено графічно).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, заперечення відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною другою статті 2 Закону № 280/97-ВР визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК).

Частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК установлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відтак ЗК визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК.

Як установили суди попередніх інстанцій, підставою для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стала та обставина, що місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації «Внесення змін до генерального плану м. Нетішин Хмельницької області», затвердженої рішенням двадцять другої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 23.12.2016 № 22/1122, а саме: земельна ділянка накладається на запроектовану дорогу та зелені насадження загального користування.

Надаючи оцінку такій обставині для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до Плану зонування території м. Нетішин М1:5000, затвердженого рішенням тридцять дев`ятої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 02.03.2018 № 39/2295, земельна ділянка, на яку претендує позивач, потрапляє на межі запроектованої дороги та в зону перспективної блокованої забудови.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про автомобільні дороги» складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування. Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

Відповідно до частини четвертої статті 83 ЗК до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Застосувавши вказані вище правові норми, суди виснували, що установлена обставина стосовно накладення земельної ділянки на запроектовані дорогу та зелені насадження загального користування свідчить про наявність обов`язкової підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Стверджуючи про помилковість такого висновку судів попередніх інстанцій, позивач зазначає, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 13.01.2022 у справі № 120/3257/19-а та від 31.08.2022 у справі № 120/3254/19-а.

Разом з тим, вказані постанови Верховного Суду не можуть бути прикладом іншого правозастосування з огляду на неподібність правовідносин у справах № 120/3257/19-а, № 120/3254/19-а та у справі, що переглядається.

У справах № 120/3257/19-а, № 120/3254/19-а суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що надані позивачем документи містять істотні розбіжності та не дають можливості чітко ідентифікувати земельну ділянку для перевірки її місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку ці справи, зазначив, що підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стала та обставина, що бажана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту та згідно генерального плану передбачена під пасовище, а не розбіжності в поданих позивачами документах, на що вказували суди попередніх інстанцій.

За таких обставин Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій взагалі не дали оцінку підставі для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, що і зумовило направлення справ на новий судовий розгляд. При цьому Верховний Суд не розглянув спір по суті.

Тобто Верховний Суд у згаданих справах не зробив висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а встановив лише порушення судами процесуальних норм, що вплинуло на повноту встановлення обставин саме у справах № 120/3257/19-а та № 120/3254/19-а.

Посилання позивача на окремі фрагменти постанов Верховного Суду безвідносно до встановлених у цій справі обставин та висновків судів першої та апеляційної інстанцій не можуть свідчити про помилковість останніх.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, не знайшла підтвердження.

Ще однією підставою касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень стало посилання позивача на те, що суди першої та апеляційної інстанцій установили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування цього доводу ОСОБА_1 зазначає, що суди без спеціальних знань не могли встановити, що наданні позивачем документи містять розбіжності або накладання з Генеральним планом міста Нетішин та Плану зонування території; оцінені судами докази не дають можливості чітко ідентифікувати земельну ділянку для перевірки її місця розташування вимогам законів.

У контексті цих тверджень позивач, посилаючись на принцип офіційного з`ясування обставин у справі, передбачений статтею 9 КАС, доводить, що судам слід було з власної ініціативи призначити експертизу у справі.

Перевіряючи обґрунтованість таких доводів, колегія суддів звертається до норм статті 74 КАС, відповідно до яких суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, недопустимими є докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або докази, які за законом не можуть підтверджувати конкретні обставини справи.

Водночас, позивач не вказує на обставини, які б свідчили про недопустимість доказів згідно зі статтею 74 КАС. Доводи позивача в цій частині фактично зумовлені незгодою з результатом оцінки доказів судами першої та апеляційної інстанцій, а тому колегією суддів не приймаються.

Відхиляє колегія суддів і твердження позивача про необхідність призначення експертизи у справі з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Порядок призначення експертизи врегульований, зокрема, статтею 102 КАС, згідно з частиною першою якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.

Частиною другою статті 101 КАС установлено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Ураховуючи наведене правове регулювання, колегія суддів зазначає, що призначення експертизи у справі є правом суду, а не обов`язком. Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Необхідність призначення експертизи у судочинстві визначена тим, що в процесі здійснення правосуддя в суду виникає потреба встановлення таких фактів і обставин, які виходять за межі юридичних професійних знань судді і потребують спеціальних досліджень. Тобто, право на проведення експертизи є засобом створити для сторони можливість довести в змагальному процесі переконливість своїх доводів.

При цьому Суд зауважує, що обов`язковою передумовою призначення в адміністративному процесі судової експертизи є необхідність з`ясування судом тих обставин, які потребують спеціальних знань, та в силу їх специфічного характеру не можуть бути з`ясовані судом на основі положень чинного законодавства, що може вплинути на правильне вирішення адміністративного спору по суті.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно, розсудливо (пункти 1, 3, 5, 6 частини другої цієї ж статті).

Перевірка рішення відповідача у цій справі на відповідність зазначеним вище критеріям є суто правовим питанням, відтак не вимагає наявності інших спеціальних знань для правильного вирішення спору.

Крім того, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу (стаття 108 КАС).

Колегія суддів не заперечує проти того, що принцип офіційного з`ясування обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляду справи. Разом з тим, поряд із цим принципом застосовується також принцип змагальності сторін, основний зміст якого полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, на підставі своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, якщо позивач заперечує обґрунтованість доводів відповідача - суб`єкта владних повноважень, якими останній мотивує правомірність свого рішення, то він (позивач) повинен надати суду відповідні докази або ж клопотати про їх витребування (отримання).

Ураховуючи викладене, а також ту обставину, що матеріали справи не містять клопотання позивача про призначення експертизи у справі, колегія суддів висновує, що суди попередніх інстанцій здійснили оцінку доказів у відповідності до вимог статті 90 КАС.

Отже, ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Касаційний перегляд справи відповідно до частини першої статті 341 КАС здійснено в межах підстав касаційного оскарження та доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтуються на правильному правозастосуванні, у зв`язку із чим рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.01.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2023 слід залишити без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.01.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі № 560/8533/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Л.В. Тацій С.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець