ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 560/8862/21
адміністративне провадження № К/990/25447/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 (головуючий суддя: Боровицький О.А., судді: Курко О.П., Шидловський В.Б.) у справі № 560/8862/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУПФУ в Хмельницькій області або відповідач), в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII);
зобов`язати ГУПФУ в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII з 26.05.2021.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 17.12.2021 позов задовольнив.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.08.2022 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 04.10.2022 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що у травні 2021 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною заявою щодо оформлення необхідних документів та направлення до ГУПФУ в Хмельницькій області подання про призначення пенсії за вислугу років. За результатами розгляду цієї заяви, ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 23.06.2021 за № 9/1/6169 повідомив, що відповідачем повернуто подання та документи, надані для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII, з підстав відсутності необхідної вислуги років. Вважає відмову у призначенні йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII незаконною.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону № 2262-XII ГУПФУ в Хмельницькій області обґрунтовано повернуто документи ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зазначив, що відповідно до пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV (у редакції, чинній на момент звернення за призначенням пенсії) особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років.
У зв`язку із тим, що вислуга років позивача станом на день виключення зі списків особового складу військової частини та на момент звернення за пенсією становить 16 років 03 місяці 29 днів, підстав для призначення пенсії за вислугу років з 26.05.2021 немає.
Вважає, що правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 30.01.2018 у справі № 539/3872/14-а, не може бути врахована при вирішенні цієї справи, оскільки стосується осіб, на момент звернення за призначенням пенсії яких, діяла редакція пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII, яка передбачала, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону № 1763-IV: за вислугу 15 років - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Водночас станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії, діяла інша редакція пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII, відповідно до якої необхідний стаж для призначення пенсії за вислугою років становить 20 років.
За таких обставин, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач у період з 01.08.1988 по 30.11.2004 проходив військову службу Збройних Силах СРСР та в Збройних Силах України.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.11.2004 № 888 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «в» пункту 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (у зв`язку зі скороченням штатів) у зв`язку із реформуванням Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.11.2004 № 247 з 30.11.2004 позивач виключений із списків особового складу частини.
На день виключення зі списків особового складу військової частини вислуга років позивача становила 16 років 03 місяці 29 днів.
26.05.2021 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення необхідних документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 11 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 (далі Закон України № 1763-IV) та направлення до ГУПФУ в Хмельницькій області подання про призначення пенсії за вислугу років.
Листом від 23.06.2021 № 9/1/6169 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача про те, що ГУПФУ в Хмельницькій області повернуто подання та документи, надані позивачем для призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку із відсутністю необхідної вислуги років.
У листі від 14.06.2021 № 2200-0308-8/3068, повертаючи документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років, відповідач зазначив, що відповідно до статі 12 Закону № 2262-XII пенсії за вислугу років призначаються, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 календарних років і більше, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей (пункт в).
Водночас на дату звільнення позивача з військової служби у запас за пунктом 67 підпунктом «в» (у зв`язку зі скороченням штатів) з 30.11.2004 його вислуга років складає 16 років 03 місяці 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років на умовах Закону № 2262-XII.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг досягнутих військовослужбовцями та прирівняними до них особами соціальних гарантій не може бути звужений шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Суд першої інстанції констатував, що право позивача, звільненого з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних сил України, на пенсійне забезпечення при досягненні ним в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років встановлене пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення позивача.
На момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років (16 років 3 місяці і 29 днів) дає йому право на призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Позивач подав заяву про призначення пенсії за вислугу років 26.05.2021, тому саме з цієї дати відповідач зобов`язаний призначити йому пенсію за вислугу років.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку.
Із посиланням на абзац 2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, суд апеляційної інстанції зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовуються той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд апеляційної інстанції констатував, що необхідного віку (45 років), позивач досяг (04.07.2016) після зміни правового регулювання правовідносин (29.04.2006), відповідно до яких статтю 12 Закону № 2262-ХІІ викладено в новій редакції, а саме, доповнено пунктом «е», яким визначено умови призначення пенсії за вислугу років - необхідний вік та стаж роботи (20 років).
Відповідно, оскільки на момент звернення у позивача не було необхідного стажу роботи 20 років, що передбачено Законом № 2262-ХІІ, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим рішення ГУПФУ в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 686/651/17, від 21.11.2019 у справі №331/1442/17, від 14.04.2020 у справі № 260/450/19 та від 21.12.2021 у справі №686/18373/17.
Скаржник наполягає, що при вирішенні питання щодо наявності права на пенсійне забезпечення осіб, звільнених у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, необхідно застосовувати пункт 11 частини першої статті 1 Закону № 1763-IV у первинній редакції, яка передбачала право на пенсію при досягненні в майбутньому віку 45 років та наявність вислуги 15 років.
Зважаючи на те, що позивач досяг 45 років та має необхідну вислугу років, у відповідача виникли обумовлені законом підстави для призначення пенсії.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Зазначає, що внаслідок зміни правового регулювання пенсія на за вислугу років особам, звільненим у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, призначається за умови досягнення ним 45 років та наявністю вислуги 20 років. З огляду на те, що вислуга років позивача становить 16 років 03 місяців 29 днів, підстави для призначення пенсії відсутні.
Також відповідач наголосив на нерелевантності приведеної скаржником судової практики Верховного Суду.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України № 1763-IV встановлює правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв`язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.
Особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту, зокрема для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення (пункт 11 статті 1 Закону № 1763-IV).
Статтею 3 цього ж Закону дію вказаної норми поширено і на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України після 01 січня 2004 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006 № 3591-IV (набрав чинності з 29.04.2006) внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, за якими статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема доповнено пунктом «в», за яким пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».
У свою чергу, Законом України № 3668-VI від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у пункті «в» статті 12 Закону № 2262-XI цифри і слово « 15 років» замінено цифрами і словами « 20 календарних років і більше».
Аналогічні зміни були внесені і в пункті 11 статті 1 Закону № 1763-IV, відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Отже, на час звільнення позивача зі Збройних сил України - 30.11.2004, пункт 11 статті 1 Закону № 1763-IV передбачав право на пенсію за вислугу років особам офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років.
Водночас, на час досягнення позивачем 45 річного віку та звернення до пенсійного органу щодо призначення пенсії пункт «в» статті 12 Закону № 2262-ХІІ та пункт 11 статті 1 Закону № 1763-IV передбачали право на пенсію за вислугу років особам офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 років.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Також вказано, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
З огляду на положення пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Аналогічна правова позиції висловлена Верховним Судом у постановах від 16.07.2019 у справі № 686/651/17, від 14.04.2020 у справі № 260/450/19 та від 21.12.2021 у справі № 686/18373/17, від 18.10.2022 у справі № 520/7829/2020 та від 15.02.2023 у справі № 560/82/19 і колегія суддів у справі, що розглядається, не вбачає правових підстав відступати від такої.
Отже, оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.
Станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років та його вислуга складала понад 15 років, у зв`язку із чим колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 набув право на призначення пенсії за вислугу років, натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
VІIІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
ІХ. СУДОВИЙ ЗБІР
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Колегією суддів установлено, що при зверненні до суду із касаційною скаргою, позивач сплатив судовий збір у розмірі 1831 грн (квитанція №1041942119 від 15.09.2022), а тому такі витрати підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі №560/8862/21 скасувати.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №560/8862/21 залишити в силі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, м. Хмельницький, вул. Г. Чекірди, 10; код ЄДРПОУ 21318350) судові витрати, що складаються із судового збору у сумі 1831 (одна тисяча вісімсот тридцять одна) гривня 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Кравчук