ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 560/9343/23
адміністративне провадження № К/990/42901/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/9343/23
за позовом ОСОБА_1
до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з питань надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області
про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року (головуючий суддя: Матохнюк Д.Б., судді: Біла Л.М., Гонтарук В.М.),
Установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з питань надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі - «Загін»), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо не нарахування і невиплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 4 вересня 2018 року до 26 квітня 2023 року;
зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 вересня 2018 року до 26 квітня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100 (далі - «Порядок №100»).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що при звільненні відповідачем не виплачено йому належне грошове забезпечення, чим порушено вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року позов задоволено:
визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 4 вересня 2018 року до 26 квітня 2023 року;
стягнуто з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади в розмірі: 83402 грн 24 коп з урахуванням обов`язкових платежів та виплат.
У цьому рішенні суд першої інстанції підтвердив право позивача на виплату ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Одночасно, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України в редакції, яка була чинна до 19 липня 2022 року та визначив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період, врахувавши встановлений розмір заборгованості, характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, обрахувавши її у сумі: 83402,24 грн.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року скасовано в частині стягнення з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади в розмірі: 83402 грн 24 коп з урахуванням обов`язкових платежів та виплат, та прийнято в цій частині нову постанову, якою зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за 182 дні у сумі: 62 464,22 грн.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що окружний суд дійшов правильного висновку про наявність достатніх та необхідних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Проте, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час фактичного розрахунку, тобто такої, якою встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року.
Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання правозастосування норм матеріального права за наведених обставин (коли спірний період заборгованості регулюються положення КЗпП України у різних редакціях).
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року зупинено провадження у справі № 560/9343/23 до набрання законної сили рішенням судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 440/6856/22.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року поновлено касаційне провадження №К/990/42901/23 у справі №560/9343/23 за позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з питань надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду і призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 проходив службу у 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.
Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (по особовому складу) від 3 вересня 2018 року №469 звільнений зі служби з 3 вересня 2018 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №560/6693/22:
визнано необґрунтованими дії 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області стосовно застосування до обчислення індексації грошового забезпечення, яка належала до виплати ОСОБА_1 , в якості місяця підвищення доходів (базового місяця) листопада 2014 року;
зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року;
визнано протиправною невиплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року,
зобов`язано 1 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця січня 2008 року.
На виконання рішення суду відповідачем виплачено позивачеві кошти в розмірі: 83402,24 грн.
Відповідачем не нараховано позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 вересня 2018 року до 26 квітня 2023 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.
Суд першої інстанції при вирішенні спору застосував приписи статті 117 КЗпП України в редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписів статті 117 КЗпП України, яка діяла до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Проте, колегія суддів зауважує, що вказаний підхід Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Означений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 4 вересня 2018 року до 26 квітня 2023 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період з 4 вересня 2018 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 26 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Тож, з урахуванням положення частини третьої статті 341 КАС України Суд вважає за належне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 з метою урахування, зокрема, висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, тобто такої, яка ухвалена Верховним Судом після відкриття касаційного провадження у цій справі.
За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.
Одночасно, Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
Оскільки судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року скасувати.
3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Хмельницького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду