Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 562/1686/18

провадження № 61-16928св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 напостанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Шимків С. С., Ковальчук Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації, про встановлення способу участі у вихованні дитини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Служба у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації, про встановлення способу участі у вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 26 листопада 2011 року до 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу відповідач почала чинити батькові перешкоди у побаченні з дочкою, а саме: не відповідає на дзвінки, на візити до дочки реагує агресивно, не дозволяє дитині приймати від батька подарунки, налаштовує дитину проти нього та його родичів, не дає можливості спілкуватися із дочкою.

Жодних обставин, які б давали підстави вважати, що його спілкування з дочкою спричинить їй шкоду, не існує. Позивач звертався до органу опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації та просив встановити дні побань із дочкою та визначення способу участі у її вихованні, проте таке звернення залишилося не розглянутим.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд встановити спосіб його участі у вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

- встановити побачення кожну першу та третю суботу місяця з 9:00 до 20:00 год. за місцем перебування чи проживання дитини та за місцем проживанням позивача;

- встановити побачення кожну другу та четверту неділю місяця з 9:00 до 20:00 год. за місцем перебування чи проживання дитини та за місцем проживанням позивача;

- встановити побачення кожного вівторка та четверга з 14:00 до

20:00 год. із правом позивача забирати дочку із дому та/або дошкільного виховного закладу чи школи;

- під час побачень по вихідних та святкових днях дозволити позивачу разом із донькою виїжджати до міст Здолбунів, Рівне, Острог для відвідування розважальних закладів, а саме: зоопарку, лялькового театру, цирку, кінотеатру, парку, дитячих розважальних закладів;

- встановити спільний відпочинок позивача із донькою у першу половину літніх, осінніх, зимових та весняних канікул;

- встановити право на необмежене спілкування позивача із дочкою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного чи іншого зв`язку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що спілкування позивача ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 на цьому етапі буде перешкоджати нормальному розвитку та вихованню дитини, її повноцінному фізичному, духовному та моральному розвитку.

При цьому суд посилався на показання свідків, відповідно до яких було встановлено, що дитина досить негативно відноситься до батька.

Суд першої інстанції вважав, що висновок органу опіки і піклування про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею

від 23 липня 2018 року № 2124/06/01-25/18, яким рекомендовано встановити батьку для участі у вихованні і спілкуванні з малолітньою донькою способи побачень із донькою у присутності матері у відповідні дні, не відповідає встановленим у справі обставинам, а тому не може бути взятий до уваги.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня

2020 року рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області

від 05 лютого 2020 року скасовано.

Позов задоволено частково.

Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши йому побачення з дитиною кожну першу та третю суботу щомісяця з 9:00 до

20:00 години за місцем проживання (перебування) дитини в присутності її матері.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних стосунків і контактів. Батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Судово-психологічна експертиза малолітній ОСОБА_3 щодо можливого негативного впливу батька на неї не проводилася, тому лише показання з цього приводу допитаних у справі свідків зі сторони відповідача не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог батька про встановлення способу участі у вихованні дитини.

Суд апеляційної інстанції вважав відсутніми підстави не брати до уваги висновок органів опіки і піклування, яким рекомендовано встановити батьку для участі у вихованні і спілкуванні з малолітньою донькою способи побачень із донькою у присутності матері у відповідні дні.

Судових рішень щодо обмеження чи позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 не встановлено, як і не існує вироків суду щодо ОСОБА_1 за обвинуваченнями ОСОБА_2 у спричиненні їй тілесних ушкоджень та розбещенні їх малолітньої доньки, а тому відповідач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень щодо позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 листопада 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року відкрито провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У лютому 2021 року справа № 562/1686/18 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 157 СК України, статей 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц та від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17.

Так, у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що відповідно до частини шостої статті

19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Верховний Суд констатував, що усіх діях стосовно дітей першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом апеляційної інстанції не врахованого те, що батько є причиною фізичних та психічних розладів у дитини, що підтвердили свідки, оскільки він вчиняв протиправні дії щодо доньки та матері дитини. Крім того,

ОСОБА_1 не цікавиться життям дитини, що підтверджується фактом наявності заборгованості зі сплати аліментів та підтверджує небажання батька виконувати свої обов`язки стосовно малолітньої доньки.

Крім того, позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що саме відповідачем порушеного його право бачитися з дитиною шляхом чинення перешкод у спілкуванні.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 26 листопада 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі (а. с. 8, т. 1).

ОСОБА_1 є батьком малолітньої дочки ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23 серпня 2013 року Здовбицькою сільською радою Здолбунівського району Рівненської області (а. с. 7, т. 1).

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 8,

т. 1).

Судами також встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю - ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку органу опіки і піклування від 23 липня 2018 року

№ 2124/06/01-25/18 рекомендовано встановити батьку ОСОБА_1 для участі у вихованні і спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи участі побачення з донькою: кожну першу і третю суботу місяця з 9:00 год. до 20:00 год. за місцем перебування чи проживання дитини або в будь-якому іншому місці в присутності матері, за взаємною згодою обох батьків, враховуючи стан здоров`я та інтереси дитини (а. с. 54, т. 1).

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частиною першою статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою, третьою статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судами України як джерело права.

Так, у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява

№ 31111/04, ЄСПЛ зазначав, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом статей 150 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною першою статті 151 СК України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини, а стаття 153 цього Кодексу встановлює право матері, батька та дитина на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Отже, обов`язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен із батьків зобов`язаний брати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, такі зустрічі не повинні носити формальний характер, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Вказані норми права кореспондуються зі статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до положень якої батьки, що проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право на спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Таким чином, міжнародними та національними нормами законодавства України закріплено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Також передбачено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов`язок - не чинити цьому перешкоди.

У справах, що виникають зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Верховний Суд вкотре наголошує, що при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Судам необхідно враховувати загальну пропорційність будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, надавати ретельну оцінку низці факторів, які залежно від обставин відповідної справи можуть відрізнятися.

При вирішенні питання щодо участі того з батьків, хто проживає окремо, у вихованні та спілкуванні з дитиною необхідно пам`ятати, що у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (стаття 159 СК України).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що спілкування позивача ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 буде перешкоджати нормальному розвитку та вихованню дитини, її повноцінному фізичному, духовному та моральному розвитку. При цьому суд посилався на показання свідків, відповідно до яких було встановлено, що дитина досить негативно відноситься до батька, та не взяв до уваги висновок органу опіки і піклування про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Таким чином, встановлюючи обмеження батькові та дитині у безперешкодному спілкуванні та налагодженні психоемоційного контакту між ними, суд першої інстанції обмежився лише показаннями свідків та доводами відповідача про те, що зустрічі малолітньої ОСОБА_3 з батьком та їх спілкування перешкоджає нормальному розвиткові дитини, посилаючись на факт розбещення дитини та нанесення тілесних ушкоджень колишній дружині.

Разом із тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що судові рішення щодо обмеження чи позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 відсутні, як і не існує вироків суду щодо

ОСОБА_1 за обвинуваченнями у спричиненні ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та розбещенні їх малолітньої доньки.

Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції на запитання судді щодо стану кримінальних проваджень, відомості про які внесені ще у

2017 році, стосовно розбещення дитини та нанесення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , сторони відповіли, що їм невідомо про стан кримінальних проваджень.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що посилання відповідача ОСОБА_2 на неправомірність дій позивача стосовно неї та малолітньої дитини ґрунтуються виключно на припущеннях, не доведені жодними належними і допустимими доказами.

Крім того, аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області

від 30 грудня 2020 року у справі № 562/1488/18 кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, відносно ОСОБА_1 закрито. Встановлено, що потерпіла та її представник не заперечували щодо звільнення

ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності.

Отже, факт того, що спілкування батька з дитиною буде перешкоджати повноцінному фізичному, духовному, моральному розвитку і вихованню дитини, є недоведеним та не встановленим судами.

З огляду на зазначене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що батько є причиною фізичних та психічних розладів у дитини, оскільки вказане було предметом розгляду суду апеляційної інстанції, проте відповідачем у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надано жодних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд врахував також висновок органу опіки і піклування від 23 липня 2018 року № 2124/06/01-25/18, відповідно до якого рекомендовано встановити батьку ОСОБА_1 для участі у вихованні і спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи участі побачення з донькою: кожну першу і третю суботу місяця з 9:00 год. до 20:00 год. за місцем перебування чи проживання дитини або в будь-якому іншому місці в присутності матері, за взаємною згодою обох батьків, враховуючи стан здоров`я та інтереси дитини.

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції, враховуючи запропоновані рекомендації органу опіки і піклування щодо встановленого графіку спілкування батька з дитиною, обґрунтовано виходив з усталеного розпорядку життя сторін та дитини.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновок суду апеляційної інстанції суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17 про те, що відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, оскільки вказані доводи свідчать про помилкове тлумачення заявником норм матеріального права та практики Верховного Суду, а фактичні обставини справи № 138/96/17 не є тотожними зі справою, що переглядається.

Так, у вказаній справі Верховний Суд констатував, що враховуючи постійне проживання дитини разом із матір`ю, тісний психоемоційний зв`язок саме з нею, обумовлення органом опіки та піклування побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною. Разом із тим, ані органом опіки та піклування, ані відповідачем у справі не надано судам першої та апеляційної інстанцій доказів на підтвердження висновку про те, що участь батька у спілкуванні та вихованні дитини можлива лише за бажанням дитини, а так само що між батьком та дитиною існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні.

Верховний Суд наголошує, що визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам кожної конкретно взятої справи, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров`я, психоемоційного стану.

Таким чином, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суд апеляційної інстанції врахував принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та передусім інтереси дитини з урахування конкретних обставин справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Саме такий спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею у повній мірі відповідатиме інтересам як батьків, так і дитини, а також є достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини.

Крім того, з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, батьки не позбавлені права в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати інтересам дитини. Також у разі виникнення підстав для твердження про настання негативних наслідків для дитини за результатами спілкування з батьком у випадку доведеності вказаного ОСОБА_2 не позбавлена права порушити питання про зміну способу участі батька у вихованні дочки.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, який забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, та не спростовують того, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук