№ 562/2210/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

18 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 562/2210/17

провадження № 61-6720св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування чужим майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування майном.

Позов мотивувало тим, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 13 лютого 2008 року, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), яке виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), та ОСОБА_1 , на підставі договорів факторингу та відступлення права вимоги за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року.

За рішенням приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності від 17 жовтня 2016 року товариство набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим просить усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом надання доступу до неї, а також визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договорів факторингу недійсними.

Зустрічний позов мотивувала тим, що кредитний договір сторони уклали з порушенням прав споживача, оскільки умови кредитного договору від 13 лютого 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 , не відповідають вимогам законодавства, є несправедливими.

Зазначила, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не мало ліцензії на укладення договору факторингу щодо валютного кредитного договору. Предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога. Відступлення права вимоги за іпотечним договором не може бути предметом договору факторингу.

Уточнивши позов, просила суд визнати недійсними кредитний договір від 13 лютого 2008 року, укладений між нею та ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в частині відступлення прав за іпотечним договором від 13 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 , скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстроване право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 .

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсним іпотечного договору.

Позов мотивував тим, що квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, належить йому з ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності та придбана у шлюбі. Договір іпотеки сторони уклали без його згоди. Укладенням договору іпотеки порушені права малолітньої дитини.

Просив суд визнати недійсним іпотечний договір від 13 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 .

Ухвалою від 18 жовтня 2017 року Здолбунівський районний суд Рівненської області об`єднав цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Вектор Плюс», ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсним іпотечного договору з цивільною справою за позовом ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування чужим майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування.

Ухвалою від 10 січня 2018 року Здолбунівський районний суд Рівненської області клопотання ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задовольнив, залучив до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як співвідповідачів.

Ухвалою від 10 січня 2018 року Здолбунівський районний суд Рівненської області залучив до участі у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договорів факторингу і уступлення прав за іпотечними договорами недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєву А. М. як третю особу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 02 червня 2020 року Здолбунівський районний суд Рівненської області у позові ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовив.

Позов ОСОБА_4 задовольнив.

Визнав недійсним договір іпотеки від 13 лютого 2008 року № 1701/0208/71-020 між ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 .

Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав недійсними:

договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», в частині відступлення прав за іпотечним договором від 13 лютого 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», і ОСОБА_1 .

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 31889062 від 17.10.2016 13:37:22. приватний нотаріус Кобелєва А. М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, згідно якого зареєстроване право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 .

У решті позову ОСОБА_1 відмовив.

Стягнув з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на користь держави 640,00 грн. судових витрат.

Відмовляючи у позові ТОВ «ФК «Вектор Плюс» суд першої інстанції виходив з того, що наявність договору іпотеки, набуття права власності на об`єкт іпотеки товариством не дає йому прав на обмеження права відповідача на користування житлом. Підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житлом, передбачених статтею 405 ЦК України, немає та відсутні підстави для виселення в розумінні вимог статті 109 ЖК України.

Виходив з того, що договір факторингу, на підставі якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, не відповідає вимогам закону, вбачаються підстави для визнання його недійсним.

Зазначив, що право власності на квартиру ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» зареєструвало незаконно та безпідставно.

В частині задоволення позову ОСОБА_4 суд першої інстанції мотивував рішення відсутністю його згоди, як одного із подружжя, на укладення договору іпотеки.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 в частин вимог про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції виходив із того, що договір відповідає вимогам чинного законодавства та ОСОБА_1 виконувала умови цього договору.

На думку місцевого суду, договори факторингу та відступлення прав вимог за іпотечним договором укладені всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки предметом договору факторингу є виключно право грошової вимоги. Валюта не може бути предметом договору факторингу.

Виходив з того, що надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями, проте у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» така ліцензія відсутня, тому воно не мало право укладати договори факторингу, предметом яких є саме право вимоги за валютним кредитним договором.

У договорі про відступлення права вимоги за іпотечним договором йдеться про відступлення вимоги саме за договором, але не зазначається договір, укладений з ОСОБА_1 .

Зазначив, що оспорений договір факторингу не посвідчений нотаріально, відомості про відступлення права вимогами за іпотечним договором не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Вважав, що товариство не мало права на відступлення права вимоги за іпотечним договором, оскільки такий вид діяльності (відступлення права вимоги за іпотечними договорами) відсутній у свідоцтві про реєстрацію цієї фінансової установи.

На думку місцевого суду, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не довів сплату грошових коштів за відступлене право вимоги за договором факторингу від 28 листопада 2012 року, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про недійсність зазначеного договору.

При вирішенні питання про визнання недійсним договору факторингу та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, суд першої інстанції виходив також з недійсності договору іпотеки, як укладеного без згоди ОСОБА_4 , тому ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не могло набути право вимоги за недійсним іпотечним договором.

Дійшов висновку про незаконність реєстрації права власності на квартиру за товариством, оскільки її провели відповідно до іпотечного договору, договору факторингу, договору про відступлення права вимоги, які підлягають визнанню недійсними.

Зазначив, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не довело наявності у нього, відповідно до Закону України «Про іпотеку», безспірного права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вважав, що реєстрація права власності на предмет іпотеки порушила права ОСОБА_4 , який є співвласником квартири.

Послався на порушення вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки перед реєстрацією права власності на квартиру за відповідачем її оцінку не провів незалежний оцінювач.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 01 квітня 2021 року Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задовольнив частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 червня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення.

У задоволенні позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовив.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовив.

Зазначив, що наведені місцевим судом мотиви відмови у позові ТОВ «ФК «Вектор Плюс», зокрема, що наявність у нього договору іпотеки і набуття права власності на об`єкт іпотеки не дають йому підстав на обмеження відповідача ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою та визнання її такою, що втратила право користування житлом прийняті апеляційним судом до уваги.

Вважав попередчасними і такими, що не відповідають вимогам закону і обставинам справи висновки суду першої Інстанції щодо зустрічних позовів, а саме недійсності договору факторингу, незаконності набуття товариством права власності на спірну квартиру і безпідставності його реєстрації.

Щодо зустрічних вимог ОСОБА_1 та вимог ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції зазначив, що на час звернення позивачів до суду в 2017 році, відповідач ПАТ «Сведбанк» як юридична особа вже не існувало, а його правонаступник, як сторона оспорених договорів, є Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), яке не залучено до участі у справі, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що ОСОБА_1 отримала кредит в іноземній валюті на придбання квартири, яка є місцем постійного проживання її та членів її сім`ї, згоди на звернення стягнення ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на цю квартиру вона не давала, отже, з огляду на вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», нотаріус повинен був відмовити у реєстрації права власності на цю квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову товариства та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначила застосування статті 129 Конституції України, статей 15 16 215 216 227 578 1077 1078 ЦК України статті 65 СК України та частини четвертої статті 82 ЦПК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що права ПАТ «Омега Банк» не порушені рішенням суду першої інстанції у справі, оскільки договори укладені з ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», а станом на час ухвалення рішення суду першої інстанції ПАТ «Омега Банк» припинено.

Зазначила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність договорів факторингу та відступлення прав вимог за іпотечним договором; у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не надало доказів сплати грошових коштів за відступлене право вимоги за договором факторингу; ТОВ «ФК «Вектор Плюс» реалізувало своє право на повернення отриманого за договором кредиту шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, що виключає можливість обрання кредитором іншого способу виконання зобов`язання.

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_4 зазначив застосування статті 129 Конституції України, статей 15 16 215 216 227 578 1077 1078 ЦК України статті 65 СК України та частини четвертої статті 82 ЦПК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц.

Касаційну скаргу мотивував тим, що права ПАТ «Омега Банк» не порушені рішенням місцевого суду, оскільки договори укладені з ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», а станом на час ухвалення рішення суду першої інстанції ПАТ «Омега Банк» припинено.

Відсутність письмової згоди одного з подружжя на укладення договору іпотеки є безумовною підставою для визнання такого договору недійсним; строк позовної давності не пропущений, оскільки про наявність спірного договору ОСОБА_4 дізнався у серпні 2017 року.

Підставою для відкриття касаційного провадження ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зазначило неврахування висновків щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874св18), постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16;

неврахування висновків щодо застосування статті 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19);

неврахування висновків щодо застосування статті 629 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435св18);

неврахування висновків щодо застосування статей 317 319 391 405 ЦК України та статей 150 156 ЖК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18).

Касаційну скаргу мотивувало тим, що посилання на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставним, оскільки мораторій є відстроченням виконання, а не звільненням від виконання, іпотекодавець не надала доказів того, що квартира є єдиним житлом; одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; ТОВ «ФК «Вектор Плюс» є законним власником майна - квартири і має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном; припинення права користування житлом у колишнього власника тягне за собою втрату його членами сім`ї права користування житлом.

У червні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суд апеляційної інстанції в частині позову ОСОБА_1 залишити без змін.

До Верховного Суду 25 червня 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просило касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову суд апеляційної інстанції в частині позову ОСОБА_4 залишити без змін.

У липні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 13 лютого 2008 року ОСОБА_1 уклала з ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», кредитний договір № 1701/0208/71/020, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 34 300,00 дол. США на строк з 12 лютого 2008 року до 11 лютого 2038 року (т. 1 а. с. 143-149).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки від 13 лютого 2008 року № 1701/0208/71/020-Z-1,за умовами якого в іпотеку передана квартира АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 15-19).

28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» за договором факторингу № 15 та договором про відступлення прав за договором іпотеки свої права вимоги до позичальника та іпотекодавця за зобов`язаннями за кредитним та іпотечним договорами (т. 1 а. с. 4-14).

У пункті 12 іпотечного договору міститься застереження про задоволення вимоги іпотекодержателя, зокрема, зазначено, що іпотекодержатель може обрати один із передбачених частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» спосіб задоволення своїх вимог.

У зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, неповерненням кредиту, несплати процентів та комісій за користування ним, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку».

11 квітня 2016 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не має доступу до квартири, оскільки там проживає ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційних проваджень є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зазначили застосування статті 129 Конституції України, статей 15 16 215 216 227 578 1077 1078 ЦК України статті 65 СК України та частини четвертої статті 82 ЦПК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Ці доводи не знайшли підтвердження у справі.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, на яку посилалися ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зазначено, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц, про яку також зазначали заявники, дійшов висновку про те, що відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг.

Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Фактором у договорі факторингу може бути банк або інша фінансова установа (стаття 1079 ЦК України).

За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону). За змістом частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

При цьому частинами першою, другою статті 7 Закону передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Проте, скасовуючи рішення місцевого суду у частині задоволення зустрічних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив суто із процесуальних підстав та зазначив, що на час звернення їх до суду в 2017 році, відповідач ПАТ «Сведбанк» як юридична особа вже не існувало, а його правонаступник ПАТ «Омега Банк», яксторона оспорених договорів, до участі у справі не залучений, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію ПАТ «Омега Банк» припинено лише 18 листопада 2019 року.

Отже на час звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до суду з позовами та розгляду справу у суді першої інстанції ПАТ «Омега Банк» припинено не було, а тому позивачі не були позбавлені можливості заявити клопотання про залучення ПАТ «Омега Банк» до участі у справі як співвідповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача(пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Посилання заявників на неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 є неприйнятними, оскільки наявна постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) про відступлення від такого висновку.

Щодо касаційної скарги ТОВ «ФК «Вектор Плюс»

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс», суд апеляційної інстанції виходив з того, що відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» суд першої інстанції виходив зі своїх же висновків щодо зустрічних позовів, а саме недійсності договору факторингу і незаконності набуття та реєстрації права власності товариством на спірну квартиру.

Вважав такий висновок місцевого суду передчасним і таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції також вважав, що ОСОБА_1 отримала кредит в іноземній валюті на придбання квартири, яка є місцем її постійного проживання та членів її сім`ї, згоди на звернення стягнення ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на цю квартиру вона не давала, документи, що були підставою для оформлення права власності на спірну квартиру за позивачем, нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. на вимогу суду не надала, а тому з огляду на вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Підставою для відкриття ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зазначило неврахування висновків щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874св18), постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16; неврахування висновків щодо застосування статей 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19); неврахування висновків щодо застосування статті 629 ЦК України, у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435св18); неврахування висновків щодо застосування статей 317 319 391 405 ЦК України та статей 150 156 ЖК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18).

У постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874св18), зазначеній ТОВ «ФК «Вектор Плюс», міститься правовий висновок про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

Проте посилання заявника на неврахування цього висновку щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874св18) є неприйнятними, оскільки наявна постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) про відступлення від такого висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), на яку посилався заявник, зазначено, що підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя(частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

З огляду на вказане Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435св18), на яку посилалося ТОВ «ФК «Вектор Плюс», зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У справі, що переглядається, суд встановив, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 34 300,00 дол. США.

Враховуючи отримання кредиту у іноземній валюті та положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Верховний Суд звертає увагу на те, що у нотаріуса були підстави для відмови у реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Наведене свідчить про те, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам щодо застосування статей 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) та статті 629 ЦК України у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435св18), наведеним ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18), зазначеній заявником, дійшов висновку про те, що частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Врахувавши, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім`ї права користуватися житлом, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів. Право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

Тривалий строк користування позивачами спірною квартирою, враховуючи зміну власника, членами сім`ї якого вони не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд.

Однак, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс», оскільки товариство, набуваючи у власність спірну квартиру, у якій проживають відповідачі, повинно було усвідомлювати, що визнання їх такими, що втратили право користування житлом або їх виселення можливо лише з підстав, визначених законом.

Таким чином, наведене свідчить про відмінність встановлених обставин справи та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.

Отже, доводи ТОВ «ФК «Вектор Плюс», що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив обставини відмінні, від тих, які встановлено судами попередніх інстанцій у справах, про які зазначав заявник як приклад неоднакового застосування.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень Закону України «Про іпотеку», Житлового та Цивільного кодексів України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Інші доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що находиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська