ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 562/3371/23

провадження № 61-13363св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області, в складі судді Кушніра О. Г., від 08 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду, в складі колегії суддів:

Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С., від 12 вересня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

2. Позов мотивований тим, що із 02 вересня 2000 року по 28 вересня

2018 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбу, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка - ОСОБА_3 .

3. Позивачка вказувала, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з нею без погодження сторонами способів утримання батьком своєї дочки.

4. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки.

5. ОСОБА_3 із народження зареєстрована разом з нею в квартирі по АДРЕСА_1 , де у дитини є окрема кімната, обладнана усім необхідним. Дочка навчається у Рівненському ліцеї за місцем проживання.

6. Посилаючись на виникнення з відповідачем непорозумінь щодо місця проживання їхньої спільної дочки, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

7. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області

від 08 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

8. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував, що позов подано матір`ю дитини (позивачкою), з якою дитина фактично проживає, а батько дитини (відповідач) не вимагає зміни місця проживання дитини.

9. Після звернення матері дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дочки, відповідач у встановленому порядку із окремим позовом або зустрічним позовом в межах цієї справи про визначення місця проживання дитини разом з ним не звертався, доказів, які б свідчили про його бажання щодо визначення місця проживання дитини з ним, не надавав.

10. Відмовляючи в задоволенні позову, суди встановили, що сторони відповідно до статті 160 СК України за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір`ю, неповнолітня ОСОБА_3 в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір`ю, що не оспорюється відповідачем.

11. Встановлені на час розгляду справи обставини свідчать про відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивачки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року.

14. Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у грудні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

15. Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19.

17. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій хоча і встановили що дитина мешкає із матір`ю, проте не врахували, що дочка також має зареєстроване місце проживання в Італії.

18. При цьому із пояснень матері відповідача було встановлено, що дитина проживала з відповідачем в Бельгії, а потім в Італії. Вважає, що проживання дитини в різних місцях за межами України, а не за місцем реєстрації в Україні, підтверджує наявність спору між сторонами.

19. Наголошує, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із нею не дає підстави стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу

20. У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат

Пилипчук Л. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

21. Відзив мотивований тим, що з аналізу статей 141 160 161 СК України вбачається рівність прав та обов`язків щодо дитини та вирішення питань, що стосуються дитини за спільною згодою батьків. Лише у випадку недосягнення згоди спір вирішується уповноваженим на те органом або судом.

22. Зазначає, що під час вирішення справи було встановлено, що всі дії щодо дитини вчинялися обома батьками задля якнайкращого дотримання прав та інтересів малолітньої дитини.

23. Звертає увагу, що дія дозволу на тимчасове проживання дитини в Італії закінчилась у вересні 2023 року, а крім того, з долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що дитину бабі ( ОСОБА_5 ) було передано самою позивачкою в Польщі. Отже ці обставини не підтверджують, а спростовують спір між батьками.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. Сторони із 02 вересня 2000 року по 28 вересня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 .

25. ОСОБА_3 від народження зареєстрована разом з матір`ю у квартирі по АДРЕСА_1 , де згідно з актом обстеження умов проживання від 26 жовтня 2023 року дитина має окрему кімнату, обладнану усім необхідним. Наразі дитина навчається у Рівненському ліцеї за місцем проживання.

26. У судовому засіданні малолітня ОСОБА_3 висловила бажання і надалі проживати з матір`ю.

27. Відповідач ОСОБА_2 фактично проживає в Італії.

28. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , з матір`ю.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

29. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

31. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

33. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

34. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

35. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

36. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті

27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

37. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

38. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

39. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).

40. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

41. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

42. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява

№ 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

43. У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня

2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

44. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

45. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

46. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

47. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

48. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

49. За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

50. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

51. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

52. У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

53. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

54. У розглядуваній справі суди встановили, що:

- батьки, які проживають окремо, за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір`ю;

- дитина проживає з матір`ю за своїм зареєстрованим місцем проживання;

- батько не заявляє про необхідність зміни місця проживання дочки та не вчиняє будь-яких дій спрямованих на зміну такого місця проживання;

- дитина, яка досягла десяти років, в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір`ю.

55. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень.

56. Вказане загалом узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня

2024 року у справі №299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі

№ 755/15383/23.

57. Колегія суддів відхиляє посилання позивачки на висновки Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, оскільки цією постановою касаційний суд скасував судові рішення про закриття провадження, в той час як у розглядуваній справі суди не закривали провадження у справі, а ухвалили судові рішення про відмову у позові.

58. Сам по собі факт тимчасового (з дозволу і за погодженням із матір`ю) виїзду дитини за межі України, після якого вона повернулась на своє постійне місце проживання, не свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

59. Відмова в позові у розглядуваній справі не позбавляє ОСОБА_1 права звернення до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому батьки не дійдуть згоди щодо місця проживання малолітньої дочки, а із досягненням чотирнадцятирічного віку ОСОБА_3 вправі самостійно обрати собі місце проживання будь з ким із батьків.

60. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

61. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами та переоцінкою доказів, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

62. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

63. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області

від 08 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович