Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 562/3408/19

провадження № 61-9317св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Здолбунівська районна рада Рівненської області, голова Здолбунівської районної ради Рівненської області Дацюк Олег Євгенійович,

особа, яка не брала участі в розгляді справи, - Комунальне некомерційне підприємство «Здолбунівська центральна районна лікарня» Здолбунівської районної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Здолбунівської районної ради Рівненської області, голови Здолбунівської районної ради Рівненської області Дацюка Олега Євгенійовича про скасування рішень та поновлення на роботі

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 12 червня 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконними та скасувати частини 2, 3, 4 рішення Здолбунівської районної ради Рівненської області від 23 жовтня 2019 року № 706 «Про затвердження статуту комунального некомерційного підприємства «Здолбунівська центральна районна лікарня» Здолбунівської районної ради в новій редакції», розпорядження голови Здолбунівської районної ради Рівненської області Дацюка О. Є. від 23 жовтня 2019 року № 43 про звільнення ОСОБА_1 ; поновити його на посаді головного лікаря комунального некомерційного підприємства «Здолбунівська центральна районна лікарня» Здолбунівської районної ради (далі - КНП «Здолбунівська ЦРЛ»), допустивши негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді з 26 жовтня 2019 року.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що його звільнення відбулося на підставі оскаржуваного розпорядження голови районної ради Дацюка О. Є. , яке суперечить статуту КНП «Здолбунівська ЦРЛ» та вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки вирішення питання звільнення керівника комунального закладу віднесено до виключної компетенції районної ради.

Однак, розглядаючи питання затвердження статуту КНП «Здолбунівська ЦРЛ» в новій редакції, депутати районної ради 23 жовтня 2019 року питання щодо його звільнення з посади головного лікаря не обговорювали та рішення не приймали, а тому його звільнення є незаконним.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Здолбунівський районний суд Рівненської області рішенням від 30 березня 2020 року позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував розпорядження голови Здолбунівської районної ради Дацюка О. Є. від 23 жовтня 2019 року № 43 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КНП Здолбунівська ЦРЛ у зв`язку із закінченням терміну дії контракту з 26 жовтня 2019 року згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України. Поновив ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КНП Здолбунівська ЦРЛ з 26 жовтня 2019 року. У решті вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що за відсутності прийнятого Здолбунівською районною радою в установленому законом порядку рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КНП «Здолбунівська ЦРЛ» звільнення позивача суперечить вимогам законодавства України, тому є незаконним і підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Рівненський апеляційний суд постановою від 12 червня 2020 року апеляційні скарги Здолбунівської районної ради, голови Здолбунівської районної ради Дацюка О. Є. і КНП «Здолбунівська ЦРЛ» задовольнив. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 березня 2020 року скасував, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Стягнув із ОСОБА_1 на користь Здолбунівської районної ради 1 152,60 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи апеляційним судом. Стягнув із ОСОБА_1 на користь голови Здолбунівської районної ради Дацюка О. Є. 1 152,60 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи апеляційним судом. Стягнув із ОСОБА_1 на користь КНП «Здолбунівська ЦРЛ» 1 152,60 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача з роботи за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України здійснено з дотриманням норм трудового законодавства України.

Рівненський апеляційний суд постановою від 20 липня 2020 року компенсував Здолбунівській районній раді, голові Здолбунівської районної ради Дацюку О. Є. та КНП «Здолбунівська ЦРЛ» судовий збір за подання ними апеляційних скарг на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 березня 2020 року по 1 152,60 грн за рахунок держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзивів на неї та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 19 червня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 12 червня 2020 року, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 вказує на відсутність висновку Верховного Суду про застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України щодо продовження терміну дії контракту за відсутності вимог жодної сторони про припинення трудових відносин; не дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів. В оскаржуваному рішенні апеляційного суду відсутні будь-які посилання на конкретні порушення рішенням суду першої інстанції прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків КНП «Здолбунівська ЦРЛ», тому застосування до цих правовідносин пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є помилковим. Крім цього, апеляційний суд ухвалив рішення за участю судді, якому заявлено відвід.

Порушення норм процесуального права та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права призвели до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

04 і 08 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви Здолбунівської районної ради і КНП «Здолбунівська ЦРЛ», які мотивовані тим, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц вже викладав правову позицію щодо застосування пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тому доводи касаційної скарги про відсутність висновку з цього питання на увагу не заслуговують.

Апеляційний суд обґрунтовано врахував права та інтереси всіх учасників судового процесу, в тому числі на законних підставах прийняв апеляційну скаргу КНП «Здолбунівська ЦРЛ» як особи, яка не брала участі в розгляді справи, адже вирішення спору у цій справі впливає на її інтереси, оскільки заявлені до суду позовні вимоги стосуються вирішення питання керівника цієї лікарні, в якій знаходиться його безпосереднє місце роботи і за рахунок коштів якої здійснюється нарахування та виплата йому заробітної плати, а також всі інші гарантії, передбачені КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Здолбунівського районного суду Рівненської області.

28 серпня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року у зв`язку з обранням судді Сімоненко В. М. до Великої Палати Верховного Суду справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 жовтня 2014 року між Здолбунівською районною державною адміністрацією Рівненської області (орган управління майном) та головним лікарем КНП «Здолбунівська ЦРЛ» ОСОБА_1 на підставі статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» укладено контракт строком на п`ять років, з 01 листопада 2014 року до 31 жовтня 2019 року включно.

Згідно з додатковою угодою до контракту, укладеною 29 грудня 2018 року між Здолбунівською районною радою та ОСОБА_1 , на виконання рішення ради від 28 грудня 2018 року № 608, контракт викладено в новій редакції, з терміном його дії з 27 жовтня 2014 року до 26 жовтня 2019 року та набранням чинності з дня підписання сторонами.

У встановленому законом порядку позивач контракт не оспорював та не визнавав недійсним, із заявою про продовження дії контракту не звертався.

Рішенням Здолбунівської районної ради Рівненської області від 23 жовтня 2019 року № 706 «Про затвердження статуту комунального некомерційного підприємства «Здолбунівська центральна районна лікарня» Здолбунівської районної ради в новій редакції» доручено голові Здолбунівської районної ради Рівненської області Дацюку О. Є. забезпечити звільнення головного лікаря у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, відповідно до вимог чинного законодавства, і оголосити конкурс на заміщення вакантної посади керівника КНП Здолбунівська ЦРЛ.

Розпорядженням голови Здолбунівської районної ради Дацюка О. Є. від 23 жовтня 2019 року № 43 про звільнення ОСОБА_1 , виданим на виконання рішення Здолбунівської районної ради від 23 жовтня 2019 року № 706 «Про затвердження Статуту комунального некомерційного підприємства «Здолбунівська центральна районна лікарня» Здолбунівської районної ради в новій редакції», позивача звільнено з посади головного лікаря КНП «Здолбунівська ЦРЛ» у зв`язку із закінченням терміну дії контракту 26 жовтня 2019 року, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, виключно на пленарних засіданнях районної ради вирішується питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, призначення і звільнення їх керівників.

Згідно з пунктом 2 Статуту КНП «Здолбунівська ЦРЛ» в редакції, затвердженій рішенням Здолбунівської районної ради від 28 грудня 2018 року № 608, підприємство створене відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом перетворення комунального закладу охорони здоров`я Здолбунівської центральної районної лікарні у Комунальне некомерційне підприємство. Майно підприємства є спільною власністю територіальних громад Здолбунівського району в особі Здолбунівської районної ради Рівненської області.

Відповідно до пункту 7 Статуту підприємства управління КНП Здолбунівська ЦРЛ здійснює керівник підприємства - головний лікар, який призначається на посаду і звільняється з неї за рішенням Здолбунівської районної ради відповідно до порядку, визначеного законодавством України та відповідним рішенням Здолбунівської районної ради.

Аналогічні положення щодо призначення та звільнення керівника містить пункт 7.2 Статуту КНП «Здолбунівська ЦРЛ» в новій редакції від 23 жовтня 2019 року.

Згідно з частинами першою, другою статті 59 «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною третьою статті 21 КЗпП України передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)).

Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря КНП Здолбунівська ЦРЛ на умовах строкового трудового договору з 27 жовтня 2014 року до 26 жовтня 2019 року і цей строк узгоджено сторонами.

На підставі рішення Здолбунівської районної ради від 23 жовтня 2019 року № 706 голова Здолбунівської районної ради Дацюк О. Є. у зв`язку із закінченням строку дії контракту, укладеного з позивачем, видав розпорядження від 23 жовтня 2019 року про його звільнення з 26 жовтня 2019 року. У вказаному розпорядженні зазначено прізвище, ім`я, по батькові працівника, його посада, дата та підстава припинення трудового договору відповідно до формулювання законодавства про працю з конкретним посиланням на статтю, пункт закону, що відповідає вимогам трудового законодавства щодо порядку оформлення припинення трудових правовідносин з працівником.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення його строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про закінчення дії строкового трудового контракту і його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Результат аналізу наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дає можливість стверджувати, що за відсутності доказів волевиявлення обох сторін на продовження дії контракту, як і доказів продовження особою виконувати свої обов`язки після встановленого ним строку, при тому, що закон не зобов`язує роботодавця попереджати про наступне звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, підстав для автоматичного продовження контракту немає.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач звільнив позивача із займаної посади 26 жовтня 2019 року за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з дотриманням вимог законодавства України та умов укладеного між сторонами контракту.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно недотримання відповідачем порядку його звільнення, встановленого Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», спростовуються нормами чинного законодавства та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд ухвалив рішення за участю судді, якому заявлено відвід, на увагу не заслуговують, оскільки апеляційний суд обґрунтовано залишив заяву про відвід без розгляду з підстав, передбачених частиною третьою статті 39 ЦПК України.

Інші аргументи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм ЦПК України висновків апеляційного суду не спростовують, за своїм змістом зводяться до незгоди з такими висновками та здійсненою судом оцінкою зібраних доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про порушення відповідачем законодавства України при його звільненні, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 12 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун