Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 564/2655/19
провадження № 61-20890 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Стецюк Максим Юрійович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Михайлов Володимир Олександрович,
третя особа - служба у справах дітей Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова Володимира Олександровича, на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 березня 2021 року у складі судді Левчук В. В.
та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року
у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - служба
у справах дітей Костопільської РДА), про відібрання дитини від батька
без позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над малолітньою дитиною та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 09 листопада 1996 року
між ОСОБА_2 та його дочкою - ОСОБА_3 (дівоче прізвище - ОСОБА_4 ), було зареєстровано шлюб, у якому у них народилося двоє дітей:
син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дочка -
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла.
Позивач указував, що ОСОБА_2 самоусунувся від спілкування
з малолітньою ОСОБА_6 , від її виховання та утримання, піклування
про неї, виїхав за межі України до Королівства Іспанії, у зв`язку з чим внучка виявила бажання проживати разом із ним і його дружиною - ОСОБА_7 , тобто з дідом та бабою.
Наказом служби у справах дітей Костопільської РДА від 21 серпня 2019 року № 59 малолітню ОСОБА_6 влаштовано на тимчасове проживання у його сім`ю, до прийняття рішення щодо влаштування дитини у сімейні форми виховання або повернення у біологічну сім`ю.
ОСОБА_2 ніяких дій щодо налагодження стосунків із дочкою не вживав, її життям, вихованням, розвитком, навчанням і станом здоров`я не цікавився. Разом із цим, він та його дружина повністю опікуються малолітньою ОСОБА_6 , для неї створено необхідні умови, у неї є своя кімната, ліжко, тобто все необхідне для комфортного проживання та розвитку.
На даний час виникають проблеми щодо влаштування малолітньої
ОСОБА_6 до навчального закладу, здійснення огляду лікарями, оформлення соціальних пільг у разі втрати годувальника й інших питань, пов`язаних із її розвитком, забезпеченням і вихованням.
Підставою для відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав є те, що останній ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний стан дитини, не спілкується з нею, що є мірою, яка відповідає найкращим інтересам дитини.
З урахуванням наведеного, посилаючись на положення статей 170 180 182 184 243 СК України, необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини, ОСОБА_1 просив суд: відібрати малолітню ОСОБА_6 від батька - ОСОБА_2 , без позбавлення його батьківських прав; встановити опіку над ОСОБА_6 та призначити його опікуном малолітньої дитини; стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання
ОСОБА_6 у розмірі 3 000,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 23 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Відібрано малолітню ОСОБА_6 від її батька - ОСОБА_2 ,
без позбавлення його батьківських прав, та передано дитину дідові - ОСОБА_1 .
Встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_6 та призначено опікуном малолітньої ОСОБА_6 - ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_6 у розмірі 3 000,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 07 жовтня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання судового рішення у частині відібрання дитини та стягнення аліментів у межах платежу за один місяць.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того,
що на момент смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , малолітня ОСОБА_6 , її повнолітній брат - ОСОБА_5 , та відповідач проживали й були зареєстровані у АДРЕСА_1 . Після смерті матері діти повернулися до України,
де малолітня ОСОБА_6 переїхала проживати до діда з бабою по лінії матері ( ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ) у
АДРЕСА_2 .
Вихованням, утриманням та забезпеченням усіх потреб малолітньої ОСОБА_6 займається позивач із дружиною, тобто дід і баба.
ОСОБА_2 виїхав до Королівства Іспанії, де й проживає на даний час. Доказів участі ОСОБА_2 в утриманні доньки матеріали справи
не містять. Районним судом ураховано й те, що за час проживання малолітньої ОСОБА_6 в сім`ї позивача, відповідач кілька разів приїжджав до України, але жодного разу не приходив до дитини.
Вказані обставини у судовому засіданні підтвердила й малолітня дитина.
У протоколі психологічного дослідження ОСОБА_6 , складеного
18 лютого 2020 року психологом ОСОБА_8 , указано, що дитина зазнала психологічну травму після втрати мами та отримує психологічний тиск
із сторони тата. Родина зі сторони мами сприяє у покращенні психологічного здоров`я дитини, піклуються про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створили належні умови для розвитку її природних здібностей.
Установивши, що відповідач не цікавиться життям своєї малолітньої доньки ОСОБА_6 , яка, у зв`язку із втратою матері, зазнала психологічної травми, не бере участі в її вихованні, не цікавиться її розвитком, навчанням, урахувавши висновок органу опіки та піклування Костопільської РДА
від 11 грудня 2019 року № 4013/01-31/19 про доцільність відібрання малолітньої дитини від батька без позбавлення його батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про відібрання малолітньої ОСОБА_6 від її батька - ОСОБА_2 , без позбавлення його батьківських прав є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги про встановлення опіки над малолітньою дитиною та призначення її опікуном позивача, районний суд виходив із того,
що позивач є дідом малолітньої ОСОБА_6 , отримує пенсію та заробітну плату, проживає разом із дружиною у належній їм на праві спільної сумісної власності квартирі. Врахувавши лист служби у справах дітей Костопільської РДА від 12 грудня 2019 року № 4035/01-31/19 про доцільність призначення позивача опікуном малолітньої ОСОБА_6 , районний суд дійшов висновку про те, що інтереси дитини будуть якнайкраще забезпечені у разі встановлення опіки над нею дідом, у сім`ї якого проживає дитина після смерті матері, де створено належні умови для її життя та розвитку.
Судом не взято до уваги доводи відповідача та його представника
про вчинення позивачем та його дружиною перешкод у його спілкуванні
з донькою, оскільки такі не доведені належними та допустимими доказами.
Виходячи з принципу справедливості і розумності, факту офіційного працевляштування відповідача, з урахуванням потреб дитини, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення аліментів з ОСОБА_2
на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої ОСОБА_6 у розмірі 3 000,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 07 жовтня 2019 року
та до досягнення дитиною повноліття
Судом першої інстанції враховано відповідні норми СК України ЦК України
та Закону України «Про охорону дитинства». Крім того, суд звернув увагу відповідача на норму частини третьої статті 170 СК України, за якою,
якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини
її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року аеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова В. О., залишено без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 березня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, застосувавши пункт 2 частини першої статті 164 та статтю 170 СК України, врахувавши найкращі інтереси дитини, дійшов правильного висновку,
що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків,
у тому числі, шкодить інтересам малолітньої доньки, не надаючи згоду
та необхідні документи для можливості укладення угоди з сімейним лікарем, отримання соціальних виплат у разі втрати годувальника, а також для влаштування у навчальний заклад, а отже, наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про відбірання дитини від батька без позбавлення батьківських прав, а також стягнення з відповідача на його користь аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_6 .
Апеляційний суд уважав, що сам факт перевезення дітей ОСОБА_2
з Королівства Іспанії до України та залишення їх на утриманні й вихованні
у діда та баби по лінії матері вказує на те, хто ними реально займається.
При цьому належних і допустимих доказів належного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновки районного суду у частині встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_6 та призначення
її опікуном ОСОБА_1 .
Апеляційним судом ураховано положення Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ратифікованої постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідні норми СК України та ЦК України, законів України: «Про охорону дитинства» та «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», а також роз`яснення, надані судам
у пунктах 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства
при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав
та поновлення батьківських прав».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Михайлов В. О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення
й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову
ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те,
що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 21 січня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова В. О., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено
про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 564/2655/19 із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що сім`я ОСОБА_9 тривалий час проживала в
АДРЕСА_1 , де було зареєстровано місце їх проживання, у тому числі малолітньої ОСОБА_6 , яка там народилася й до третього класу навчалася у Коледжі Пресвятої Діви Марії. Вказані обставини підтверджено належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.
ОСОБА_2 був єдиним годувальником у сім`ї, оскільки його дружина, ОСОБА_3 , тяжко хворіла, у зв`язку з чим усі кошти йшли на її лікування.
ОСОБА_1 та його дружина - ОСОБА_7 , без будь-яких пояснень та згоди відповідача, після смерті ОСОБА_10 й після переїзду до України, забрали його дітей, у тому числі малолітню ОСОБА_6 , створювали перешкоди
у його спілкуванні з дочкою, налаштовували її агресивно проти батька, наголошуючи на його вині у смерті матері.
Вважає, що судами не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав, передбачених статтею 164 СК України, для відібрання у відповідача малолітньої дитини.
При цьому батько має переважне право на проживання разом із малолітньою дочкою, що закріплено нормами СК України. Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення
їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не його волею.
Також указує, що показання свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_11 ,
ОСОБА_5 , слід оцінювати критично, оскільки вони є близькими родичами позивача, їхня позиція збігається з позицією позивача. Крім того, свідки перебувають у неприязних відносинах із відповідачем у справі.
Посилається на відповідну прецедентну практику ЄСПЛ, а також правові висновки Верховного Суду, які, на думку заявника касаційної скарги, судами безпідставно не враховано.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката
Михайлова В. О.,в якому вказується, що доводи касаційної скарги
є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.
Зазначає, що ОСОБА_2 , якому відома вся інформація
про місцеперебування малолітньої дочки, ухиляється від її виховання,
не цікавиться її фізичним та духовним розвитком. При цьому з боку діда
й баби не створювалися перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, указане відбувається виключно через вольове небажання батька виконувати свої батьківські обов`язки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дівоче прізвище - ОСОБА_4 )перебували
у зареєстрованому шлюбі з 09 листопада 1996 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Костопільським районним відділом реєстрації актів громадянського стану, актовий запис № 207 (а. с. 16).
У шлюбі у подружжя народилося двоє дітей: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася у провінції Бадахос, Королівство Іспанія,
що підтверджується дослівним свідоцтвом від 05 січня 2010 року
№ 0961683/07, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Монхіто (Бадахос) (а. с. 20-21, 73).
У 2018-2019 роках малолітня ОСОБА_6 була зареєстрована як учениця третього класу Коледжу Пресвятої Діви Марії у місті Пуебла де ла Кальсада (провінція Бадахос, Королівство Іспанія), що підтверджується листом навчального закладу (а. с. 74).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 від онкологічного захворювання померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_2 , виданим
25 квітня 2019 року відділом реєстрації актів цивільного стану міста Бадахос (Королівство Іспанія) (а. с. 23-25).
На момент смерті ОСОБА_3 малолітня ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 проживали та були зареєстровані у
АДРЕСА_1 , що підтверджується колективною довідкою про реєстрацію місця проживання, виданою
26 жовтня 2018 секретарем міської ради на підставі відомостей
з Муніципального реєстру мешканців міста (а. с. 75).
Після смерті матері - ОСОБА_3 , малолітня ОСОБА_6 переїхала проживати до діда з бабою по лінії матері - ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ,
у місто Костопіль Рівненської області, де проживає по АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою комунального підприємства «Костопільське будинкоуправління» від 25 травня 2019 року № 1733 (а. с. 9).
Судами встановлено, що батько - ОСОБА_2 , виїхав до Королівства Іспанії, не цікавиться життям своєї малолітньої дочки - ОСОБА_6 ,
не бере участі в її вихованні, не надав згоди на влаштування дитини
на навчання та оформлення усіх необхідних документів для лікування дитини в Україні у разі потреби, не цікавиться її розвитком, навчанням. Вихованням, утриманням та забезпеченням усіх потреб малолітньої ОСОБА_6 займається ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (дід та баба).
Відповідно до наказу Служби у справах дітей Костопільської РДА
від 21 серпня 2019 року № 59 малолітню ОСОБА_6 влаштовано
на тимчасове проживання у сім`ю громадянина ОСОБА_1 , діда по лінії матері, до прийняття рішення щодо влаштування дитини у сімейні форми виховання або повернення у біологічну сім`ю (а. с. 19).
ОСОБА_2 двічі переказував кошти на утримання дочки, а саме:
28 вересня 2019 року здійснив переказ 200,00 Євро ОСОБА_1 , 26 жовтня 2019 року здійснив аналогічний переказ на суму 100,00 Євро,
що підтверджується витягами з квитанції розрахунково-обігової операції системи переказів Western Union № 060-081-8548 та № 470-345-9318
(а. с. 77 78).
11 грудня 2019 року Костопільська РДА за № 4013/01-31/19 надала висновок органу опіки та піклування про доцільність відібрання малолітньої дитини
від батька без позбавлення його батьківських прав, згідно з яким орган опіки та піклування вважав за доцільне відібрати малолітню ОСОБА_6
від батька - ОСОБА_2 , без позбавлення його батьківських прав
(а. с. 59).
Орган опіки та піклування Костопільська РДА 12 грудня 2019 року
погодив призначення опікуном малолітньої ОСОБА_6 громадянина ОСОБА_1 (№ 4035/01-31/19) (а. с. 57).
Відповідно до складеного 18 лютого 2020 року психологом ОСОБА_8 протоколу психологічного дослідження ОСОБА_6 , остання зазнала психологічну травму після втрати мами та отримує психологічний тиск
зі сторони тата. Родина зі сторони мами сприяє у покращенні психологічного здоров`я дитини, піклуються про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створили належні умови для розвитку її природних здібностей (а. с. 153).
Встановлено, що ОСОБА_1 , батько померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 і дід малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує пенсію, працює сторожем та отримує заробітну плату, одружений, проживає разом з дружиною - ОСОБА_7 , у квартирі,
яка належить їм на праві власності, немає жодних протипоказань щодо призначення його опікуном (а. с. 9-15, 17, 18, 22, 57).
12 березня 2020 року, тобто після звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_12 , свою матір,
на представництво інтересів малолітньої доньки - ОСОБА_6 (а. с. 139).
У своїх письмових поясненнях від 14 березня 2020 року (вступне слово відповідача у справі), поданих до суду першої інстанції, ОСОБА_2 зазначає про наявність кредитної заборгованості, яка перешкоджає його поверненню в Україну та піклуванню про своїх дітей (а. с. 127).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова В. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» закріплено,
що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для
її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного
і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання
і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право
і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати
її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб,
які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти
з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи
згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання
і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням
та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують
її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У частині першій статті 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного
з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію
про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Статтею 258 СК України закріплено право баби і діда на самозахист внуків
до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:
по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків
із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною
або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року
у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин
суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263
ЦПК України).
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом
застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 8 цієї Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права,
за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом
і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної
та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя,
як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві,
на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини
не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_7 є батьками
ОСОБА_3 (дівоче прізвище - ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та, відповідно бабою і дідом малолітньої ОСОБА_6 .
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про переважне право батька на проживання з малолітньою дитиною (стаття 163 СК України). Проте враховує таке.
Ухвалюючи рішення про відібрання малолітньої дитини від відповідача
без позбавлення його батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, урахувавши конкретні обставини справи та найкращі інтереси дитини, надавши вірну правову оцінку поданим сторонам доказам, обґрунтовано виходив із того,
що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, шкодить інтересам малолітньої дочки, зокрема, не надає згоду та необхідні документи для можливості укладення угоди з сімейним лікарем, отримання відповідних соціальних виплат, а також для влаштування у навчальний заклад, а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань,
що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Під час розгляду вказаної справи, на виконання вимог статті 12 Конвенції
про права дитини, статті 171 СК України щодо права дитини висловлювати свою думку та бути заслуханою з питань, що її торкаються, була заслухана думка малолітньої ОСОБА_6 . Зокрема, вона повідомила, що їй краще жити з дідом і бабою, оскільки вони піклуються про неї, забезпечують її усім необхідним, а батько не цікавиться нею та не приїжджає.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про відібрання дитини, оскільки така міра відповідає найкращним інтересам дитини.
При цьому надано оцінку висновку органу опіки та піклування Костопільської РДА від 11 грудня 2019 року № 4013/01-31/19 про доцільність відібрання малолітньої дитини від батька без позбавлення його батьківських прав.
Апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що сам факт перевезення дітей ОСОБА_2 з Королівства Іспанії до України та залишення
їх на утриманні й вихованні у діда та баби по лінії матері, а потім його повернення до Королівства Іспанії, вказує на те, що дітьми реально займаються дід і баба, їх виховують та утримують.
Належних і допустимих доказів виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків ним не доведено.
Також правильними є висновки судів у частині встановлення опіки
над малолітньою ОСОБА_6 та призначення її опікуном ОСОБА_1 .
Крім того, при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина четверта статі 170 СК України).
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, під час вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, урахував усі істотні обставини, що могли вплинути на визначення розміру аліментів, застосував відповідні норми СК України й виходив виключно із необхідності забезпечення інтересів дитини, а тому дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_6 .
Таким чином, колегія суддів, погоджуючись з висновками судів першої
та апеляційної інстанцій, виходить із пріоритету якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, та вважає, що суди надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін, показанням свідків, з дотриманням вимог ЦПК Україниповно та всебічно з`ясували обставини справи, а тому дійшли обґрунтованого висновку
про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1
Верховний Суд зауважує, що відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну
від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками суд за заявою батьків може постановити рішення
про повернення їм дитини, при цьому суд керується інтересами дитини (частина третя статті 170 СК України).
Не заслуговують на увагу посилання касаційної скарги про неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у наведених заявником справах, та у справі, яка переглядається,
є різними. При цьому судова практика щодо застосування положень
статей 164 та 170 СК України є усталеною. Відмінність залежить лише
від доказування.
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України,
№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -
без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова Володимира Олександровича, залишити без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 березня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк