Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 564/3370/19
провадження № 61-3217св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.
Позов мотивовано тим, що з 24 лютого 1990 року сторони проживали у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу у них народилось двоє дітей: син ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 28 квітня
2001 року шлюб між сторонами розірвано.
Позивачка вказувала, що після розірвання шлюбу сімейні відносини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не припинилися. З жовтня 2001 року по 28 жовтня 2019 року сторони проживали разом без реєстрації шлюбу, виховували разом дітей, вели спільний побут та спільне господарство як подружжя, проводили разом дозвілля, їздили разом оздоровлюватись в санаторії. Мешкали разом в будинку в АДРЕСА_1 , а в подальшому за спільні кошти побудували житловий будинок в АДРЕСА_2 , та з
26 листопада 2015 року переїхали жити туди, де і проживали разом до 28 жовтня 2019 року.
Сторони з 2003 року працювали в магазині за адресою:
АДРЕСА_3 , та здійснювали продаж автозапчастин, а з 06 квітня 2011 року позивач зареєструвалась та здійснювала діяльність як фізична особа-підприємець, вела спільну з відповідачем підприємницьку діяльність по продажу автозапчастин, разом купували товар для його подальшого продажу в магазині, а зароблені кошти витрачала на утримання дітей та будівництво будинку по АДРЕСА_2 , реконструкцію магазину.
Зазначала, що за час спільного проживання сторонами набуто у власність таке майно: житловий будинок в
АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, кадастровий номер: 5623410100:02:004:1031 площею 0,1015 га, за адресою:
АДРЕСА_2 ; магазин за адресою:
АДРЕСА_3 ; земельна ділянка, кадастровий номер 5623410100:02:002:0104 площею 0,0148 га; земельна ділянка, кадастровий номер 5623410100:02:002:0282 площею 0,0077 га; автомобіль Volkswagen Passat Variant, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску; автомобіль ВАЗ 212140, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску; автомобіль Audi A6, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2002 року випуску; автомобіль Volkswagen Passat, 1992 року випуску; автомобіль Mercedes Vito 638, державний номерний знак НОМЕР_4 .
З урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову ОСОБА_1 просила визнати факт спільного проживання однією сім`єю
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з жовтня 2001 року по 28 жовтня 2019 року без реєстрації шлюбу та визнати усе набуте ними за час спільного проживання без реєстрації шлюбу майно спільною сумісною власністю сторін і визнати за
ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку такого майна, а також стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 30 липня
2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 січня 2004 року по 28 жовтня 2019 року без реєстрації шлюбу.
Визнано житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 963590356234, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 963590356234.
Визнано земельну ділянку, кадастровий номер 5623410100:02:004:1031 площею 0,1015 га, за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 5623410100:02:004:1031 площею 0,1015 га за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано нежитлову будівлю, магазин за адресою:
АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 4330838, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі, магазину за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 4330838.
Визнано земельну ділянку, кадастровий номер 5623410100:02:002:0104 площею 0,0148 га спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 5623410100:02:002:0104 площею 0,0148 га.
Визнано земельну ділянку, кадастровий номер 5623410100:02:002:0282 площею 0,0077 га спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 5623410100:02:002:0282 площею 0,0077 га.
Визнано автомобіль Volkswagen Passat Variant, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля Volkswagen Passat Variant, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску.
Визнано автомобіль ВАЗ 212140, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля ВАЗ 212140, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску.
Визнано автомобіль Audi A6, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2002 року випуску спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля Audi A6, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2002 року випуску.
Визнано автомобіль Volkswagen Passat, 1992 року випуску спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля Volkswagen Passat, 1992 року випуску.
Визнано автомобіль Mercedes Vito 638, державний номерний знак НОМЕР_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля Mercedes Vito 638, державний номерний знак НОМЕР_4 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 678,60 грн витрат на судовий збір.
Рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю вимог позивача, оскільки сукупністю перевірених доказів встановлено, що сторони протягом періоду з 01 січня 2004 року по 28 жовтня 2019 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Тому придбані за цей час спірні речі - житловий будинок АДРЕСА_2 , земельні ділянки кадастровий номер: 5623410100:02:004:1031, площею 0,1015 га, кадастровий номер: 5623410100:02:002:0104, площею 0,0148 га, кадастровий номер: 5623410100:02:002:0282, площею 0,0077 га, нежитлова будівля - магазин по АДРЕСА_3 , а також автомобілі Volkswagen Passat Variant, ВАЗ 212140, Audi A6, Volkswagen Passat, Mersedes Vito 638, визнано їх спільним сумісним майном. Виходячи з презумпції рівності часток спірного майна, за ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частину зазначених речей.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 липня
2021 року частково скасовано.
Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні вимог до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та поділ нежитлової будівлі - магазина у АДРЕСА_3 ; земельних ділянок, кадастровий номер: 5623410100:02:002:0104 площею 0, 0148 га, кадастровий номер: 5623410100:02:002:0282 площею 0, 0077 га; автомобілів Volkswagen Passat Variant, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску, ВАЗ 212140, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску, Audi A6, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2002 року випуску, Volkswagen Passat, 1992 року випуску, Mersedes Vito 638, державний номерний знак НОМЕР_5 .
В решті рішення суду першої інстанції (в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю сторін житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки кадастровий номер: 5623410100:02:004:1031 площею 0,1015 га, визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину зазначених житлового будинку і земельної ділянки) залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання автомобілів Volkswagen Passat, 1992 року випуску, дата реєстрації 20.02.2009; Audi A6, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2002 року випуску, ВАЗ 212140, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску; Volkswagen Passat Variant, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2018 року випуску; Mercedes Vito 638, державний номерний знак НОМЕР_4 , спільним сумісним майном та їх поділ з визначенням ідеальної частки за позивачем, апеляційний суд виходив із того, що задоволення таких вимог не відповідає нормам Цивільного та Сімейного кодексів України, адже в такому разі спірне рухоме майно, як неподільне, повинно присуджуватися на користь однієї зі сторін з присудженням компенсації за частку іншій стороні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю та поділ двох земельних ділянок для обслуговування магазину площею 0,0148 га та площею 0,0077 га, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності, апеляційний суд зробив висновок про те, що право на дані ділянки набуте відповідачем за рахунок їх купівлі на підставі відповідних договорів від 19 березня 2004 року і від 02 квітня 2012 року. Тобто ці земельні ділянки є особистою власністю ОСОБА_2 , що не підлягають поділу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю та поділ нежитлової будівлі - магазина у АДРЕСА_3 , апеляційний суд виходив із того, що вказана будівля була набута відповідачем 18 січня 2001 року на підставі договору дарування з процентом готовності 78%. Доказів про те, що решта 22% була збудована також зусиллями позивачки, останньою не надано.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 березня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю та поділ нежитлової будівлі - магазина у АДРЕСА_3 ; земельних ділянок з кадастровими номерами: 5623410100:02:002:0104, площею 0,0148 га, та 5623410100:02:002:0282, площею 0,0077 га, та залишити в силі в цій частині рішення Костопілсьького районного суду Рівненської області від 30 липня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, щов період спільного проживання сторін, було здійснено добудову до магазину, а саме 221,6 кв.м. тобто, більшу частину магазину було добудовано в період спільного проживання, а тому, частина добудованого в період спільного проживання, підлягає розподілу. Щодо спірних земельних ділянок, заявниця вказує, що такі були набути відповідачем у період спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу, а відтак є спільним сумісним майном подружжя, яке і підлягає поділу.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Костопільського районного суду Рівненської області.
09 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нежитлової будівлі - магазина у АДРЕСА_3 та земельних ділянок з кадастровими номерами: 5623410100:02:002:0104, площею 0,0148 га, та 5623410100:02:002:0282, площею 0,0077 га спільним сумісним майном подружжя та їх поділ.
В іншій частині постанова Рівненського апеляційного суду від 24 лютого
2022 року не оскаржуються, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряється.
Фактичні обставини справи
24 лютого 1990 року Костопільським районним відділом РАЦС Рівненської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (прізвище після шлюбу - « ОСОБА_6 »), про що зроблено актовий запис № 42.
За час перебування у шлюбі, у сторін народились діти: син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 28 квітня
2001 року у справі № 2-80, що набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.
21 травня 2001 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Костопільського районного управління юстиції в Рівненській області даний юридичний факт зареєстровано Костопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії
НОМЕР_6 , актовий запис № 70.
19 червня 2002 року відповідача зареєстровано як фізичну особу-підприємця, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії ВОО № 729097, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР № 25980170000000383, і станом на 16 травня 2012 року є платником єдиного податку другої групи, що засвідчується відповідним свідоцтвом платника єдиного податку серії А № 868402.
Протягом періоду з 04 березня 2003 року по 31 березня 2011 року ОСОБА_1 працювала продавцем у відповідача як підприємця, що підтверджується записами № 13 та № 14 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_7
від 07 серпня 1986 року та трудовим договором між працівником і фізичною особою від 04 березня 2003 року.
06 квітня 2011 року позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець, що стверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 250111 від 09 листопада 2011 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 25980000000003773.
За час з 06 жовтня 1996 року по 28 жовтня 2019 року ОСОБА_2 було набуто у власність таке майно:
- нежитлова будівля - магазин за адресою:
АДРЕСА_3 , загальною площею 56,4 м.кв., готовністю 78% на підставі договору дарування від 18 січня 2001 року; акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 11 грудня 2002 року; право власності на який за ОСОБА_2 зареєстровано10 березня 2009 року, загальною площею 278,0 кв.м;
- земельна ділянка, кадастровий номер: 5623410100:02:002:0104 площею
0,0148 га за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 2004 року;
- земельна ділянка, кадастровий номер: 5623410100:02:002:0282 площею
0,0077 га за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 02 квітня 2012 року;
- земельна ділянка, кадастровий номер: 5623410100:02:004:1031 площею
0,1015 га, за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 31 липня 2009 року, номер запису про право власності 15248688;
- житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 963590356234, рішення про державну реєстрацію індексний номер 30319522 від 05 липня 2016 року, ринкова вартість якого згідно звіту про оцінку майна
№ 18-200113-021 від 13 січня 2020 року становить 299 884,56 грн;
- автомобіль Volkswagen Passat, 1992 року випуску, дата реєстрації 20 лютого
2009 року;
- автомобіль Audi A6, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2002 року випуску, дата реєстрації 17 грудня 2015 року;
- автомобіль ВАЗ 212140, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2010 року випуску дата реєстрації 23 травня 2017 року;
- автомобіль Volkswagen Passat Variant, державний номерний знак НОМЕР_1 ,
2018 року випуску, дата реєстрації 29 серпня 2018 року;
- автомобіль Mercedes Vito 638, державний номерний знак НОМЕР_4 .
Крім іншого, 06 вересня 2001 року ОСОБА_1 придбала шляхом укладення договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд враховує таке.
Факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім?єю без реєстрацію шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 28 жовтня 2019 року, сторонами не оспорюється.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Відповідно о частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
По справі встановлено, що 24 лютого 1990 року Костопільським районним відділом РАЦС Рівненської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який розірвано рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 28 квітня 2001 року.
Згідно договору дарування від 18 січня 2001 року, ОСОБА_2 отримав в дар незавершене будівництвом приміщення магазину по
АДРЕСА_3 . Процент готовності незавершеного будівництвом магазину - 78 %.
Кодекс про шлюб та сім?ю, який був чинний на час укладення договору дарування від 18 січня 2001 року, не передбачав виникнення режиму права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.
Режим права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою встановлено СК України, який набрав чинності 01 січня 2004 року.
Таким чином слід зробити висновок проте, що все що було набуто та побудовано до 01 січня 2004 року не є спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою, оскільки чинний на той час закон цього не передбачав.
У статті 62 СК України передбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановивши, що позивач не надала докази на підтвердження того, що у період з 01 січня
2004 року її внесок у збільшення вартості та площі нежитлового приміщення - магазину є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою, зробив правильний висновок про не можливість поширення на спірне майно режиму спільного сумісного майна подружжя.
При цьому, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання земельної ділянки, кадастровий номер: 5623410100:02:002:0104 площею 0,0148 га земельної ділянки, кадастровий номер: 5623410100:02:002:0282 площею 0,0077 га спільною сумісною власністю та їх поділ, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться під спірним магазином, спільна часткова власність чоловіка та жінки які проживають однією сім?яє без реєстрацію шлюбу судом не встановлена, а згідно правил статті 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна, право власності на земельну ділянку, на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить до набувача у розмірі належної частки у праві спільної власності на такий об`єкт.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нежитлової будівлі - магазина у АДРЕСА_3 та земельних ділянок з кадастровими номерами: 5623410100:02:002:0104, площею 0,0148 га, та 5623410100:02:002:0282, площею 0,0077 га спільним сумісним майном подружжя та їх поділ - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нежитлової будівлі - магазина у
АДРЕСА_3 та земельних ділянок з кадастровими номерами: 5623410100:02:002:0104, площею 0,0148 га, та 5623410100:02:002:0282, площею 0,0077 га спільним сумісним майном подружжя та їх поділ без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун