Постанова

Іменем України

02 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 566/1343/18-ц

провадження № 61-13425св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Млинівська селищна рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Хилевич С. В., Ковальчук Н. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення його від права на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_5 .

18 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уточнили свої вимоги та просили встановити факт постійного їх проживання з ОСОБА_5 понад п`ять років до дня його смерті та надати їм право на спадкування із спадкоємцем тієї черги, який має право на спадкування, а саме разом із спадкоємцем ОСОБА_3 .

Позов мотивовано тим, що вони є рідними братом та сестрою. Після смерті їх рідного батька у 1995 році, їх матір ОСОБА_6 з 1996 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 , який був зареєстрований за їх адресою: в АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 приймав безпосередню участь у їх житті, вони були пов`язані спільним побутом, взаємними правами та сімейними обов`язками, вони вважали його за батька. Після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 продовжував проживати разом із ними як член їх сім`ї. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 20 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однієї сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, а саме з 12 листопада 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 зі спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однієї сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, а саме з 22 січня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 зі спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Надано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право на спадкування разом із спадкоємцем тієї черги, яка має право на спадкування, а саме разом із спадкоємцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 червня 2021 року рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 20 січня 2021 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами наявність, зокрема, факту проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю більше п`яти років по день смерті спадкодавця. Крім того, матеріалами справи не встановлено безпорадного стану ОСОБА_5 , оскільки надані позивачами ксерокопії сторінок амбулаторної картки хворого ОСОБА_5 не містять відомостей про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього здійснювати звичайні речі та догляд за собою.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що позивачами не надано належних доказів, які б давали їм право на спадкування разом із спадкоємцем ОСОБА_3 за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для одержання позивачами права на спадкування разом із спадкоємцом ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 після смерті якого залишилось спадкове майно.

14 березня 2018 року ОСОБА_3 приватному нотаріусу Млинівського нотаріального округу Моісєєвій А. В. подав заяву про прийняття спадщини після смерті свого брата.

20 червня 2018 року до цього ж нотаріуса Моісєєвої А. В., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , посилаючись на те що проживали зі спадкодавцем більше п`яти років. У заведенні спадкової справи на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5 , їм було відмовлено у зв`язку з тим, що вони не надали достатніх доказів родинного зв`язку із спадкодавцем (а.с. 26).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.

Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами наявність, зокрема, факту проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю більше п`яти років по день смерті спадкодавця.

Крім того, встановивши, що позивачі не довели факту надання ними матеріальної допомоги або іншої допомоги спадкодавцю протягом тривалого часу, а надані ними копії сторінок амбулаторної картки ОСОБА_5 не містять відомостей про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього здійснювати звичайні речі та догляд за собою, дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог в частині надання позивачам права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , разом із спадкоємцем ОСОБА_3 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і наданим ними доказам.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, не суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові, на яку посилалися особи, що подали касаційну скаргу, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Посилання касаційної скарги на те, що докази, які були надані позивачами в обґрунтування позовної вимоги щодо встановлення факту постійного проживання понад п`ять років та зміни черговості одержання права на спадкування за законом за наявності вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності, судом апеляційної інстанції не оцінені належно як в цілому, так і кожен доказ окремо, не зазначено мотиви відхилення цих доказів, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими обставинами справи, направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 24 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська