Постанова

Іменем України

27 квітня 2020 року

м. Київ

справа №567/1461/18

провадження№61-15951св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В.В. (суддя-доповідач), Синельникова Є.В., Хопти С.Ф.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач військова прокуратура Рівненського гарнізону,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 квітня

2019 року, у складі судді Венгерчук А.О., та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової прокуратури Рівненського гарнізону про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Позов мотивований тим, що 13 березня 2015 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 408 Кримінального кодексу України (далі КК України).

31 липня 2018 року кримінальне провадження відносно нього було закрито на підставі пункту другого частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вказував, що внаслідок перебування під підозрою із 13 березня 2015 року по 31 липня 2018 року (41 місяць), через незаконні дії працівників військової прокуратури Рівненського гарнізону він втратив грошове забезпечення за період з 01 грудня 2014 року по 01 вересня

2018 року в сумі 292881 грн з урахуванням інфляційних втрат в сумі 50085,50 грн, а всього 342966,50 грн, які вважав шкодою, завданою незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути за рахунок Державного бюджету України в рахунок відшкодування завданої шкоди 342966,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 16 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для відшкодування шкоди, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», та не доведеності причинного зв`язку між діями відповідача та невиплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення.

При цьому, суд врахував, що виплату грошового забезпечення

ОСОБА_1 було призупинено із 21 грудня 2014 року у зв`язку з відсутністю на службі понад 10 діб відповідно до наказу командира військової частини польова пошта ВО113 №182 від 30 грудня 2014 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 квітня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що військова прокуратура не має відношення до зупинення виплати грошового забезпечення позивачу, а отже відсутній причинний зв`язок між перебуванням його під підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 408 КК України, та невиплатою грошового забезпечення за період з 01 грудня 2014 року по 01 вересня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, про що у своєму листі не заперечував відповідач.

Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Стверджує, що внаслідок бездіяльності відповідача не визначено розмір завданої шкоди та відповідальний орган за її завдання, що призвело до порушення його прав і є доказом того, що саме через незаконні дії працівників військової прокуратури Рівненського гарнізону йому не виплачувалось грошове забезпечення під час втрати працездатності.

Вказує, що судами, під час розгляду справи допущено порушення його прав, а саме: право на справедливий суд та презумпцію невинуватості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року військова прокуратура Рівненського гарнізону подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Стверджує, що прокуратура не порушувала прав позивача на отримання грошового забезпечення, а дії командування військової частини, щодо призупинення виплати йому грошового забезпечення позивач не оскаржував, до військової частини для оформлення необхідних документів не з`явився.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Острозького районного суду Рівненської області.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що командир відділення в/ч польова пошта ВО113 сержант ОСОБА_1 , призваний 05 червня 2014 року за мобілізацією Острозьким об`єднаним районним військовим комісаріатом Рівненської області, не повернувся до місця служби після лікування.

Проведеним службовим розслідуванням, встановлено, що до 05 листопада 2014 року сержант ОСОБА_1 перебував на лікуванні у шпиталі; із

05 по 20 листопада 2014 року звільнений від виконання службових обов`язків; 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 не повернувся до місця служби після лікування; на неодноразові телефонні дзвінки з військової частини відповідав, що знаходиться дома та не бажає повертатись у військову частину. Станом на 29 грудня 2014 року ОСОБА_1 не прибув до місця служби.

Матеріали службового розслідування направлені у Військову службу правопорядку штабу АТО на території Донецької та Луганської областей для подальшого прийняття рішення.

Відповідно до наказу командира в/ч польова пошта ВО113 (по стройовій частині) №173 від 21 грудня 2014 року сержант ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину.

Наказом командира в/ч польова пошта ВО113 (по стройовій частині) №182 від 30 грудня 2014 року у відповідності до пункту 34 підпункту 4 наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 (зі змінами) сержанту ОСОБА_1 , що не повернувся після лікування, в зв`язку з відсутністю на службі понад 10 діб, призупинено виплату грошового забезпечення із 21 грудня 2014 року.

Досудове розслідування кримінального провадження №42015180490000007 від 20 січня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 КК України, здійснювалося військовою прокуратурою Рівненського гарнізону.

13 березня 2015 року у вказаному кримінальному провадженні

ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 КК України «Дезертирство».

Постановою прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону

від 31 липня 2018 року кримінальне провадження №42015180490000007 закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутністю у діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 КК України. З тексту постанови встановлено, що згідно свідоцтва про хворобу ОСОБА_1 непридатний до військової служби, захворювання у нього виникло після призову на військову службу, він не є спеціальним суб`єктом вчинення військового злочину.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на час розгляду справи у суді не з`явився у військову частину польова пошта ВО113.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності); штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Пунктом 34.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 (в редакції, що діяла станом на грудень 2014 року), військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Про призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Згідно з пунктом 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Звертаючись із розглядуваним позовом до військової прокуратури Рівненського гарнізону, ОСОБА_1 , посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», просив стягнути за рахунок державного бюджету не отримане ним грошове забезпечення військовослужбовця з урахуванням інфляційних втрат за період із 01 грудня 2014 року по 01 вересня 2018 року.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та стягнення не отриманого грошового забезпечення з урахуванням інфляційних втрат, встановивши, що зупинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 із 21 грудня 2014 року відбулось на підставі наказу командира в/ч п/п В0113 від 30 грудня 2014 року, кримінальне провадження за частиною першою статті 408 КК України зареєстровано

20 січня 2015 року, про підозру позивачу повідомлено 13 березня

2015 року, а отже відсутній причинний зв`язок між кримінальним переслідуванням ОСОБА_1 в межах кримінального провадження №42015180490000007 та зупиненням йому виплати грошового забезпечення.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом розгляду судів і висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення справи не спростовують, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, і переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що згідно вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Крім того за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, в справі №567/1277/18 рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 15 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року та постановою Верховного Суду від 30 березня 2020 року, на користь ОСОБА_1 із Державного бюджету України стягнуто 169343, 03 грн на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством у кримінальному провадженні №42015180490000007.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 квітня

2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта