Постанова

Іменем України

16 січня 2023 року

м. Київ

справа № 568/487/22

провадження № 61-11728св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Радивилівський комбінат хлібопродуктів»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області у складі судді Сільман А. О. від 13 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Вейтас І. В., від 25 жовтня

2022 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» (правонаступником якого є ТОВ «Радивилівський комбінат хлібопродуктів») про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до наказу

ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» № 53-к від 07 квітня

2022 року його звільнено з посади начальника елеватора

ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» з 08 квітня 2022 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої

статті 40 КЗпП України. Не заперечуючи проти того, що з 28 березня

2022 року по 29 березня 2022 року він був відсутній на робочому місці, позивач пояснював відсутність ускладненням перебіг хвороби його доньки, необхідністю доставки спеціальних медичних засобів, які належало їй приймати. Вказував на те, що він був вимушений виїхати за межі України та відвезти необхідні ліки доньці, яка знаходилася у Республіці Польща. Повідомляв, що 27 березня 2022 року він написав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 28 березня 2022 року по 29 березня 2022 року, яку передав через знайомого працівника до канцелярії ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів». Натомість відповідач відмовився з`ясовувати обставини поважності причин відсутності на роботі і не прийняв відповідні письмові пояснення з цього приводу. Про припинення трудових відносин між сторонами дізнався 09 квітня 2022 року. Вважає, що наказ про звільнення є незаконним, тому звернувся до суду з цим позовом.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити: визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» від 07 квітня 2022 року № 53-к про «Про звільнення

ОСОБА_1 »; поновити його на роботі на посаді начальника елеватора ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» з 09 квітня 2022 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 квітня

2022 року по дату ухвалення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними, достовірним та допустимими доказами, що відсутність його на роботі 28 березня 2022 року та 29 березня 2022 року була обумовлена поважними причинами, зокрема тим, що його дочка потребувала невідкладної медичної допомоги і таку допомогу міг надати лише позивач. Заява позивача про надання відпустки без збереження заробітної плати не містить підстав для надання такої відпустки в обов`язковому порядку, не погоджена керівником підприємства, надійшла до канцелярії через 6 год

25 хв після початку робочої зміни, а тому позивач не набув право на відпустку без збереження заробітної плати.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 13 липня

2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судом зроблено правильний висновок про те, що хвороба дитини є поважною причиною відсутності на роботі та виключає вину працівника у разі, якщо працівником в подальшому буде надано роботодавцю відповідні докази про таку хворобу, а саме листок непрацездатності, витяг з історії хвороби, діагноз, ступінь тяжкості хвороби, необхідність стороннього догляду за хворою дитиною тощо. Між тим, будь-яких документів (квитанцій, чеків тощо) про придбання ОСОБА_1 необхідних для лікування малолітньої дочки медичних препаратів ним надано не було. Дитина мала можливість отримати належну медичну допомогу у Республіці Польща. Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на відсутність наказу роботодавця про надання відпустки позивачу чи іншої документальної підстави про обґрунтованість відсутності на роботі протягом 28 березня 2022 року і 29 березня 2022 року, які підтверджували би поважність причини його нез`явлення на роботу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

25 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі

№ 273/212/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17,

від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19, від 14 квітня 2022 року

у справі № 295/8928/19, від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниквказує, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про відсутність його на роботі 28 та 29 березня 2022 року без поважних причин, оскільки поважність відсутності на робочому місці у зазначені дати виникла у зв`язку з хворобою його доньки, яка перебувала за межами території України в Республіці Польща, та необхідністю забезпечення її ліками. Вказує, що його донька має вроджену ваду серця, що підтверджується консультативним висновком від 31 серпня

2020 року та медичним висновком від 27 жовтня 2020 року. Посилання відповідача та судів на можливість отримання доступу до лікування в Республіці Польща є помилковим, зробленим без врахування тієї обставини, що хвороба його дочки є важкою патологією і неотримання вчасного лікування може призвести до загрози її життю. Позивач вказує, що не хотів ризикувати здоров`ям своєї дочки, а тому прийняв рішення привезти перевірені ліки з України. Заявник стверджує, що він довів належними доказами поважність причин своєї відсутності на роботі 28 та 29 березня 2022 року (хвороба дитини).

Заявник стверджує, що факт його звернення із заявою про надання

ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати, за умови, що він подав таку заяву, не свідчить, що він не був на роботі 28 та 29 березня

2022 року без поважних причин. Вказує, що він особисто повідомив керівника у телефонному режимі про те, що буде відсутній на роботі 28 та

29 березня 2022 року. 27 березня 2022 року ним було підготовлено заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати та 28 березня

2022 року його колегою її було передано до канцелярії підприємства. Вказані факти підтверджують обізнаність роботодавця про його відсутність на роботі з поважних причин.

Також заявник вказує, що роботодавцем було порушено вимоги частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У визначений судом строк, відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 вересня 2021 року ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника елеватора ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» на підставі наказу

№ 204-к від 07 вересня 2021 року.

Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку роботодавця, затверджених 28 лютого 2017 року, встановлено розпорядок роботи підрозділів підприємства з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв., тоді як щодо елеваторів - двозмінний режим роботи з 08 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. та з 20 год. 00 хв. до 08 год. 00 хв.

Зазначеними правилами внутрішнього трудового розпорядку позивач ознайомлений, що підтверджено його підписом на контрольній картці проходження інструктажу і ним не заперечується.

У відповідності до посадової інструкції начальника елеватора № 42, затвердженої директором ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів»

03 грудня 2018 року, начальник елеватора належить до професійної групи «Керівники» (пункт 2 розділу І Інструкції). Начальник елеватора є матеріально-відповідальною особою за ввірені йому товарно-матеріальні цінності підприємства (пункт 6 розділу І Інструкції).

08 вересня 2021 року між ОСОБА_1 і роботодавцем укладено договір про повну матеріальну відповідальність, за умовами якого позивач виконує роботу, безпосередньо пов`язану зі збереженням матеріальних цінностей елеватора підприємства, зобов`язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати і передавати у визначеному порядку матеріально-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей.

28 березня 2022 року позивач через працівника - старшого майстра дільниці готової продукції ОСОБА_3 передав до канцелярії ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» заяву про надання з 28 березня 2022 року відпустки строком на два дні без збереження заробітної плати, датовану 27 березня 2022 року. Заяву роботодавцем зареєстровано, про що свідчить відповідний відбиток штемпеля вхідної кореспонденції за № 9.

Того ж дня (28 березня 2022 року) роботодавцем у складі в. о. директора

ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів», менеджера з персоналу, представника охоронної фірми ТОВ «Голден Самміт», завідувача канцелярії складено акт № 1 про те, що 28 березня 2022 року начальник елеватора Крук В. О. був відсутній на робочому місці і на території підприємства увесь робочий час - з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.

Наступного дня (29 березня 2022 року) відповідачем складено акт № 2 про відсутність позивача на робочому місці і на території підприємства увесь робочий час - з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.

За змістом пояснювальної записки завідувача канцелярії ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» від 31 березня 2022 року

28 березня 2022 року о 15 год. 25 хв. ст. майстер дільниці ОСОБА_3 принесла заяву позивача про відпустку без збереження заробітної плати з 28 березня 2022 року строком на два робочих дні. Заява написана ОСОБА_1 , однак не погоджена з керівником підприємства. 31 березня 2022 року позивач власноручно переписав вказану заяву і попросив начальника канцелярії зареєструвати її 28 березня 2022 року, що і було зроблено.

05 квітня 2022 року наказом № 54 в. о. директора ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» зобов`язано ОСОБА_1 надати у термін до 15 год. 00 хв. 05 квітня 2022 року письмові пояснення щодо порушень трудової дисципліни, а саме відсутності на робочому місці 28 і 29 березня 2022 року.

Згідно з актом ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» № 1 від 05 квітня 2022 року позивач заперечив проти ознайомлення із зазначеним наказом та відмовився надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці протягом 28 і 29 березня 2022 року.

У відповідності до копії письмового пояснення позивача з приводу відсутності на робочому місці 28 і 29 березня 2022 року, яке датоване

06 квітня 2022 року, він подав заяву про відпустку без збереження заробітної плати. Вказував, що подання заяви викликане тим, що він доставляв ліки своїй малолітній дитині. Зазначене пояснення отримане роботодавцем 18 квітня 2022 року, що підтверджено копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Зафіксовані у медичних документах обставини вказують про наявність у доньки позивача вродженої вади серця, подвійного відходження великих артерій від правового шлуночка, під аортального дефекту міжшлуночкової перегородки, під клапанного стеноза легеневої артерії, відкритої артеріальної протоки, невеликої недостатності клапана легеневої артерії, мінімальної недостатності мі трального клапана.

07 квітня 2022 року в. о. директора ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» видано наказ № 53-к, яким звільнено ОСОБА_1 з 08 квітня 2022 року з займаної посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

У частині першій статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до пункту 5 статті 4 Закону України «Про відпустки» одним із видів відпусток є відпустка без збереження заробітної плати, яка надається відповідно до статей 25, 26 цього Закону.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (стаття 84 КЗпП України, стаття 26 Закону України «Про відпустки»).

У частині третій статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першоюстатті 26 Закону України «Про відпустки». Статтю 12 вказаного Закону доповнено частиною четвертою згідно із Законом від 01 липня 2022 року.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не встановив порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні позивача на підставі пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач був відсутній на робочому місці два повних робочих дні 28 і 29 березня

2022 року, про що роботодавцем складено відповідні акти.

Позивач не заперечував факт відсутності його на робочому місці в зазначені дати, мотивуючи поважність такої відсутності хворобою його дочки, яка перебувала у Республіці Польща із своєю матір`ю, куди вони перемістилися у зв`язку із збройною агресією держави-окупанта, а саме необхідністю доставити їй засоби, необхідні для її лікування. Також заявник вказував на те, що ним було подано через свого колегу по роботі заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, яка була складена ним 27 березня 2022 року та отримана роботодавцем 28 березня 2022 року.

Вказаним обставинам, з урахуванням поданих сторонами доказам, надана належна оцінка судами попередніх інстанцій. Суди зробили об`єктивні висновки про те, що позивачем не наведено переконливих доказів про те, що у нього існувала гостра (невідкладна) необхідність у перетині державного кордону 27 березня 2022 року з метою доставки ліків, необхідних для його доньки, отже не доведено поважних причин відсутності на робочому місці 28 та 29 березня 2022 року. Позивачем не надано доказів на підтвердження придбання відповідних ліків на території України, або ж призначення їх лікарем, при цьому позивач не вказував, яких саме лікарських препаратів потребувала його дочка і чому їх не можна було доставити іншим шляхом чи в інший час. У заяві від 27 березня 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 не вказав причин, якими викликана необхідність у ній.

Вказані обставини ставлять під сумнів доводи позивача про поважність причин відсутності на робочому місці повних два робочих дні 28 і 29 березня

2022 року. При цьому суди взяли до уваги займану посаду, яку обіймав позивач, та його посадові обов`язки.

Позивачем також не надано об`єктивних пояснень щодо неможливості завчасного погодження із роботодавцем терміну відпустки, перешкод які вплинули на процес погодження відпустки без збереження заробітної плати. При цьому, виходячи із положень статті 84 КЗпП України, статті 26 Закону України «Про відпустки» та частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відпустка без збереження заробітної плати надається за погодженням сторін (працівника і роботодавця).

Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку поданим сторонами доказам, зроблено об`єктивні висновки про відмову у задоволенні позовних вимог.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права.

За встановлених у цій справі обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 жовтня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович