ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 569/11522/19

провадження № 61-18275св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Рівненська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Хилевич С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У червні 2019 року Рівненська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 19 липня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 27121266 про державну реєстрацію за громадянином ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 59,3 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

05 грудня 2018 року державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Данилевич І. Є., відповідно до рішення індексний № 44410944, здійснено реєстрацію змін до відомостей про об`єкт нерухомості в частині зміни його загальної площі з 59,3 кв.м на 77,2 кв.м, а також включення до складу цього об`єкта навісу - літ. «а».

Підставою для прийняття державним реєстраторомтакого рішення слугували технічний висновок від 27 листопада 2018 року № БП1745/2018 та технічний паспорт від 27 листопада 2018 року № БП1745/2018, видані ТОВ «БП Експерт».

Однак, так званий навіс літ. «а» до його включення у склад об`єкта нерухомості був самочинно збудованою спорудою.

Так, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Рівненської міської ради у період з 13 листопада 2018 року по 16 листопада 2018 року проведено позапланову перевірку на предмет дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на об`єкті «Будівництво за адресою: АДРЕСА_1 ».

У ході перевірки встановлено, що прибудова до об`єкта нерухомості не є навісом, оскільки вона має фундаментну основу, на якій зведені капітальні стіни з піноблоків на цементному розчині. У стінах влаштовані віконні та дверні прорізи, верхня частина яких містить з/б перемички. Віконні прорізи заповнені металопластиковими вікнами.

У зв`язку з виявленим фактом самочинного будівництва постановою Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Рівненської міської ради № 052А/01-22 від 23 листопада 2018 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності.

Крім цього, згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 8-17-0.4-128/90/19 від 08 лютого 2019 року, спеціалістами управління встановлено, що до приміщення по АДРЕСА_1 здійснено добудову до існуючого приміщення.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті «Публічна кадастрова карта України» і відповідно до положень статті 83 Земельного кодексу України земельна ділянка, розташована за вищевказаною адресою, належить на праві власності територіальній громаді м. Рівне.

Таким чином, факт реєстрації права власності на так званий навіс літ. «а» шляхом його включення до складу об`єкта нерухомості призвів до самовільного захоплення земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності.

Посилаючись на викладені обставини, Рівненська міська рада просила суд:

- скасувати рішення державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Данилевич І. Є. від 05 грудня 2018 року індексний № 44410944, згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію змін до відомостей про об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення першого поверху по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1602740756101, а саме: загальну площу об`єкта 59,3 кв. м змінено на 77 кв. м, а також включено до складу цього об`єкта навіс літ. «а»;

- зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинного прибудованого приміщення, що відображене в технічному паспорті, виготовленому ТОВ «БП Експерт» від 27 листопада 2018 року № БП1745/2018, як навіс літ. «а».

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 грудня 2020 року залучено ОСОБА_2 до участі в справі у якості співвідповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що реєстрація ОСОБА_1 права на навіс літ. «а» проведена з порушенням чинного законодавства України стороною позивача не надано, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Суд також встановив, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 березня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О. В., власником спірного нежитлового приміщення є ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Рівненська міська рада звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу Рівненської міської ради задоволено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2023 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позов задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Данилевич І. Є. від 05 грудня 2018 року, індексний № 44410944, згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію змін до відомостей про об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення першого поверху на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1602740756101, а саме: загальну площу об`єкта 59,3 кв.м змінено на 77,2 кв.м, а також включено до складу цього об`єкта навіс - літ. «а».

Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно прибудованого приміщення, що відображене в технічному паспорті, виготовленому ТОВ «БП Експерт» від 27 листопада 2018 року № БП1745/2018, як навіс - літ. «а».

В задоволенні позовних вимог Рівненської міської ради до ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Рівненської міської ради 9 605 грн судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що площа спірної будівлі внаслідок прибудови збільшена за рахунок зайняття земельної ділянки загального користування, яка належить територіальній громаді м. Рівне.

До таких висновків апеляційний суд дійшов, прийнявши до уваги наданий стороною позивача висновок будівельно-технічної експертизи № ЕЗ-29/20 від 24 грудня 2020 року.

Зазначив, що оскільки земельна ділянка під спірну прибудову відповідачам не виділялась, тому територіальна громада має право повернути самовільно зайняту земельну ділянку під об`єктом самочинного будівництва у відновленому стані.

При цьому апеляційний суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу № 256 від 05 березня 2020 року право власності на спірний об`єкт нерухомості зареєстроване за ОСОБА_2 .

У зв`язку із цим апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , оскільки належним відповідачем у справі є ОСОБА_2 , а позовні вимоги прямо стосуються її прав та інтересів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

09 лютого 2024 року Рівненська міська рада в системі «Електронний суд»подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року відзив Рівненської міської ради повернуто заявнику без розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та зупинено дію оскаржуваної постанови.

26 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 19 липня 2018 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 27121266 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 59,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

05 грудня 2018 року державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Данилевич І. Є. відповідно до рішення індексний № 44410944 здійснено реєстрацію змін до відомостей про об`єкт нерухомості в частині зміни його загальної площі з 59,3 кв.м на 77,2 кв.м, а також включення до складу цього об`єкта навісу літ. «а».

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 лютого 2019 року № 155868519 вбачається, що підставою для прийняття державним реєстратором зазначеного рішення слугували технічний висновок від 27 листопада 2018 року № БП1745/2018 та технічний паспорт від 27 листопада 2018 року № БП1745/2018, видані ТОВ «БП Експерт».

Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи № ЕЗ-29/20 від 24 грудня 2020 року судовим експертом встановлено, що складова частина об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1602740756101, яка в технічному паспорті від 27 листопада 2018 року позначена як навіс - літ. «а», фактично є прибудованим приміщенням і відноситься до нерухомого майна. Загальна площа нежитлового приміщення збільшена на 17,2 кв.м за рахунок добудованого приміщення. Власником земельної ділянки, на якій розташовано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

05 березня 2020 року, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 256 від 05 березня 2020 року,право власності на об`єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 77,2 кв. м, зареєстроване за ОСОБА_2 . Згідно опису в склад майна входить: нежитлове приміщення першого поверху - літ «А»; навіс - літ. «а».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, Рівненська міська рада посилалась на те, що навіс - літ. «а» є самочинним будівництвом, яке незаконно розташоване на земельній ділянці територіальної громади. Факт реєстрації права власності за ОСОБА_1 на так званий навіс літ. «а» шляхом його включення до складу об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , призвів до самовільного захоплення земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України.

У частині другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі

№ 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) зазначено, що«Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц) (пункти 53-56))».

У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з висновком будівельно-технічної експертизи № ЕЗ-29/20 від 24 грудня 2020 року, складова частина об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1602740756101, яка в технічному паспорті від 27 листопада 2018 року позначена як навіс - літ. «а», фактично є прибудованим приміщенням і відноситься до нерухомого майна. Загальна площа нежитлового приміщення збільшена на 17,2 кв.м за рахунок добудованого приміщення. Власником земельної ділянки, на якій розташовано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Установивши, що площа спірної будівлі внаслідок прибудови збільшена за рахунок самовільного зайняття земельної ділянки загального користування, яка належить територіальній громаді м. Рівне і відповідачам у користування не надавалась, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що територіальна громада має право повернути самовільно зайняту земельну ділянку під об`єктом самочинного будівництва у відновленому стані.

Разом із цим, судами встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 256 від 05 березня 2020 року право власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,2 кв.м, зареєстроване за ОСОБА_2 . Згідно опису в склад майна входить: нежитлове приміщення першого поверху - літ «А»; навіс - літ.«а».

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21).

Ураховуючи, що на підставі договору купівлі-продажу № 256 від 05 березня 2020 року ОСОБА_2 є власником об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тому саме вона є належним відповідачем за вимогами міської ради про знесення самочинного прибудованого приміщення.

При таких обставинах висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 є правильними.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2023 року було зупинено дію постанови Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року до закінчення касаційного провадження, дія цього рішення, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов