Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 569/12236/17

провадження № 61-12878св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Медпрацівник», ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2019 року у складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Медпрацівник» (далі - ЖБК «Медпрацівник»), правонаступником якого є Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Медпрацівник», про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 04 серпня 1979 року

до 23 квітня 2007 року він та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час зареєстрованого шлюбу ними було набуто у власність, шляхом сплати пайових внесків, трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 65,6 кв. м, житловою - 38,9 кв. м.

13 липня 2004 року на ім`я ОСОБА_2 , яка є членом ЖБК «Медпрацівник», видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Вказував, що відповідно до статті 16 Закону України «Про власність» та статті 22 КпШС України, статей 60 61 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Зазначав, що поділити спірну квартиру на дві ізольовані квартири неможливо.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд поділити спільне майно подружжя, а саме квартиру

АДРЕСА_1 , визнавши за ним та ОСОБА_2 право власності на ідеальні частини

в квартирі, а саме по 1/2 частини квартири за кожним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня

2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Поділено спільне майно подружжя, а саме квартиру

АДРЕСА_1 , визначено за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку у зазначеній квартирі, а саме по 1/2 частини квартири за кожним.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно нажите подружжям за час шлюбу та належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення,

а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня

2019 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що пайові внески за спірну квартиру були сплачені в період зареєстрованого між сторонами шлюбу, відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірну квартиру, тому правильним є висновок суду першої про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/2 частини у праві власності на квартиру за кожним.

Оскільки спір між сторонами щодо набутого під час шлюбу нерухомого майна виник у 2017 році, а до 2017 року відповідач не заперечувала і не оспорювала право позивача на вказану квартиру, то правильним

є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо презумпції права спільної сумісної власності подружжя на майно, нажите ними в шлюбі, є помилковими.

Вказує, що стаття 146 ЖК України, стаття 15 Закону України «Про власність» свідчать про презумпцію права власності на кооперативну квартиру члена кооперативу, який вніс свій пайовий внесок.

Зазначає, що позивачем не надано доказів на спростування презумпції права власності позивача як члена кооперативу на спірну квартиру.

Вважає, що позивач пропустив позовну давність на звернення до суду.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц,

від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 25 листопада 2015 року

у справі № 6-2333цс15, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15,

у постановах Верховного Суду: від 22 травня 2019 року у справі

№ 234/3341/15-ц (провадження № 61-30536св18), від 24 січня 2020 року

у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Власика В. Я. до Верховного Суду подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що помилковими є посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що позивач пропустив строк позовної давності, який, на її думку, обчислюється

з моменту, коли позивач дізнався про оформлення правовстановлюючого документа на спірну квартиру на її ім`я, при відсутності спору між сторонами щодо цієї квартири, є безпідставними.

Вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період з 04 серпня 1979 року до 23 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

У період перебування сторін у шлюбі ОСОБА_2 набула у власність, шляхом сплати пайових внесків, трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 65,6 кв. м, житловою - 38,9 кв. м.

Згідно з рішенням Рівненського міського виконавчого комітету

від 28 листопада 1992 року № 471-А, будинок АДРЕСА_1 був зданий в експлуатацію, а ОСОБА_2 одержала в ЖБК «Медпрацівник» трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка нею оплачена повністю (а.с. 139, т. 1).

Відповідно до довідки від 25 травня 2004 року № 18, виданої

ЖБК «Медпрацівник», яка міститься в матеріалах інвентаризаційної справи Комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», рішенням Рівненського міського виконавчого комітету

від 14 грудня 1988 року № 345 було затверджено створення ЖБК «Медпрацівник», членом якого є відповідачка ОСОБА_2 .

На вселення в цю квартиру ОСОБА_2 та членам її сім`ї: чоловіку ОСОБА_1 та сину ОСОБА_5 видано ордер № 85 (а.с. 142, т. 1).

13 липня 2004 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.151-152, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виниклипісля набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Положеннями статті 22 КпШС України (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у підпунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судам слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, (далі - Примірний статут ЖБК) і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК

у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном

і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 07 лютого

1991 року № 697-ХІІ «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом

і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Статтями 22, 28, 29 КпШС України (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке

є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положення статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт,

у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду

України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Судом встановлено, що відповідно до довідки № 18, наданої ЖБК «Медпрацівник», у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі відповідачем сплачено пайові внески за квартиру у повному обсязі

у загальному розмірі 4 500,10 крб (а.с. 139, т. 1).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що пай за спірну квартиру внесений ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із позивачем і за рахунок спільних коштів, а також врахувавши те, що відповідач презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростував, дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира була спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/2 частини

у праві власності на квартиру за кожним.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається

з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події,

з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15

та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження

№ 61-5400св19).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи зазначене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, спір між сторонами щодо набутого під час шлюбу нерухомого майна виник

в 2017 році, а до 2017 року відповідач не заперечувала і не оспорювала право позивача на спірну квартиру.

Посилання касаційної скарги на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України:

від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц, від 01 липня 2015 року

у справі № 6-612цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15,

від 23 вересня 2015 року у справі №6-258цс15, у постановах Верховного Суду: від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц (провадження

№ 61-30536св18), від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св19), є безпідставними, оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня

2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 серпня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк