№ 569/12937/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 569/12937/21

провадження № 61-7169св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Рівнеазот»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року в складі судді Левчука О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в складі колегії суддів Боймиструк С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі - ПАТ «Рівнеазот»), просивши: визнати незаконним наказ заступника директора департаменту з управління персоналом та соціальних питань ПАТ «Рівнеазот» № 2391-ВК від 20 жовтня 2020 року про відсторонення позивача від роботи з 21 жовтня 2020 року; скасувати наказ голови правління ПАТ «Рівнеазот» від 12 листопада 2020 року № 2537-ВК про звільнення позивача з роботи; поновити його на роботі стропальником цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» з 14 листопада 2020 року; стягнути з ПАТ «Рівнеазот» на користь позивача заробітну плату за період незаконного відсторонення від роботи з 21 жовтня 2020 року до 13 листопада 2020 року включно в сумі 21 296,70 грн; стягнути з ПАТ «Рівнеазот» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогул з 14 листопада 2020 року по день ухвалення рішення судом по 1 183,15 грн за кожен робочий день.

Позовна заява мотивована тим, що 01 червня 1995 року він був прийнятий на роботу вантажником аміачної селітри складського господарства Рівненського орендного підприємства «Азот», яке змінило найменування на ПАТ «Рівнеазот». З 12 листопада 2012 року він займав посаду стропальника 4 розряду дільниці пакування та відвантаження цеху аміачної селітри. 20 жовтня 2020 року наказом заступника директора департаменту з управління персоналом та соціальних питань № 2391-ВК позивача відсторонено від роботи за ухилення від проходження періодичних медичних оглядів. 21 жовтня 2020 року позивач звернувся із заявою до голови правління ПАТ «Рівнеазот» Заблуди М. В. з проханням втрутитися в незаконні дії підлеглого персоналу, просив скасувати наказ № 2391-ВК від 20 жовтня 2020 року, повідомляв, що ним згідно вимог Наказу МОЗ України № 246 пройдено медогляд в міській лікарні № 2 Рівненської міської ради та за висновком лікарів він придатний для роботи стропальника; також вказував, що медичні документи він надавав табельнику цеху аміачної селітри. На свою заяву позивач отримав відповідь від 05 листопада 2020 року, у якій зазначалося, що відомості про проходження позивачем медичного огляду у 2020 році на підприємстві відсутні, оскільки в медчастині огляд позивач не проходив. Також зазначалося, що медична довідка на підприємство не надходила, а твердження щодо надання довідки табельнику цеху аміачної селітри під час перевірки не знайшли підтвердження, оскільки згідно з поясненнями економіста (табельника) цеху аміачної селітри ОСОБА_2 зазначені документи їй не надавалися. Позивач зазначав, що документи він надавав табельниці ОСОБА_3 , а медичну картку додав до заяви від 21 жовтня 2020 року, що підтверджується описом, вкладеним у цінний лист, а тому відповідь відповідача дає підстави стверджувати про фальсифікацію фактів відповідачем. 12 листопада 2020 року наказом № 2537-ВК позивача було звільнено з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відсторонення від роботи та звільнення позивач вважає незаконними. Позивач зазначав, що він не відмовлявся від проходження періодичного медичного огляду відповідно до вимог наказу МОЗ України № 246 від 21 травня 2007 року, а навпаки пройшов його ще в липні 2020 року (до висунення цих вимог роботодавцем) за власний кошт в поліклініці №2 Рівненської міської ради, яка має право на проведення таких медичних оглядів і надання висновків щодо придатності працівників до роботи. Позивач вказував, що періодичні медичні огляди він проходив в цій поліклініці вже багато років поспіль. До 2020 року на підставі медичних довідок, які надавалися позивачем після проходження медичного огляду в міській поліклініці він допускався до роботи і успішно працював. У 2020 році він також завчасно пройшов медичний огляд і надав відповідні документи за місцем роботи - відповідачу. Усвідомлюючи, що створена обстановка, за якої посадові особи відповідача не будуть підтверджувати факти надання їм позивачем підтверджуючих медичних документів, він вимушений був надіслати ці документи разом із заявою цінним листом. Факт отримання відповідачем заяви ОСОБА_1 від 21 жовтня 2020 року, на яку була надана відповідь - підтверджує факт отримання копії медичної картки і копії медичної довідки, оскільки ці документи були надіслані одним листом, що стверджується описом вкладення в цінний лист. Позивач вважає незаконною вимогу відповідача щодо проходження медичного огляду в відомчій поліклініці (медичному закладі роботодавця) після того як він вже пройшов медичний огляд, отримав висновок про придатність до роботи за займаною посадою в закладі охорони здоров`я, який має відповідну акредитацію для проведення таких медичних оглядів. А відтак незаконними є відсторонення позивача від роботи за невиконання наказу відповідача (роботодавця) щодо обов`язкового проходження медичного огляду та подальше звільнення відповідача з роботи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано наказ голови правління ПАТ «Рівнеазот» від 12 листопада 2020 року № 2537-ВК про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі стропальником цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» з 14 листопада 2020 року.

Стягнено з ПАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 листопада 2020 року по день ухвалення рішення судом в сумі 330 098,85 грн. та судовий збір - 908 грн.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині оскарження наказу про відсторонення позивача від роботи з 21 жовтня 2021 року та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи та до дня звільнення (з 21 жовтня 2020 року до 13 листопада 2020 року включно) в сумі 21 296,70 грн.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Судом встановлено, що позивачем 21 жовтня 2020 року, тобто після відсторонення його від роботи згідно наказу заступника директора департаменту з управління персоналом та соціальних питань ПАТ «Рівнеазот» № 2391-ВК від 20 жовтня 2021 року, направлено відповідачу документи на підтвердження проходження ним медичного огляду, що підтверджено належними доказами. Однак, допустимих доказів надання позивачем відповідачу документів на підтвердження проходження ним медичного огляду до видачі роботодавцем вказаного наказу про відсторонення, позивачем суду не надано; твердження позивача про надання таких документів табельниці ОСОБА_4 спростовуються показаннями останньої, наданими у судовому засіданні. За таких обставин суд вважав, що дії роботодавця щодо відсторонення від роботи позивача відповідають Закону України «Про охорону праці», а тому вимога позивача про визнання незаконним наказу заступника директора департаменту з управління персоналом та соціальних питань ПАТ «Рівнеазот» № 2391-ВК від 20 жовтня 2020 року про відсторонення позивача від роботи з 21 жовтня 2021 року та стягнення з відповідача на його користь заробітної плати за період незаконного відсторонення є безпідставною та необґрунтованою.

Разом із цим, відповідачем як роботодавцем не доведено законності підстав звільнення ОСОБА_1 з посади стропальника цеху аміачної селітри приватного акціонерного товариства «Рівнеазот». Враховуючи це суд вважав, що вимоги ОСОБА_1 щодо скасування наказу голови правління ПАТ «Рівнеазот» № 2537-ВК від 12 листопада 2020 року про звільнення позивача з роботи та поновлення його на роботі стропальником цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» з 14 листопада 2020 року є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. У зв`язку із цим із відповідача на користь позивача також підлягав стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Враховуючи надану позивачем довідку про середню заробітну плату, видану ПАТ «Рівнеазот», середньоденна заробітна плата позивача становила 1 183, 15 грн; кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 14 листопада 2020 року по день ухвалення рішення судом складало 279 робочих дні. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 листопада 2020 року по день ухвалення рішення судом становив 330 098,85 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ПАТ «Рівнеазот» задоволено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору. В решті рішення залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Рівнеазот» судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 6 313,48 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги позивача щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апеляційний суд встановив, що в діях позивача мало місце повторне невиконання ним як працівником законного розпорядження роботодавця щодо обов`язкового проходження медичного огляду у відповідному медичному закладі з урахуванням шкідливих та небезпечних виробничих факторів та виробничого процесу. Ці обставини вказують на систематичність порушення ним трудової дисципліни, а тому у роботодавця були всі підстави для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, про що керівником підприємства і було видано відповідний наказ № 2537 ВК від 12 листопада 2020 року. Оскільки звільнення позивача є законним, то як наслідок відсутні підстави для стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Разом із цим, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу № 2391-ВК від 20 жовтня 2020 року про відсторонення його від роботи з 21 жовтня 2021 року та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи з 21 жовтня 2020 року до 13 листопада 2020 року включно в сумі 21 296,70 грн.

Розподіл судових витрат апеляційний суд здійснював з посиланням на статтю 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 липня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати повністю постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про скасування наказу про відсторонення від роботи, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити у силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року заявник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У вересні 2022 року представник ПАТ «Рівнеазот» - Рева Л. Ю. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача. У зв`язку із цим просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 01 червня 1995 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу вантажником аміачної селітри складського господарства Рівненського орендного підприємства «Азот», яке змінило найменування на ПАТ «Рівнеазот». Посада позивача на час виникнення спору - стропальник 4 розряду дільниці пакування та відвантаження цеху аміачної селітри.

Відповідно до наказу ПАТ «Рівнеазот» № 117 від 20 лютого 2019 року проведено атестацію робочих місць, зокрема за посадою стропальник цеху аміачної селітри відділення пакування та відвантаження готової продукції та відповідно до результатів атестації та списку працівників цеху аміачної селітри, які підлягають періодичному огляду у 2020 році, ОСОБА_1 був зобов`язаний пройти медичний огляд у зв`язку з наявністю на його робочому місці шкідливих і небезпечних факторів, а саме: пил бруситу, шум, робота на висоті.

Наказом-Постановою № 823 від 31 грудня 2019 року ПАТ «Рівнеазот» та профспілковим комітетом, відповідачем було організовано проведення обов`язкових періодичних медичних оглядів працівників підприємства у медико-санітарній частині підприємства. Повноваження на проведення зазначених медоглядів підтверджується ліцензією МОЗ України № 603330 та акредитаційним сертифікатом серії МЗ № 014238.

Надана позивачем картка працівника № 1227/3 від 31 липня 2020 року та медична довідка про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника № 1237/3, видані комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня № 2» Рівненської міської ради, не містять відомостей про шкідливі та небезпечні фактори виробничого середовища і трудового процесу.

20 жовтня 2020 року наказом заступника директора департаменту з управління персоналом та соціальних питань ПАТ «Рівнеазот» № 2391-ВК позивач був відсторонений від роботи за ухилення від проходження періодичних медичних оглядів.

Згідно із заявою позивача від 21 жовтня 2020 року, останній звернувся до голови правління ПАТ «Рівнеазот» Заблуди М. В. з проханням втрутитися в незаконні дії підлеглого персоналу, просив скасувати наказ № 2391-ВК, повідомляв, що ним відповідно до вимог Наказу МОЗ України № 246 пройдено медогляд в КНП «Міська лікарня № 2» Рівненської міської ради. За висновком лікарів він придатний для роботи стропальника у ПАТ «Рівнеазот». Також вказував, що медичні документи він надавав табельнику цеху аміачної селітри. До вказаної заяви позивачем також було долучено копії картки № 1227/3 та медичної довідки № 1227/3 від 31 липня 2020 року.

У відповіді на заяву позивача за підписом голови правління ПАТ «Рівнеазот» Заблуди М. В. від 05 листопада 2020 року (вих. № 2574), вказано, що відомості про проходження позивачем медичного огляду у 2020 році на підприємстві відсутні, оскільки в медчастині огляду позивач не проходив. Медична довідка на підприємство не надходила, а твердження щодо надання довідки табельнику цеху аміачної селітри під час перевірки не знайшли підтвердження, оскільки згідно з поясненнями економіста (табельника) цеху аміачної селітри ОСОБА_2 зазначені документи їй не надавалися.

05 листопада 2020 року відповідачем було складено акт про невиконання позивачем розпорядження начальника цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» № 149 від 02 листопада 2020 року.

05 листопада 2020 року до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани, у зв`язку з тим, що останнім не виконано розпорядження начальника цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» № 149 від 02 листопада 2020 року.

09 листопада 2020 року відповідачем було складено акт про невиконання позивачем розпорядження начальника цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» № 161 від 06 листопада 2020 року.

Наказом голови правління ПАТ «Рівнеазот» від 12 листопада 2020 року № 2537-ВК позивача було звільнено з роботи згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

ОСОБА_1 на час звільнення не був членом профспілкової організації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

За пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний роботодавцем у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення;

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 на час звільнення не був членом профспілкової організації.

У статті 31 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» зазначено, що з метою охорони здоров`я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов`язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов`язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров`я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов`язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов`язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 169 КЗпП України та статті 17 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов`язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров`я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров`я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Роботодавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників за своєю ініціативою, якщо стан здоров`я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов`язки.

Процедуру проведення попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі визначена Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом МОЗ України № 246 від 21 травня 2007 року (розробленим на виконання статті 17 ЗУ «Про охорону праці») (далі - Порядок).

Пунктами 2.2., 2.3. розділу ІІ Порядку закріплено, що заклади державної санітарно-епідеміологічної служби щорічно за заявкою роботодавця (його представника), за участю представника первинної профспілкової організації або уповноваженої працівниками особи визначають категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду та до 1 грудня складають Акт визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду за формою, зазначеною у додатку 1. На підставі Акта визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, роботодавець складає протягом місяця у чотирьох примірниках поіменні списки працівників, які підлягають періодичним медичним оглядам, за формою, зазначеною у додатку 2 на паперовому та електронному носіях, узгоджує їх у санітарно-епідеміологічній станції. Один примірник списку залишається на підприємстві (у відповідальної за організацію медогляду посадової особи), другий - надсилається до закладів охорони здоров`я, третій - до закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, четвертий - до робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

З додатків 1 та 2 видно, що обов`язковою інформацією, яка вказується в акті та списках працівників, які підлягають періодичним медичним оглядам є: назва шкідливих та небезпечних факторів і № пункту та підпункту Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов`язковий попередній (періодичні) медичний огляд працівників; назва робіт і № пункту та підпунктів Переліку робіт, для виконання яких є обов`язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників.

Згідно з пунктом 2.8. розділу ІІ Порядку проведення попереднього (періодичних) медичного огляду здійснюється комісією з проведення медичних оглядів закладів охорони здоров`я (далі - Комісія). Комісію очолює заступник головного лікаря або уповноважена головним лікарем особа, який має підготовку з професійної патології. Комісія має право доповнювати види та обсяги необхідних обстежень і досліджень з урахуванням специфіки дії виробничих факторів і медичних протипоказань.

Відповідно до наведених норм порядок проведення медичного огляду характеризується індивідуальним підходом до обстежень працівників, який залежить від наявності на робочому місці шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища, що впливають на здоров`я працівника. При цьому повнота, доцільність та якість медичних обстежень досягається шляхом узгодження між роботодавцем та закладами охорони здоров`я конкретно визначених шкідливих та небезпечних факторів й необхідних обстежень відповідно до цих факторів.

Пунктом 2.16. розділу ІІ Порядку встановлено, що результати попереднього (періодичних) медичного огляду працівників і висновок Комісії про стан здоров`я заносяться до Картки працівника, який підлягає попередньому (періодичним) медичному огляду (далі - картка працівника) за формою, зазначеною у додатку 7, і до Медичної картки амбулаторного хворого - форма 025/о, затверджена наказом МОЗ України від 27 грудня 1999 року № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)».

Відповідно до типової форми картки працівника, зокрема у пункт 8, передбачено внесення відомостей про конкретні шкідливі та небезпечні виробничі фактори і трудового процесу, крім того передбачено, що пункти 1-12 заповнюються в ході підготовки до медоглядів медичною сестрою або фельдшером закладів охорони здоров`я згідно із списком працівників, які підлягають медичному огляду.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до наказу ПАТ «Рівнеазот» № 117 від 20 лютого 2019 року проведено атестацію робочих місць, зокрема за посадою стропальник цеху аміачної селітри відділення пакування та відвантаження готової продукції та відповідно до результатів атестації та списку працівників цеху аміачної селітри, які підлягають періодичному огляду у 2020 році, ОСОБА_1 був зобов`язаний пройти медичний огляд у зв`язку з наявністю на його робочому місці шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, а саме: пил бруситу, шум, робота на висоті.

Згідно наданої позивачем картки працівника № 1227/3 від 31 липня 2020 року та медичної довідки про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника № 1237/3, виданих комунальним некомерційний підприємством «Міська лікарня № 2» Рівненської міської ради не містять відомостей про шкідливі та небезпечні виробничі фактори і виробничого процесу.

Отже, проходження медичного огляду позивачем здійснювалось без урахування особливостей місця роботи позивача та не дозволяє зробити висновок про можливість працівника продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних факторів.

Роботодавцем був визначений медичний заклад до якого на проходження медичного огляду ОСОБА_1 не з`явився жодного разу. Маючи довідку від 31 липня 2020 року з КНП «Міська лікарня № 2» Рівненської міської ради, яка за твердженням позивача надає йому право працювати стропальником в шкідливих умовах цеху аміачної селітри, він мав би з`явитись на медкомісію та надати відповідну довідку. Компетенція визначати придатність ОСОБА_1 до роботи та належність поданої ним довідки від 31 липня 2020 року для допуску його до роботи в шкідливих умовах, належить не йому особисто, а лікарській комісії, однак цього позивачем зроблено не було.

У разі негативного для позивача висновку лікарської комісії медсанчастини підприємства (роботодавця), з огляду на висновок викладений в довідці від 31 липня 2020 року позивач міг оскаржити такий висновок, що прямо передбачено пунктом 2.27. Порядку.

Проходження позивачем медичного огляду зі своєї ініціативи та за свій кошт в іншій медичній установі, фактично свідчить про ігнорування законних вимог роботодавця, покладеного на останнього статтею 169 КЗпП України та статтею 17 Закону України «Про охорону праці» обов`язку організувати медичний огляд працівників та відповідно про ухилення позивача від проходження обов`язкового медичного огляду.

Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшли правильних висновків про законність наказу відповідача № 2391-ВК від 20 жовтня 2020 року про відсторонення позивача від роботи з 21 жовтня 2020 року, а тому відсутні підстави для його скасування та як наслідок - відсутні підстави для стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи з 21 жовтня 2020 року по 13 листопада 2020 року включно в сумі 21 296,70 грн.

Апеляційний суд встановив, що позивач ОСОБА_1 достовірно, завчасно і неодноразово був повідомлений про час і місце проходження медичного огляду, однак законних розпоряджень роботодавця не виконав, на медичні огляд не з`явився, про що було складено відповідні акти.

Розпорядженням начальника цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» № 149 від 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 було направлено для проходження періодичного медичного огляду в медико-санітарну частину ПАТ «Рівнеазот» та встановлено строк для проходження такого огляду до 04 листопада 2020 року. 05 листопада 2020 року відповідачем було складено акт про невиконання позивачем розпорядження начальника цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» № 149 від 02 листопада 2020 року.

05 листопада 2020 року до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, у зв`язку з тим, що останнім не виконано розпорядження начальника цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» № 149 від 02 листопада 2020 року. Зазначений наказ позивачем в подальшому не оскаржувався, що свідчить про визнання ним факту вчинення дисциплінарного проступку.

Розпорядженням начальника цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» № 161 від 06 листопада 2020 року ОСОБА_1 було направлено для проходження періодичного медичного огляду в медико-санітарну частину ПАТ «Рівнеазот» та встановлено строк для проходження такого огляду - до 06 листопада 2020 року включно. 09 листопада 2020 року відповідачем було складено акт про невиконання позивачем розпорядження начальника цеху аміачної селітри ПАТ «Рівнеазот» № 161 від 06 листопада 2020 року.

Тобто, повторне невиконання позивачем як працівником законного розпорядження роботодавця вказує на систематичність порушення ним трудової дисципліни, а тому у роботодавця були всі підстави для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, про що відповідачем і було видано відповідний наказ № 2537-ВК від 12 листопада 2020 року.

У частині першій статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

До застосування дисциплінарного стягнення відповідач не отримав від позивача письмові пояснення за фактом порушення трудової дисципліни. Натомість усно позивач пояснював неодноразово, що медичний огляд пройдений і за висновком лікарів він придатний до роботи на займаній посаді.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 наведено правовий висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2019 року в справі 711/8227/16-ц, від 22 листопада 2021 року в справі № 342/1310/19.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у цій справі, Верховний Суд погоджується із позицією апеляційного суду, що невиконання відповідачем обов`язку отримати відповідні письмові пояснення від позивача та неодержання таких пояснень у даному випадку не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, накладеного на позивача.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних ОСОБА_1 в частині скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі, оскільки звільнення позивача є законним. Як наслідок - похідна позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягала до задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши належним чином дійсні обставини у справі на підставі наданих доказів, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи. Також апеляційний суд правильно встановив законість звільнення позивача та відповідно відсутність підстав для скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги в частині вирішення спору по суті, оскільки вони не свідчать про незаконність оскаржуваних позивачем судових рішень, враховуючи встановлені судами обставини спірних правовідносин. Зокрема, позивачем не спростовано невиконання ним законного розпорядження відповідача щодо обов`язкового проходження медичного огляду як працівником у зв`язку з наявністю на його робочому місці шкідливих і небезпечних факторів, а саме: пил бруситу, шум, робота на висоті. Разом із цим, непроходження медичного огляду у визначеному роботодавцем медичному закладі через неприязні стосунки з головним лікарем не знайшли свого підтвердження та взагалі не заслуговують на увагу, оскільки висновок щодо стану здоров`я позивача та придатності виконувати свої професійні обов`язки здійснюється комісією, а не головним лікарем. При цьому, позивач не позбавлений права оскаржити такий висновок згідно пункту 2.27 Порядку.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами наявних в матеріалах справи доказів не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що судом першої інстанції в нескасованій частині та апеляційним судом були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів по суті позовних вимог.

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права по суті вирішення справи з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду. Аргументи касаційної скарги про те, що суди не встановили належним чином всі обставини у справі, не надали належної оцінки доказам, встановили обставини на підставі недопустимих доказів висновків судів не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Однак, суд апеляційної інстанції при розподілі судових витрат допустив порушення норм процесуального права, враховуючи таке.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

ОСОБА_1 звільнений від оплати судового збору в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зроблено висновок, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Тож ОСОБА_1 також звільнений від сплати судового збору за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як видно із справи та постанови апеляційного суду, ПАТ «Рівнеазот» оскаржувалося рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку лише в частині скасування наказу про звільнення позивача, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За подання апеляційної скарги відповідач оплатив судовий збір у загальній сумі 6 313,48 грн (а. с. 184, 225).

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то понесені відповідачем судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 313,48 грн необхідно компенсувати за рахунок держави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За пунктами 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат з ухваленням в цій частині нового судового рішення. В іншій частині, яка стосується вирішення спору по суті щодо вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, постанову суду апеляційної інстанції потрібно залишити без змін. Також підлягає залишенню без змін рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вимог про скасування наказу про відстороення від роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Компенсувати приватному акціонерному товариству «Рівнеазот» судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 313 (шість тисяч триста тринадцять) гривень 48 копійок, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи залишити без змін.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук