Постанова

Іменем України

11 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 569/14639/197

провадження № 61-19325св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Бештинарський О. В., Рівненське обласне відділення Фонду захисту прав інвалідів,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк Катерина Юріївна на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2019 року у складі судді Смолій Л. Д. та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Бештинарський О. В., Рівненське обласне відділення Фонду захисту прав інвалідів в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 822, видане 12 вересня 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О. В. на ім`я ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування частки домоволодіння від 19 вересня 2016 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, номер 31452324 від 19 вересня 2016 року, номер запису про право власності 1645656 від 05 жовтня 2016 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 51/100 частку спадкового майна: домоволодіння, яке складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою «А-1», загальною площею 118,0 кв.м., житловою площею 74,5 кв.м.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 після смерті своєї дружини ОСОБА_4 у передбачений законом строк звернувся до другої Рівненської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка складається із 51/100 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з відсутністю у нього правовстановлюючого документу.

На вказане спадкове майно свідоцтво про право на спадщину отримала ОСОБА_2 , яка згодом подарувала вказане майно своїй дочці ОСОБА_3 .

Такі дії ОСОБА_2 є неправомірними та незаконними, оскільки у неї відсутні законні підстави для оформлення за собою права власності на спадкове майно.

Власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 , був ОСОБА_5 , який мав двох синів - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Сину ОСОБА_6 ОСОБА_5 подарував 49/100 даного будинковолодіння.

ОСОБА_5 разом із дружиною ОСОБА_9 та сином ОСОБА_7 , разом із його сім`єю, залишився проживати в іншій частці будинку, яка складала 51/100 частку будинковолодіння.

Після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дружина ОСОБА_9 та син ОСОБА_7 фактично прийняли спадщину та вступили у права володіння та користування власністю, оскільки проживали на момент смерті із спадкодавцем. Документи на право власності на спадкове майно ними не оформлювалися.

Після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , її син ОСОБА_7 фактично прийняв спадщину у вигляді 51/100 частки домоволодіння, оскільки проживав там разом із родиною на момент відкриття спадщини.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 його дружина ОСОБА_4 була єдиною його спадкоємицею, доглядала свого чоловіка, здійснила його поховання, була зареєстрована та проживала у будинковолодінні на момент відкриття спадщини.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 її чоловік ОСОБА_1 , з яким вона зареєструвала шлюб 18 листопада 2011 року, мав право на прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті дружини: 51/100 частки будинковолодіння по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2019 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Бештинарський О. В., Рівненське обласне відділення Фонду захисту прав інвалідів про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на спадкове майно.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане приватним нотаріусом Бештинарським О. В. та зареєстроване в реєстрі за № 822 на ім`я ОСОБА_2 на 51/100 частину домоволодіння за номером АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування 51/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 від 19 вересня 2016 року, що зареєстрований в реєстрі за № 839, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину на спірну частину будинку, розпорядилася нею на користь ОСОБА_3 , чим порушила встановлені законодавством правила спадкування, майнові права позивача, у зв`язку з чим договір дарування підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У липні 2019 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк К. Ю. звернулась до суду з апеляційною скаргою у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк К. Ю. залишено без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що видачею свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 порушено право ОСОБА_1 на спадщину після смерті дружини, наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Крім того, ОСОБА_2 неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину на спірну частину будинку, подарувала її ОСОБА_3 , чим порушила права ОСОБА_1 , договір дарування підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк К. Ю. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді: Сімоненко В. М., Мартев С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Рівненського районного суду Рівненської області.

09 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк К. Ю. зазначала, що суди вважають встановленою ту обставину, що перший чоловік ОСОБА_7 (син ОСОБА_5 ) померлої дружини позивача, та його мати - ОСОБА_9 проживаючи спільно із спадкодавцем ( ОСОБА_5 ) до дня його смерті і надалі, фактично вступили в управління та володіння майном, а отже прийняли спадщину 51/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в рівних частках кожен. А після смерті матері ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 її син ОСОБА_7 успадкував її Ѕ частку спірної 51/100 частини будинковолодіння. Тобто, суд вважав встановленим той факт, що перший чоловік померлої дружини позивача успадкував після свого батька спірну 51/100 частину будинковолодіння.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази передбачені пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5, або інші будь-які докази, які б підтвердили, що ОСОБА_7 прийняв спадщину після свого батька - ОСОБА_5 .

Також, судами встановлено, що дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_4 прийняла спадщину після його смерті. Однак, будь-яких доказів, які б підтвердили що ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 , передбачених пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року № 20/5 в матеріалах справи немає.

Отже, встановлені судом факти про те, що ОСОБА_7 прийняв спадщину після свого батька у вигляді 51/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , а після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняла його дружина не відповідають дійсним обставинам справи.

Таким чином, оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, а саме статей 78 81 ЦПК України, оскільки обставини справи, які мають важливе значення для справи не підтверджено належними доказами, зокрема не підтверджено будь-яким доказом прийняття спадщини після свого батька ОСОБА_7 , а спадщини, яка відкрилась після ОСОБА_7 - його дружиною ОСОБА_4 .

Крім того, висновки суду, що позивач успадкував після своєї дружини ОСОБА_4 51/100 частини будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не відповідають обставинам справи та порушують вимоги статті 1218 ЦК України, яка передбачає, що до складу спадщини входять всі усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки, не доведено перехід права на спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 до ОСОБА_7 , а потім від ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , яка виступає спадкодавцем по відношенню до позивача.

ОСОБА_4 не успадкувала прав на спірне майно, а тому її спадкоємці не мають будь-яких прав на будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_5 на праві особистої власності належало ціле домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 02 січня 1989 року (т. 1 а.с. 177).

Розпорядженням міської управи Рівненської міської ради народних депутатів від 25 травня 1993 року № 541-р «Про перейменування вулиць і площ м. Рівного» АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 176).

Відповідно до договору дарування від 27 лютого 1991 року ОСОБА_5 подарував своєму сину ОСОБА_6 , а той прийняв у дар 49/100 частини будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 . У постійне користування ОСОБА_6 , за цим договором, відходить частина будинку, яка складається із: 2-1 коридора, 2-2 кухні, 2-3, 2-4, 2-5 жилих кімнат, 2-6 ванної, в - літньої кухні, В - сарая, Д - вбиральні, а2 - вхідного ганку, пг/в - погреба. (т. 1 а.с. 19-20).

У іншій 51/100 частині домоволодіння залишився проживати ОСОБА_5 із дружиною ОСОБА_9 та сином ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13 серпня 1996 року (т. 1 а.с. 14).

Після смерті ОСОБА_5 у його 51/100 частині будинку залишилися проживати дружина ОСОБА_9 та син ОСОБА_7 із сім`єю, що складалася із дружини ОСОБА_4 та сина ОСОБА_12 .

Дружина та син ОСОБА_5 проживали разом із ним на час відкриття спадщини, фактично вступили в управління та володіння майном, тому вони прийняли спадщину у вигляді по Ѕ частини спірної 51/100 частини домоволодіння кожен.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 173).

ОСОБА_7 після смерті матері вступив в управління та володіння спадковим майном та успадкував її Ѕ частку спірної 51/100 частини будинковолодіння.

Заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори спадкоємці після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_9 не подавали, документи на право власності на спадкове майно не оформлялися.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_12 , син ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 27.02.2004 року (т. 1 а.с. 175).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 10 квітня 2007 року, який був фактичним власником 51/100 частки домоволодіння, оскільки після смерті матері, проживаючи у даній частині будинку, прийняв у володіння та користування дану частку, не заявив про відмову від неї.

Син ОСОБА_7 та ОСОБА_4 - ОСОБА_12 помер до смерті батька, єдиною спадкоємицею після смерті свого чоловіка була ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину у вигляді 51/100 частки домоволодіння, оскільки проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

18 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_5 від 21 липня 2015 року (т. 1 а.с. 12).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , що видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції 22 квітня 2015 року (т. 1 а.с. 11).

Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 залишився її чоловік ОСОБА_1 , який проживав спільно з нею у належній їй частині будинку до та після її смерті.

Постановою завідувача Другої Рівненської державної нотаріальної контори від 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа (т. 1 а.с. 15).

12 вересня 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадкоємицею 51/100 частки домоволодіння за номером АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 є його дружина ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 188).

У вказаному свідоцтві про право на спадщину № 822 зазначено, що спірна частка домоволодіння належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого Виконавчим комітетом Рівненської міської ради Рівненської області 02 січня 1989 року на підставі рішення № 336 від 14 грудня 1988 року.

У подальшому у дане свідоцтво приватним нотаріусом Бештинарським О. В. були внесені виправлення, де замість ОСОБА_5 зазначено ОСОБА_6 .

Вказане не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не ІНФОРМАЦІЯ_7. ОСОБА_2 ніколи не була його дружиною, а була невісткою - дружиною сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 156).

ОСОБА_6 спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , матері ОСОБА_9 та брата ОСОБА_7 не прийняв, оскільки заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав, зі спадкодавцями не проживав, так як проживав із своєю сім'єю у належній йому, на підставі договору дарування від 27 лютого 1991 року, 49/100 частині вказаного домоволодіння.

Згідно договору дарування частки домоволодіння від 19 вересня 2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 839 ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар 51/100 домоволодіння за номером АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.21-22).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Згідно із частинами першою та третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, після смерті ОСОБА_4 , яка є спадкоємцем ОСОБА_7 , єдиним спадкоємцем залишився її чоловік ОСОБА_1 , який постійно проживав спільно з нею у належній їй частині будинку до та після її смерті.

У статті 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Установивши, що ОСОБА_6 спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , матері ОСОБА_9 та брата ОСОБА_7 не прийняв, оскільки заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав, зі спадкодавцями не проживав, так як проживав із своєю сім'єю у належній йому, на підставі договору дарування від 27 лютого 1991 року, 49/100 частині вказаного домоволодіння.

Тому, видачею свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 порушено право ОСОБА_1 на спадщину після смерті дружини ОСОБА_4 , отже суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання його недійсним.

Крім того, суди дійшли правильного висновку про визнання договору дарування недійсним, оскільки ОСОБА_2 неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину на спірну частину будинку, подарувала її ОСОБА_3 , чим порушила права ОСОБА_1 .

За таких обставин рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України третьої суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи зазначене та керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Воронюк Катерина Юріївна залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко