№ 569/15625/14-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

11 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 569/15625/14-ц

провадження № 61-6079св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк»

на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року

у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»

(далі - ПАТ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та пені.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»,

та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі

61 700 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 10,5 % річних, строком

до 20 жовтня 2028 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника

20 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до якого остання несе солідарну відповідальність за повернення грошових коштів у випадку невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором станом на 08 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі

59 125,29 доларів США, що еквівалентно 758 116,28 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 53 095,82 доларів США, що в еквіваленті становить 680 805,22 грн; прострочена заборгованість за процентами за період з 01 вересня 2014 року по 20 серпня 2014 року - 5 457,70 доларів США, що в еквіваленті становить 69 979,72 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нарахована за період з 22 жовтня 2013 року по 08 вересня 2014 року - 141,98 доларів США, що в еквіваленті становить 1 820,50 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахована за період з 22 жовтня 2013 року по 08 вересня

2014 року - 429,79 доларів США, що в еквіваленті становить 5 510,84 грн.

Посилаючись на вищевказане, АКІБ «УкрСиббанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 59 125,29 доларів США, що еквівалентно 758 116,28 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рівненський міський суд Рівненської області своїм рішенням від 17 грудня 2014 року (у складі судді Харечко С. П.) позов ПАТ «УкрСиббанк» задовольнив.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 59 125,29 доларів США 29 центів, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 08 вересня 2014 року становить 758 116,28 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неналежне виконання відповідачем умов договору про надання споживчого кредиту в частині несвоєчасного його виконання тягне цивільно-правову відповідальність, яка передбачена статтями 526 625 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Рівненський апеляційний суд своєю постановою від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. РішенняРівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом та пені скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат

У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умови договору про надання споживчого кредиту та умови договору поруки не свідчать про те, що ОСОБА_2 була обізнана про ті зміни, які банк та позичальник узгодили у додатковій угоді від 20 вересня 2007 року № 1, а тому з моменту підписання банком та ОСОБА_1 додаткової угоди від 20 вересня

2007 року № 1 до договору про надання споживчого кредиту, договір поруки з ОСОБА_2 припинився на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки), у зв`язку з чим позовні вимоги про солідарне стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року, АТ «УкрСиббанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 не оскаржується, тому перегляду в касаційному порядку в цій частині не підлягає.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від: 11 квітня 2019 року у справі

№ 646/2866/16-ц (провадження № 61-6374св18), 12 лютого 2020 року

у справі № 686/16128/16-ц (провадження № 61-40568св18), 01 квітня

2020 року у справі № 521/6573/14-ц (провадження № 61-16217св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що

будь-які зміни, про внесення яких кредитор був зобов`язаний повідомити та отримати згоду від поручителя, до договору про надання споживчого кредиту не вносилися, оскільки ОСОБА_2 зобов`язалася солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту, умовами якого передбачено можливість встановлювати новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених пунктом 5.2. вказаного договору.

Внесення змін до пункту 5.2. до договору про надання споживчого кредиту не збільшило обсяг відповідальності поручителя, так як цими змінами не збільшено процентну ставку, а встановлено межі можливого збільшення у разі настання передбачених договором обставин, при цьому не змінювався порядок зміни процентної ставки, передбачений договором, як і необхідність погоджувати дані зміни з поручителем.

Тобто, враховуючи, що додатковою угодою від 20 вересня 2007 року № 1 не встановлювалися процентні ставки, а лише визначалися можливі їх розміри у випадку дотримання банком процедури підняття ставки та у разі настання обставин, передбачених договором про надання споживчого кредиту,

то укладення додаткової угоди не призвело до збільшення розміру відповідальності поручителя. Вказаною додатковою угодою не встановлено нових зобов`язань, а лише доповнено зміст договору умовами, які деталізують обов`язок позичальника щодо сплати платежів на користь третіх осіб при обслуговуванні кредитного договору (оцінка майна, страхування тощо) та деталізовано порядок збільшення відсоткової ставки.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною

і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 20 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти

у розмірі 61 700 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 10,5 % річних, терміном до 20 жовтня 2028 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника

20 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до пункту 1.1 поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 , усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з основного договору, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки поручителю добре відомі усі

умови вищезазначеного основного договору, зокрема: сума основного договору - 61 700 доларів США; термін виконання основного

зобов`язання - 20 жовтня 2028 року, якщо згідно з умовами основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобов`язання; інші умови основного договору.

Пунктом 1.3. договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми (в т. ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору.

З огляду на пункт 1.4. договору поруки відповідальність поручитеся

і боржника є солідарною.

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 20 вересня 2007 року № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 20 вересня 2007 року сторони погодили наступні зміни в основний договір:

Пунктами 1.1., 1.2. додаткової угоди визначено додати до договору додаток № 1 - графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту; додати до договору додаток № 2 - тарифи банку.

Відповідно до пункту 1.3. додаткової угоди пункт 1.3.5 викласти в наступній редакції: «1.3.5. Позичальник згідно з умовами договору сплачує банку комісію на умовах, зазначених у цьому договорі».

Згідно з пунктом 1.4. додаткової угоди пункт 3.5. доповнити новим підпунктом 3.5.5. наступного змісту: «3.5.5. Сплачувати платежі на користь третіх осіб в порядку та на умовах, визначених законодавством України, зокрема Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в частині оплати нотаріальних дій. Законом України «Про страхування» в частині оплати страхових платежів при укладенні угод страхування. Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в частині оплати послуг суб`єктів оціночної діяльності. Декретом Кабінету Міністрів «Про Державне мито» в частині оплати державного мито, тощо».

З огляду на пункт 1.5. додаткової угоди пункт 5.2. доповнити новим абзацом наступного змісту: «У випадку настання обставин, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2. договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1. договору; передбачених підпунктом «в» пункту 5.2. договору - процентна ставка за Договором збільшується не більше ніж на 10 % для процентів у національній валюті та не більше ніж на 5 % для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно з пунктом 1.3.1. договору; передбачених підпунктом «г» пункту 5.2. договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування».

Відповідно до пункту 1.6. додаткової угоди доповнити пункт 7.5 новим абзацом в наступній редакції:

«Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що на дату укладення договору є клієнтом банку і ознайомлений з усіма тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню»».

Відповідно до пункту 4 додаткової угоди, додаткова угода укладена у двох примірниках по одному для кожної із сторін, що мають однакому юридичну силу.

Додаткова угода № 1 підписана банком та позичальником ОСОБА_1 .

2014 року - 429,79 доларів США, що в еквіваленті становить 5 510,84 грн.

АТ «УкрСиббанк» звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з вимогами

від 31 липня 2014 року про погашення простроченого зобов`язання протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення

у розмірі 1 406,71 доларі США - прострочена заборгованість; 4 501,76 доларів США - прострочена заборгованість за процентами.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за процентами,

ПАТ «УкрСиббанк» спочатку нараховував проценти у розмірі 10,5 %, а в подальшому збільшив процентну ставку до 21 %, тобто удвічі (зазначене відображено у 4 стовбці довідки-розрахунку).

Згідно з додатком № 2 до кредитного договору від 20 вересня 2007 року встановлені комісії банку, які ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати на підставі пункту 1.3. додаткової угоди № 1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статями 525 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Звертаючись до суду позовом, ПАТ «УкрСиббанк», як на підставу своїх порушених прав, посилалося на те, що солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту зумовлене тим, що поручитель ОСОБА_2 відповідно до укладеного договору поруки несе солідарну відповідальність разом із позичальником ОСОБА_1 за його зобов`язаннями у договорі про надання споживчого кредиту.

З огляду на частину першу статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є строковим зобов`язанням, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення певного суб`єктивного права кредитора.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року

у справі № 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18).

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої

статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та чи відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання без його згоди. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову цих позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що на момент пред`явлення позову до суду порука ОСОБА_2 була припинена в силу частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки).

Апеляційний суд установив, що згідно з пунктом 2.1. договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, який є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Наведені положення свідчать про те, що ОСОБА_2 виступила як поручитель за умовами договору про надання споживчого кредиту, і усі подальші зміни мали бути погоджені з нею в порядку пункту 2.1. договору поруки.

З огляду на договір поруки, він містить посилання виключно на основний договір, і в його тексті відсутні посилання на будь-які додаткові угоди, що дає підстави для висновку про те, що на момент укладення договору поруки діяла первісна редакція договору про надання споживчого кредиту без будь-яких змін та доповнень.

Додаткова угода від 20 вересня 2007 року № 1 містить підписи банку та позичальника ОСОБА_1

ОСОБА_2 , як поручитель, цієї додаткової угоди не підписувала та не давала своєї згоди на внесення відповідних змін до договору про надання споживчого кредиту, що є порушенням договору поруки, пунктом 2.1. якого встановлено, що погодження будь-яких змін до основного договору з поручителем є обов`язком банку.

За умовами додаткової угоди від 20 вересня 2007 року № 1 позичальник ОСОБА_1 взяв на себе ряд обов`язків, які не були передбачені договором про надання споживчого кредиту, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, зокрема, він зобов`язався сплачувати комісію банку в межах тарифів, які сторони узгодили в додатку № 2; нести усі витрати щодо нотаріального оформлення угод, страхування, оцінці майна, сплаті державного мита; збільшення розміру процентної ставки у певних випадках.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що банк в односторонньому порядку змінив забезпечене порукою зобов`язання шляхом підвищення розміру процентів за кредитом, що збільшило обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1 та потребувало його згоди на таке збільшення, та врахувавши, що підписання додаткової угоди від 20 вересня 2007 року № 1 між банком та позичальником призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, який не є стороною цієї угоди, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 11 квітня 2019 року у справі № 646/2866/16-ц (провадження № 61-6374св18),

12 лютого 2020 року у справі № 686/16128/16-ц (провадження

№ 61-40568св18), 01 квітня 2020 року у справі № 521/6573/14-ц (провадження № 61-16217св19).

У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі

№ 646/2866/16-ц (провадження № 61-6374св18) предметом позову є вимоги визнання припиненим договору поруки. Суд касаційної інстанції установив, що після підписання договору поруки, 12 червня 2008 року між

ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якої збільшений обсяг відповідальності поручителя - договір доповнено пунктом 3.4.5. та встановлений обов`язок позичальника сплачувати платежі на користь третіх осіб. Крім того, договір доповнений пунктом 5.2., яким передбачено додаткові випадки, які надають право банку на збільшення процентної ставки. Проте, поручитель ОСОБА_3 , вказуючи у позовній заяві, що вищевказаний додатковий договір з банком він не підписував, своєї згоди на збільшення обсягу відповідальності не надавав, просив суд визнати договір поруки припиненим.

У вказаній постанові Верховний Суд не встановив, яким чином сторони погодили можливість подальшого внесення змін до договору про надання споживчого кредиту - за згодою поручителя чи без такої згоди.

У постанові Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі

№ 686/16128/16-ц (провадження № 61-40568св18) предметом оскарження були судові рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , про визнання договору поруки недійсним, судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржувались.

Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 521/6573/14-ц (провадження № 61-16217св19) вказав, що 18 лютого 2009 року позичальником та поручителем було підписано додаткову угоду № 1 до договору поруки від 10 травня 2007 року (щодо суми, терміну дії та графіку погашення заборгованості за кредитним договором). Згідно з умовами пункту 2 додаткової угоди від 18 лютого 2009 року № 1 до договору поруки від 10 травня 2007 року у випадку зміни в подальшому умов кредитного договору поручитель, підписанням цієї додаткової угоди, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін в майбутньому. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту додаткової угоди не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін в майбутньому. Отже, із змісту пункту 2 вказаної додаткової угоди до договору поруки вбачається, що поручитель підтвердив, що він ознайомлений та згоден зі всіма умовами кредитного договору та цим надав згоду на запровадження будь-яких інших нових умов кредитного договору, з моменту їх внесення в кредитний договір, та на збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв`язку з такими змінами.

З огляду на вказану постанову, фактичні обставини даної справи відрізняються від справи, що переглядається, оскільки у зазначеній постанові поручитель у договорі поруки наперед надав згоду на внесення змін до кредитного договору без необхідності їх подальшого погодження з ним.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від: 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від: 11 квітня 2019 року у справі № 646/2866/16-ц (провадження

№ 61-6374св18), 12 лютого 2020 року у справі № 686/16128/16-ц (провадження № 61-40568св18), 01 квітня 2020 року у справі

№ 521/6573/14-ц (провадження № 61-16217св19) є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у зазначених справах, та у справі, яка переглядається, не можуть бути визнані тотожними.

Доводи касаційної скарги про те, що додатковою угодою від 20 вересня 2007 року № 1 не встановлювалися процентні ставки, а лише визначалися можливі їх розміри у випадку дотримання банком процедури підняття ставки та у разі настання обставин, передбачених договором про надання споживчого кредиту, а тому укладення додаткової угоди не призвело до збільшення розміру відповідальності поручителя, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав вказала, що зміни до кредитного договору стосовно збільшення процентної ставки у разі порушення позичальником умов договору про надання споживчого кредиту із ОСОБА_1 погоджено не було, остання поручалася за виконання позичальником лише основного договору про надання споживчого кредиту і не поручалася за виконання умов додаткової угоди від 20 вересня 2007 року № 1. Укладаючи договір поруки, ОСОБА_2 поручилася, у тому числі, за сплату позичальником ОСОБА_1 комісії у вказаному в договорі про надання споживчого кредиту розмірі. На можливу сплату будь-яких інших комісій ОСОБА_2 своєї згоди не давала.

Вказане відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19), та Верховного Суду у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 344/9129/15-ц (провадження № 61-1690св20).

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині, що переглядається, є достатньо мотивованою.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та пені, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк