№ 569/16262/14-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 569/16262/14-ц

провадження № 61-19268 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради;

представник позивача - Штогрин Лілія Валеріївна;

відповідач - ОСОБА_1 ;

представник відповідача - ОСОБА_2 ;

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ;

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі судді Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що під час добудови до квартири № 75 відповідачем, яка є власником вказаної квартири, були допущені відхилення від ескізного проекту добудови, а саме проектом передбачено ширина балкону 1,5 м, а фактично ширина становить 1,8 м, покрівля виконана з метало черепиці, а не з руберойду чи ондуліну, як зазначено в проекті, фактичний похил покрівлі становить близько 5,5 %, що є порушенням вимог таблиці № 1 ДБН В2,6-14-95 «Конструкції будинків і споруд», де передбачено мінімальний похил 10 %, що створює антисанітарний стан покрівлі. Відмітка рівні покрівлі добудови квартири № 75 в місці примикання до лоджії та зовнішньої стіни квартири № 79 є не нижчою плити перекриття лоджії квартири № 79 . Отже, прибудоване приміщення не є балконом, а є розширенням квартири АДРЕСА_3 , що не відповідає розпорядженню міського голови від 31 березня 2004 року № 752-р та є істотним порушенням будівельних норм і правил.

Ураховуючи викладене, Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради просило суд зобов`язати відповідача за власний рахунок провести перебудову прибудови до квартири АДРЕСА_3 під балкон згідно з вимогами СНиП 2,08,01-89.

У листопаді 2014 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання будівництва самочинним, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що проведена ОСОБА_1 прибудова балкону до квартири АДРЕСА_3 не відповідає тому проекту, який був нею наданий та затверджений розпорядженням міського голови міста Рівне від 31 березня 2004 року № 752-р «Про дозвіл на добудову балкону». Відповідачем проведена добудова прибудови до належної їй квартири без належного на таке будівництво дозволу; з істотним порушенням будівельних норм і правил; на підставі ескізного проекту, виготовленого КП «Графос», погодження проектної документації якого постановою Рівненського міського суду від 16 липня 2014 року у справі № 569/7217/13-а було скасовано; без погодження з позивачами як співвласниками будинку.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили суд зобов`язати відповідача здійснити перебудову прибудови до квартири АДРЕСА_3 ; стягнути з відповідача 927 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2014 року у складі судді Герасимчук М. К. позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прийнято до розгляду.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2019 року роз`єднано позовні вимоги Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про зобов`язання вчинити певні дії та позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання будівництва самочинним, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Провадження у справі в частині позовних вимог Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про зобов`язання вчинити певні дії закрито.

Позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання будівництва самочинним, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди виділено в самостійне провадження.

На підставі частини шостої статті 188 ЦПК України та пункту 22 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, виділену цивільну справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання будівництва самочинним, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди передано для реєстрації та здійснення розподілу судді, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а, відтак, і публічно-правову природу таких правовідносин. Звертаючись до суду з позовом про зобов`язання відповідача за власний рахунок провести перебудову прибудови до квартири, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів. Відтак, вирішення спору належить до юрисдикції адміністративних судів. За таких обставин суд прийшов до висновку про необхідність роз`єднання позовних вимог Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, виділивши останні в самостійне провадження, оскільки позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2019 року повернуто заявникам.

Повертаючи заявникам апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив із того, що ухвала про роз`єднання позовів не підлягає апеляційному оскарженню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2019 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 569/16262/14-ц із Рівненського міського суду Рівненської області.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що частиною другою статті 352, пунктом 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено право апеляційного оскарження ухвали суду про закриття провадження у справі. Судом першої інстанції однією ухвалою було роз`єднано позови та закрито провадження за позовними вимогами Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Відтак, право на апеляційне оскарження ухвали про закриття провадження у справі, гарантоване пунктом 15 частини першої статті 353 ЦПК України, ними було реалізоване шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 11 вересня 2019 року.

Зазначали, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що в ухвалі суду першої інстанції йдеться і про закриття провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Статтею 353 ЦПК України встановлено вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Застосувавши положення пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції, яка не входить до переліку ухвал, визначених частиною першою статті 353 ЦПК України, а тому не може бути оскаржена окремо від рішення суду першої інстанції та підлягає поверненню. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявниками оскаржується ухвала суду першої інстанції про роз`єднання позовних вимог.

Однак із таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України ухвала про закриття провадження у справі входить до переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.

Цей припис згідно з позицією абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Апеляційний суд не врахував, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 містить заперечення на ухвалу суду в частині закриття провадження у справі, яка підлягає оскарженню окремо від рішення суду, не зважаючи на те, що заявники оскаржували певні інші мотиви цієї ухвали. Тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що вказана ухвала не переглядається в апеляційному порядку та безпідставно повернув апеляційну скаргу заявникам, що призвело до обмеження реалізації права заявників на апеляційне оскарження судового рішення.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення і формальне обмеження у праві на апеляційне оскарження завдає шкоди суті праву на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги заявникам, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович